Економічні науки/14. Економічна теорія

К. е. н. Губін К. Г.

Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Взаємна експлуатація як загроза для людського розвитку

Проблема соціальної експлуатації нерідко пов’язується із науковим доробком К. Маркса. Проте відомі західні економісти також визнавали існування експлуатації, хоча і трактували її по-іншому.

Зокрема, Дж. Гелбрейт пов’язував експлуатацію із ситуацією, коли людина, через відносно недостатню конкурентоспроможність на ринку, змушена працювати за нижчу винагороду, ніж зазвичай сплачують за такі зусилля [1, с. 105]. А. Пігу вбачав виникнення експлуатації у випадку, коли робітникам сплачують менше того, що є вартістю створюваного ними граничного чистого продукту [2, с. 172]. Згідно Ф. Хайєка, експлуатація – вигода одного на шкоду іншим [3, с. 163].

Відштовхуючись від існуючих концепцій експлуатації та базуючись на положенні про те, що всі фактори виробництва (а не тільки праця) приймають участь у створенні вартості, експлуатацію можна визначити як безоплатне привласнення власниками факторів виробництва економічних благ шляхом одержання винагороди, що перевищує внесок цих факторів у створення вартості. Крайнім випадком експлуатації є отримання економічних благ без будь-якого економічного внеску [4, с. 429–430].

Не важко побачити, що мова йде про перехресну або взаємну експлуатацію, тому що потенційним експлуататором чи експлуатованим виявляється будь-який член суспільства. Концепція взаємної експлуатації не виключає експлуатації між власниками одного і того ж фактора виробництва: відносини експлуатації можливі не тільки між власниками праці та власниками капіталу, але й між різними власниками капіталу. Якщо серед двох робітників, що винагороджуються однаково на рівні середньої вартості їхнього трудового внеску, продуктивність праці одного перевищує середню, а іншого – менша за середню, перший виявляється експлуатованим, а другий експлуататором.

Власники факторів виробництва виступають експлуататорами, по-перше, в тому випадку, коли винагорода перевищує вартість цих факторів виробництва, та, по-друге, якщо нагромадження факторів виробництва було засновано на експлуатації.

Важко достеменно визначити напрямки експлуатації, тобто, хто кого експлуатує. Тому щодо конкретного індивіда із упевненістю можна стверджувати лише те, чи є він експлуататором, або експлуатованим, чи ні.

Для визначення ступеня експлуатації можна використовувати коефіцієнт експлуатації:

,

де К_е – коефіцієнт експлуатації, Е_вин – вартість економічної винагороди індивіда, Е_внес – вартість економічного внеску індивіда.

Якщо винагорода власника фактора виробництва за вартістю відповідає економічному внеску, експлуатації немає (К_е = 1). Коли К_е більше 1, економічні блага, отримані індивідом від суспільства, перевищують за вартістю економічні блага, віддані суспільству, тобто індивід є експлуататором. К_е, менший за 1, свідчить про те, що людина експлуатується.

Відповідно до причин виникнення та періоду існування слід розрізняти випадкову експлуатацію (заснована на факторах, що викликають випадкові відхилення пропорцій обміну від еквівалентних; експлуататори й експлуатовані постійно міняються місцями) і систематичну експлуатацію (базується на факторах, що закономірно викликають порушення еквівалентності обміну; ролі експлуататорів й експлуатованих закріплені на тривалий строк). Перший тип експлуатації пов'язаний значною мірою із тим, що закон вартості діє як тенденція, а співвідношення економічних внесків і винагород постійно коливається. У найгіршому разі відповідність економічних внесків і винагород відсутня навіть як тенденція, еквівалентність обміну постійно порушується, що пов'язане із систематичною експлуатацією [5, с. 58].

Експлуатація генерує потужні загрози для людського розвитку. Економічна ефективність господарської системи максимальна у випадку рівності економічних внесків і віддач. Адже за умов еквівалентності обміну розширюють свою діяльність найбільш ефективні господарські суб'єкти, що максимізують ефективність виробництва, а відносно неефективні учасники економічної діяльності витісняються з ринку.

Порушення балансу економічних внесків і винагород на користь деяких відносно неефективних господарських суб'єктів підтримує їхнє існування, дозволяє їм продовжувати неефективну діяльність. Це знижує середню ефективність виробництва й загальний рівень економічного добробуту суспільства. У цьому полягає серйозна небезпека для людського розвитку – загроза падіння ефективності господарської системи.

Друга загроза – зрощення бізнесу та влади – пов'язана з тим, що ті, хто виграє від нееквівалентного обміну, мають потребу в підтримці status quo, у збереженні умов і факторів, що забезпечують одержання необґрунтовано завищених доходів. Це породжує непродуктивні витрати на хабарі корумпованим чиновникам, на «відкати» правоохоронним та контролюючим органам, на утримання політичних діячів і партій, на оплату потрібних судових рішень тощо.

Зрощення бізнесу та влади суттєво обмежує можливості та перспективи основної частини населення. Середньостатистичний громадянин, що не має неформальних зв’язків із чиновниками, не платить хабарів і не отримує підтримки з боку влади, втрачає значну частину своїх економічних, соціальних та політичних прав.

Коли політична влада стає джерелом надприбутків, підприємці, замість пошуку ринкових джерел прибутку, починають шукати доступ до владних повноважень, що знижує ( у середньому) ефективність діяльності фірм.

Третя загроза – викривлення системи цінностей людей. Якщо суспільна система стимулює не тих, хто найбільш корисний суспільству, а тих, хто краще перерозподіляє створений продукт на свою користь, у людей формується орієнтація не на чесну працю, а на заробіток будь-яким шляхом. Відбувається повна деформація трудової мотивації, коли люди хочуть якнайменше працювати і якнайбільше отримувати і готові задля цього майже на будь-які дій, в тому числі аморальні й незаконні.

Перші три загрози породжують четверту – загрозу економічних і соціальних втрат від конфліктів у суспільстві.

Отже, взаємна експлуатація створює загрози для багатьох складових безпеки людського розвитку: доходів (як бази розвитку), можливостей (як перспектив розвитку), моралі (як однієї з цілей розвитку) й навіть для загальних умов існування людей у суспільстві.

Література:

1. Гэлбрейт Дж. К. Экономические теории и цели общества / Джон Кеннет Гэлбрейт. – М. : Прогресс, 1976. – 405 с.

2. Пигу А. С. Экономическая теория благосостояния. Т. 2 / А. С. Пигу. – М. : Прогресс, 1985. – 454 с.

3. Хайек Ф. А. Пагубная самонадеянность : Ошибки социализма / Ф. А. Хайек. – М. : Агенство печати Новости, 1992. – 303 с.

4. Губин, К. Г. Экономическая эксплуатация как одна из угроз экономической безопасности Украины [Текст] / К. Г. Губин // Економіка: проблеми теорії та практики : Збірник наукових праць. – Випуск 244 : В 5 т. – Т. II. – Дніпропетровськ : ДНУ, 2008. – 288 с. – С. 424–435.

5. Губин, К. Г. Случайная и систематическая эксплуатация в Украине [Текст] / К. Г. Губин // Бизнес Информ. – 2009. – №9 (371). – С. 56–62.