Економічні науки/банки і банківська система

Горбатенко Я. Ю.

Харківський національний економічний університет, Україна

Удосконалення формування кредитного

портфелю банку

Кредитування є найважливішим напрямком здійснюваних банком активних операцій, так як кредитний портфель формує від третини до половини всіх активів банку. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, що має свій рівень дохідності та ризику. Тому для успішного кредитування – забезпечення повернення наданих позичок та підвищення дохідності кредитних операцій, необхідно розробити методологічні підходи до формування структури оптимального кредитного портфелю з використанням економіко-математичних моделей, побудованих на основі данних попередніх періодів про структуру кредитного портфелю [1].

У нинішній час, особливо важливим є розгляд i всебiчне вивчення питань, що стосуються удосконалення процесу формування кредитного портфелю комерційних банкiв, з метою бiльш ефективного вирiшення питаннь органiзацiї i управлiння дiяльнiстю комерцiйних банкiв і найбiльш повного задоволення їхніх iнтересiв i iнтересiв суспiльства, отримання якомога бiльшого прибутку, що підтверджує актуальність теми даної роботи.

Таким чином, кредитний портфель банку відображає рівень розробленості і впровадження ним кредитної політики. До формування кредитного портфеля приступають після того, як визначена загальна мета кредитної діяльності банку, розроблена стратегія кредитної політики банку, сформульовані визначальні пріоритети. В кредитній політиці банку визначаються ліміти кредитування, на основі яких проводиться постійний моніторинг відповідності структури кредитного портфеля заданим параметрам. Видачі кожного кредиту повинні передувати аналіз відповідності об’єкту, що кредитується, кредитна політика банку, оцінка кредитоспроможності клієнта, яка, в свою чергу, не може обмежуватися тільки його аналізом фінансового стану.

На практиці використовуються різні методики управління кредитним ризиком і формування оптимальної структури кредитового портфеля – це модель Блека, Шарпа, Тобіна. Більшість з них заснована на методиці Гарі Марковіца, автора портфельної теорії. Розвивається модель вартості під ризиком (VAR), для побудови якої використовуються три економіко-математичні методи: аналітичний, метод історичного моделювання і метод статистичних випробувань Монте-Карло [2]. В результаті аналізу останніх публікацій встановлено, що в цілому жоден з розглянутих методів не дозволяє всесторонньо оцінювати і управляти ризиками банку, у зв'язку з чим для еффективного управління ризиками доцільно використовувати комплекс методів, що дозволить зіставити отримані результати і приймати обгрунтовані рішення.

Вирішення питання щодо формування оптимальної структури кредитного портфелю пропоную розглянути за таким напрямком, як організацію процесу кредитування.

Одним з напрямів удосконалення є розгляд етапів процесу надання кредиту використавуючи програмний продукт Microsoft Project.

Microsoft Project – програмний продукт, що відноситься до класу систем управління проектами. Microsoft Project створений, щоб допомогти менеджерові проекту в розробці планів, розподілі ресурсів по завданнях, відстежуванні прогресу і аналізі об'ємів робіт. Для створення унікального продукту або послуги (результату проекту) необхідно здійснити послідовність робіт. Завдання планування проекту полягає в тому, щоб достатньо точно оцінити терміни виконання і вартість робіт. Чим точніше дана оцінка, тим вище якість плану проекту. Для цього необхідно добре представляти склад робіт проекту, тобто знати, які саме роботи потрібно виконати для отримання кінцевого результату. Тільки після того, як складено список проектних робіт, оцінюється тривалість кожної з них і виділяються ресурси, необхідні для їх виконання. Після того, як визначено склад завдань необхідно визначити склад і особливості ресурсів, які потрібно використати, а потім призначити і розподілити завантаження ресурсів для завдань. В ході аналізу плану проекту необхідно оцінити, наскільки встановлена тривалість завдань реалістична і, відповідно, чи можна укластися в строк, виконуючи роботи згідно наявним ресурсам. Після того, як тривалість завдань буде скоректована, необхідно проаналізувати план з оновленою тривалістю завдань (оновленими як після коректування, так і після вирівнювання ресурсів) і визначити, чи можливо виконати роботу за проектом в відведений термін. В завершенні створення проекту необхідно оцінити його вартість, що визначається кількістю, розподілом, тривалістю використання ресурсів.

Результат оптимізації та проектування оформлений у вигляді звітів, які включають не тільки перелік та тривалість завдань, а й їх зміст, вартість, трудомісткість. В результаті чого можна отримати оптимальну модель процесу кредитування з метою заощадження матеріальних та трудових ресурсів.

Перспективним напрямом подальших досліджень визначена побудова багатофакторних моделей управління кредитним портфелем банку.

Література:

1. Колодізєв О. М., Чмутова І. М., Губарева І. О. Фінансовий менеджмент в банках: концептуальні засади, методологія прийняття рішень в банківській сфері: навчальний посібник.– Х.: ВД «ІНЖЕК», 2004.– 408 с.

2. Притула Н. І. Модель формування оптимального портфеляю цінніх паперів на основі кредитно-рейтингової оцінки фінансового стану підприємств-емітентів // Ринок цінних паперів України.– 2007.– № 7-8.– С. 93 – 99.