Экономические науки\ Государственное регулирование экономики

Кравченко О.П., Біцадзе М. М., Шпортак О. В.

Київський національний торговельно-економічний університет

Вінницький торговельно-економічний інститут,Україна

Фінансування регіональних програм в Україні

За останні роки в Україні спостерігаються суттєві розбіжності між регіонами за рівнем розвитку галузей соціальної інфраструктури, за рівнем розвитку інженерної інфраструктури, розвитку науки, інноваційної діяльності та інших показників. Основною причиною такого становища є незабезпеченість фінансовими ресурсами окремих регіональних програм та заходів.

Регіональна програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку регіону, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів місцевого бюджету та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.

На сьогоднішній час, відчувається відсутність системної державної регіональної політики в Україні разом із переважанням галузевого підходу, що призвело до слабкості фінансово-економічної бази багатьох адміністративних одиниць та унеможливлює їх швидку адаптацію до необхідних суспільно-економічних перетворень і формуванню умов довгострокового економічного зростання.

До сьогодні в Україні зберігаються жорстка фінансова залежність регіонів від центру, непрозорість перерозподілу фінансових ресурсів між центром і регіонами, нестабільність джерел доходів органів місцевої влади і, як наслідок, проблема недостатності власних ресурсів для забезпечення виконання їхніх функцій. Останнім часом, це особливо актуально у зв’язку з розширенням повноважень, які надаються місцевим органам влади.Але проблема ускладнюється ще й тим, що протягом декількох останніх років частка власних доходів місцевих бюджетів має стійку тенденцію до зменшення, що не може не викликати занепокоєння

Проблематика забезпечення та використання власних дохідних джерел органів місцевого самоврядування досліджується багатьма українськими та зарубіжними вченими, серед них: А.Буреченко, О. Кириленко В. Кравченко, І. Луніна, К. Павлюк, Ю. Петленко, С. Слухай, О. Сунцова, Ю.Шаров.

Метою даної статті є обґрунтування об'єктивної необхідності фінансування регіональних програм в Україні. Визначення основних і додаткових джерел фінансування цих програм, а також визначення можливості стимулювання зростання обсягів фінансування і підвищення ефективності використання цих фінансових ресурсів.

Програма розробляється за наявності таких умов:

- існування проблеми на рівні регіону, розв’язання якої потребує залучення бюджетних кошів, координації спільних дій місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій;

- наявність у місцевому бюджеті реальної можливості ресурсного забезпечення виконання заходів Програми та відповідність мети Програми пріоритетним напрямам розвитку регіону. [5]

У Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.3). Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість соціальності діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головний обов'язок держави. Отже, необхідність виділення коштів з державного та місцевих бюджетів на фінансування соціально-культурних заходів є закономірним і виправданим з позицій розвитку держави. Саме цей напрям кошторисно-бюджетного фінансування єнайбільшим порівняно з усіма іншими бюджетними витратами.

У сучасних умовах розвитку суспільства постає потреба у формуванні та оприлюдненні так званої «результативно-орієнтованої звітності» про діяльність відповідальних виконавців загальнодержавних та регіональних цільових програм, виконавці програм мають надавати не лише інформацію про свою безпосередню діяльність, а й звітувати про свої реальні досягнення. Як свідчить аналіз, такі принципи ще не стали нормою в процесі формування регіональних програм.[2]

Рис.1. Джерела формування фінансових ресурсів місцевих органів влади [3]

В Україні при реалізації регіональних програм переважають прямі джерела фінансування, які є обмеженими,тому державним і місцевим органам влади необхідно вживати заходів щодо стимулювання непрямих джерел формування фінансових ресурсів,що дозволить збільшувати масштаби регіональних програм, і відповідно і їх ефективність

Аналіз результатів проведених впродовж 2008 року контрольно-аналітичних заходів свідчить, що більшість бюджетних правопорушень продовжують мати системний характер, що створює перешкоди для фінансування регіональних програм. Найбільш характерними за кількістю виявлених випадків та обсягів порушень у 2008 році були бюджетні правопорушення, які можна класифікувати у наступні узагальнені види:

- відволікання коштів держбюджету у дебіторську заборгованість;

- втрати Державного бюджету України внаслідок прийняття незаконних управлінських рішень;

- планування та використання коштів бюджету без відповідних обґрунтувань (розрахунків, наявності державних цільових програм та відповідних бюджетних програм);

- використання коштів Державного бюджету України з порушенням бюджетного законодавства;

- порушення, пов’язані з неналежним веденням бухгалтерського обліку;

- незаконне здійснення платежів за відсутності паспорта бюджетної програми;

- наявність завищених асигнувань та зайво одержаних бюджетних коштів у зв’язку з необґрунтованим складанням кошторисних призначень;

- використання коштів Державного бюджету України з порушенням Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» тощо.[4]

Внаслідок відсутності належної системи стратегічних і програмних документів бюджетні програми не узгоджені з пріоритетами розвитку та не мають реальних джерел фінансування, що, у свою чергу, створює перешкоди для визначення пріоритетів соціально-економічного розвитку в Україні. Тому із року в рік спостерігаються факти непослідовності політики, постійно змінюються пріоритети соціально-економічного розвитку. Прикладом цього може слугувати запровадження зон пільгового оподаткування, їх скасування у 2005 році та відкриття аналогів (технопарків) з 2006 року.[3]

Отже, на сьогоднішній день в Україні існує забагато програм, які не відповідають ні пріоритетам, ні ресурсним можливостям держави, а також програм, які визнано неефективними та закрито.

Література

1. Євтух, Л. Б. Довгострокові програми в економіці України, їхня суть і класифікація / Л. Б. Євтух // Фінанси України. - 2009. - №1. - С. 124-131.

2. Запатріна, І. В. Програмно-цільовий метод бюджетування у контексті стратегічного та середньострокового планування /1. В. Запатріна, Т. Б. Лебеда // Фінанси України. - 2009. - №10. - С.18-31.

3. Панасюк Л.В. До питання про формування джерел фінансового забезпечення виконання функцій органами місцевої влади / Л.В. Панасюк // Економіка та держава. – 2008. - №2. – С. 24 - 26.

4. Третяк, В. П. Ефективність регіональних програм розвитку соціальної сфери / В. П.Третяк // Актуальні проблеми економіки. - 2010. - №6. - С. 174-181.

5. Шубравська, О. Державні цільові програми як інструмент забезпечення сталого економічного розвитку / О. Шубравська // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - №10. -С.12-19.