Экономика. Финансовые отношения.

Корчак А.С., наук.кер. Мінасян В.Л.

Буковинська державна фінансова академія

Особливості управління державним боргом в Україні

Протягом останніх років актуальність теми проблематики боргу держави належить до найважливіших питань державного фінансового управління. Незважаючи на різноманітність висновків всесвітньо відомих вчених у галузі фінансової теорії й державних фінансів щодо оптимального способу фінансування бюджетного дефіциту та наслідків нарощування державного боргу, саме державні запозичення стали одним із найпоширеніших інструментів фінансування видатків держави. Це зумовило постійне зростання обсягів боргів практично всіх країн світу [3, с. 139].

Виникнення державного боргу і накопичення заборгованості зумовлюють необхідність забезпечення ефективного управління ним.

Управління державним боргом — комплекс заходів, що здійснюються державою в особі уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення платоспроможності держави.

У широкому розумінні управління державним боргом передбачає формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у ролі позичальника і гаранта, що потребує комплексного підходу, координації грошово – кредитної (монетарної) та фіскальної політики, узгоджених взаємовідносин уряду та Національного банку з питань боргової політики; розроблення ефективних форм і методів зниження боргового тягаря у контексті переходу від антикризового менеджменту (тобто реструктуризації боргових зобов'язань) до стратегічного боргового менеджменту із застосуванням інструментів активного управління державним боргом. Управління боргом у вузькому розумінні варто розглядати як сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщенням боргових зобов'язань держави, наданням гарантій, а також проведенням операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань [4, с. 25].

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

- пошук ефективних умов запозичення коштів з погляду мінімізації вартості боргу;

- недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

- забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

- визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження макрофінансової рівноваги;

- забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку.

В Україні більшість державних позик спрямовується на: фінансування бюджетного дефіциту — 84 % державних запозичень, формування валютних резервів і підтримку національної валюти — 14; інвестиційні проекти — 2 %. Тому стратегічна мета політики управління державним боргом в Україні має бути зорієнтована на досягнення оптимальної структури та найвищого ефекту від використання позикових коштів [5, с. 3 – 4].

Управління державним боргом здійснюється за тісної взаємодії і співпраці різних міністерств і відомств, які несуть відповідальність за розроблення та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В Україні в управлінні державним боргом беруть участь:

— Кабінет Міністрів України;

— Міністерство фінансів України (Департамент державного боргу);

— Національний банк України;

— Державне казначейство України.

У залученні та розміщенні коштів беруть участь Міністерство фінансів України та Національний банк України, а функцію погашення та обслуговування державного боргу безпосередньо виконує Державне казначейство України.

Питання залучення зовнішніх фінансових ресурсів потрібно вирішувати, насамперед, з позицій ефективного їхнього використання для економічного розвитку країни. Таким чином, незважаючи на ефективне позичкове фінансування української економіки в період економічного спаду, загалом рівень її боргового навантаження залишається порівняно невисоким. Так, в розвинених країнах відношення боргу до ВВП сягає 100 – 120 %, коли в Україні відношення державного боргу до ВВП на кінець 2008 року складало 13, 8%, у 2009 році – близько 23,2% (див. рис. 1). Проте, неефективне управління боргом спричинює тиск на сферу фінансів.

Рис. 1. Відношення державного та гарантованого державою боргу України до ВВП протягом 1998-2009 р.

Гарантований державою борг – загальна сума боргових зобов'язань суб'єктів господарювання – резидентів України щодо отриманих та непогашених на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено державними гарантіями.

Загалом до 2007 року відношення державного боргу до ВВП постійно зменшувалось за рахунок підтримки його на відносно стабільному рівні, з одного боку, та високих темпах економічного зростання – з іншого. Однак, починаючи з 2008 року, сума державного боргу та його відношення до ВВП зростає у зв’язку з розгортанням кризових явищ і, відповідно, зростанням потреб держави у державних запозиченнях, з одного боку, та у зв’язку з пригніченням економічної активності – з іншого.

В Україні відсутність єдиної методології обліку умовних зобов'язань держави  та єдиної інтегрованої бази даних  істотною мірою перешкоджає проведенню ефективної бюджетної політики та не створює надійних підстав для уникнення боргових ускладнень. Пріоритетами фінансової політики держави повинні виступати здійснення зваженої боргової політики та утримування стабільного співвідношення державного боргу і ВВП, зведення бюджету з помірним дефіцитом і контролювання умовних зобов'язань держави. Для забезпечення керованості боргових процесів в Україні слід дотримуватися економічно безпечного дефіциту бюджету та обмежити зростання умовних зобов'язань держави. З метою забезпечення стабільності державних фінансів України у середньостроковій перспективі та запобігання різкому зростанню боргових зобов'язань Уряду в період економічного спаду необхідно запровадити моніторинг і оперативний облік усіх видів фінансових зобов'язань держави, які потенційно можуть впливати на розмір державного боргу України, а також систему заходів, спрямованих на зменшення обсягу позикового фінансування ризикових і потенційно небезпечних форм [1, с. 45].

Повертаючись до проблем загального рівня боргового навантаження, слід зазначити: для гарантування стабільної ситуації у валютно – фінансовій сфері та забезпечення платоспроможності держави в середньостроковій перспективі державний борг України не повинен перевищувати 35% ВВП. Сьогодні, з урахуванням численних і ризикових умовних зобов'язань держави, дотримання такого обмеження вимагає забезпечення спрямованості її боргової політики на утримування стабільного співвідношення державного боргу і ВВП [4, с. 31 – 33].

Спираючись на іноземний досвід управління державним боргом, слід акцентувати увагу на застосуванні методу "цільових орієнтирів" (bench marking) в оцінці ефективності боргової політики, на основі якого може здійснюватися неупереджена оцінка ефективності боргової політики. Між тим, його застосування передбачає проведення активної політики в частині як здійснення запозичень, так і операцій із державним боргом на основі застосування стандартних схем та процедур: дострокового викупу, використання деривативів при емісії боргових зобов'язань, хеджування та сек'юритизації боргу. Застосування операцій активного управління державним боргом дозволить заощадити значні кошти, що спрямовуються на обслуговування та погашення державного боргу [2, с. 280].

Отже, у даній статті було визначено суть управління державним боргом, завдання цього процесу, визначено суб’єкти управління державним боргом, а також проаналізовано динаміку деяких показників державного боргу України за 1998 – 2009 роки.

З огляду на сказане вище основними завданнями управління державним боргом України у 2011-2012 рр. мають стати посилення співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями (МФО) та активізація внутрішнього ринку державних облігацій. Позики МФО у кризових умовах стануть вагомим джерелом покриття дефіциту бюджету, сприятимуть стабілізації платіжного балансу та пожвавленню інвестиційної діяльності в країні.

Реалізація зазначених заходів створить фундамент для проведення ефективної бюджетної політики та обмеження умовних зобов'язані, держави, які потенційно можуть впливати на розмір державного боргу і стабільність державних фінансів України у середньостроковій перспективі.

Література:

1. Державний борг України: поточний стан і ризики / Т. Вахненко // Економіка України. – 2008. – №7. – С. 37-46.

2. Особливості управління державним боргом  умовах фінансової кризи / О.О. Прутська, В.М. Чубатюк // Актуальні проблеми економічного розвитку України в умовах глобалізації. - 2009  – С. 276-281.

3. Реструктуризація зовнішніх боргів України в умовах глобалізації / О.О. Прутська, А.В. Бабич // Актуальні проблеми економічного розвитку України: збірник наукових праць Міжнародної науково-практичної конференції 24 квітня 2009 р. – Вінниця:  ВТЕІ КНТЕУ, 2009. – С. 139-145.

4.   Управління державним боргом у контексті ризик-менеджменту / В.М.Федосов, О.А. Колот // Фінанси України. – 2008. – №3. – С. 3-33.

5. Карапетян О. Вплив державного боргу на макроекономічний розвиток: концептуальні підходи // Світ фінансів. — 2010. — № 3—4.

6. Державний комітет статистики України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.