Чуприна О.О.

Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»,

Чуприн К.С.

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Особливості соціальної структури сучасного українського суспільства

Найчастіше в структурі сучасних суспільств виділяють три частини: багаті (вищий клас), заможні (середній клас) та бідні (нижчий клас). Кожна з цих частин, в свою чергу поділяється на підкласи (прошарки, страти). При цьому кожна країна має свої власні особливості.

Так, профілі нерівності в провідних країнах світу та в Україні мають різну форму. В розвинених країнах він ромбовидний: близько 5 % населення представляють вищий клас, 80 % складають середній клас, 15 % - відносяться до категорії бідних, тобто нижчого класу [1, С. 9]. В Україні соціальна структура нагадує трикутник: 1-2 % відносяться до вищого класу, 10-12 % - представляють середній класу, всі інші, а це понад 85 % населення, мають бути віднесені до найбіднішого нижчого класу [2, С. 90].

До особливостей структури сучасного українського суспільства слід віднести і її несталість та динамічність, а також розмитість, нечіткість меж соціальних груп. Подібні характеристики пов’язані з трансформаційними процесами та тією чи іншою мірою притаманні всім перехідним суспільствам. Поява нових та зміна ролі вже існуючих соціальних груп супроводжується формуванням нових зв’язків між ними. Важливою характеристикою зрілого суспільства є усвідомлення окремими індивідами своїх класових інтересів та здатність їх захищати. За цією ознакою сучасне українське суспільство важко назвати зрілим. Щоб виявити причини подібної ситуації, слід дослідити історію суспільних перетворень в Україні протягом останнього двадцятиліття.

Руйнування старої адміністративно-командної системи було стрімким. Воно призвело до різкого збагачення однієї частини населення та не менш стрімкого зубожіння іншої. Освіта, престиж професії, нагромаджене багатство у вигляді збережень на ощадних книжках вже не відігравали визначальної ролі у визначенні класової приналежності людини. Важливими стали наявність влади (близькість до державних структур), а також індивідуальні якості осіб. Соціальні статуси змішалися. Рівень доходів часто не відповідав престижу професії, освіті та досвіду. Тому як самим індивідам, так і науковцям дуже важко було визначити, кого до якої соціальної групи необхідно відносити. Такі складності із самоідентифікацією обумовлюють нездатність індивідів чітко усвідомлювати свої класові інтереси, а отже намагатися їх відстоювати.

Перерозподіл державного майна був здійснений на користь невеликої групи осіб (більша частина з них посідали керівні посади в державному секторі) та часто відбувався з порушенням законодавства. Головним інтересом вищого класу стало перетворення своїх владних повноважень на матеріальні цінності та на забезпечення своєї безпеки після втрати посади. Реалізувати ці інтереси в межах діючого законодавства, навіть такого недосконалого, як в Україні, досить складно. Тому представники вищого класу українського суспільства не були зацікавлені в розбудові правової держави, в боротьбі з корупцією та тіньовим сектором, в створенні дієвої та справедливої судової системи тощо. Нажаль ця тенденція зберігається і понині.

Новий середній клас відрізняється нечисленністю та значною неоднорідністю. Його представниками можна вважати державних службовців середньої ланки, керівників державних підприємств, підприємців, провідних лікарів, викладачів престижних вищих навчальних закладів, успішних представників творчої інтелігенції, а також зайнятих у сфері інформаційних технологій. Середній клас в розвиненому суспільстві - оплот демократії, основний захисник громадянських прав і свобод. Умови, що склалися в Україні, навпаки перетворили його на співучасника корупційних та тіньових схем співучасника вимушеного, а іноді активного та зацікавленого. Подібна ситуація робить середній клас підконтрольним, залежним та безпечним для вищого.

Нижчий клас в України багаточисельний та дуже неоднорідний. Це й збіднілі представники колишнього середнього класу (лікарі, вчителі, інженери, військові, державні службовці нижньої ланки тощо), і люди робітничих професій, і більшість пенсіонерів, і представники андеркласу. Подібна ситуація свідчить про вкрай низькій рівень життя більшої частини українського суспільства. Така неоднорідність є однією з причин низької соціальної активності представників цього класу, але не головною. Головні ж причини полягають в іншому. По-перше, представники цього класу не встигають пристосовуватися до швидких змін в умовах свого існування. Для них нагальною стає проблема безпосереднього виживання, а бажання відстоювати свої інтереси відходить на другий план. По-друге, їм часто нав’язують хибні мотиви для боротьбі: мова, національність, територія проживання, прихильність до певних політичних партій тощо. Ситуація ускладнюється зневірою громадян в можливість справедливості та рівності перед законом. Порядність, чесність, відповідальність як моральні норми людської поведінки в сучасному українському суспільстві переважно визнаються такими, що заважають досягненню життєвих цілей. А ті, хто їх порушує, не дістають суспільного осуду і можуть так робити і надалі. Тому в умовах, коли „кожен за себе”, класова солідарність задля захисту своїх прав видається малоймовірною.

Все вищесказане дозволяє охарактеризувати українське суспільство як незріле, а його соціальну структуру як нестабільну, швидко змінювану, з відсутніми чіткими межами між окремими класами та дуже великою часткою нижчого класу. Тому сьогодні удосконалення соціальної структури має стати одним з пріоритетних завдань державного регулювання.

Література

1. Добреньков, В. И. Социология: Социальная структура и стратификация [Текст] / В. И. Добреньков. - М. : ИНФРА-М, 2000. - 536 с.

2. Чуприна, О. О. Соціальна нерівність і бідність в Україні / О. О. Чуприна // Вісник Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого. Серія: Економічна теорія та право. – Х.: Право, 2011. – № 2 (5). – С. 83-92.