Економічні науки/3. Фінансові відносини

Ротар Д. А.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

Ключові особливості стратегічного управління активами підприємств та шляхи його удосконалення

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні якісна трансформація економічних умов господарювання підприємств позначається на необхідності вирішення принципово нових проблем, в основі яких пошук адекватних методів і способів досягнення та утримання конкурентних позицій, розробка стратегії і тактики забезпечення довгострокового успіху підприємства. У такому контексті однією із найбільш активно досліджуваних концепцій є стратегічне управління підприємством, покликане відповісти на найгостріше питання сьогодення: де криються джерела конкурентних переваг підприємств, що змушені функціонувати в умовах неухильного прискорення трансформацій ринкового середовища, якісної зміни природи конкуренції, зміщення акцентів з матеріального та фінансового сектору економічної активності господарюючих суб’єктів на сферу інформаційного та інтелектуального забезпечення їх розвитку?

Пошук відповіді на дане запитання обумовлює наукову актуальність та практичну затребуваність результатів дослідження місця та ролі активів у процесі реалізації сучасним підприємством стратегічних цілей своєї діяльності. Звідси стає необхідною об’єктивна оцінка особливостей управління активами для виявлення можливих чинників, що призводять до кризової ситуації на підприємствах, та визначення шляхів підвищення ефективності управління ними в умовах переходу України до ринкової економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Усвідомлення значення і ролі активів для підприємства відбулося на Заході ще на початку 1960-х рр. та знайшло відображення у роботах Г. Беккера, Д. Белл, Л. Едвінссона, М. Мелоуна та ін. Українські вчені почали працювати над цим питанням дещо пізніше. Вагомий внесок у розвиток теорії та практики управління активами підприємств України зробили такі вітчизняні науковці: Н. Богун, О. Сергійчик, О. Гребешкова, І. Федорцова, О. Мельник, Н. Потапова, С. Білоног, Н. Петруня, К. Нуруліна, К. Мельничук, Г. Федорова, Т. Горбачук, А. Карбовник та ін.

Мета. Метою даної статті є дослідження ключових особливостей стратегічного управління активами підприємств України в умовах сьогодення та пошук ефективних шляхів його удосконалення.

Викладення основного матеріалу. Концепція стратегічного управління з’явилася у 1970-х рр. у відповідь на докорінну зміну природи ринкового середовища та суттєве прискорення змін в цьому оточенні. Реалізація її основного призначення щодо забезпечення конкурентоспроможності підприємства на основі його прибутковості та неповторності передбачає визначення необхідних ресурсів та забезпечення їх ефективного використання з урахуванням умов та вимог оточення. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що за умов нового, інформаційного, етапу у розвитку сучасної економіки у справі досягнення підприємствами та іншими економічними організаціями довгострокового успіху на перший план виходять проблеми раціонального та ефективного управління активами, унікальне поєднання та використання яких забезпечує організації стійкі конкурентні переваги та економічні вигоди у досягненні її стратегічних цілей [2, 133].

Взагалі активи являють собою різні види економічних ресурсів підприємства, які використовуються у процесі здійснення господарської діяльності. Вони формуються за рахунок інвестованого в них капіталу для конкретних цілей здійснення господарської діяльності відповідно до місій і стратегій економічного розвитку підприємства та у формі сукупних майнових цінностей характеризують основу його економічного потенціалу.

Найчастіше активи підприємства поділяються на матеріальні та нематеріальні. Чітке визначення сутності даних категорій відіграє важливу роль для здійснення ефективного управління даними активами на підприємстві. Щодо матеріальних активів, то їх сутність та склад є доволі усталеними та визначеними, тоді як семантика нематеріальних активів потребує уточнення.

Як правило, до нематеріальних активів відносять активи немонетарного характеру, які можуть бути ідентифіковані та утримуються підприємством з метою тривалого використання для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам. До нематеріальних активів належать ліцензії, авторські права, патенти, торговельні марки, гудвіл. Усе частіше фахівці розширюють склад нематеріальних активів та включають до них організаційні знання, організаційні здібності, інтелектуальні ресурси тощо.

Поступово знання стають фундаментальним активом підприємства, що базуються на практичному досвіді його фахівців. Вони забезпечують успіх і формують конкурентний потенціал підприємства всередині галузі. Інноваційні знання надають можливість «змінювати правила гри» та формують підґрунтя для лідерства у відповідній галузі.

Невід’ємною складовою сучасної системи активів підприємства є його компетенції. Конкурентоспроможність вважається результатом здібності формувати – при більш низькому рівні затрат і швидше, ніж у конкурентів, – ключові компетенції, які сприяють випуску продуктів, появу яких ніхто не очікував [2, 134].

Також останніми роками до складу нематеріальних активів підприємства експерти все частіше відносять ділову репутацію. За результатами досліджень Гарвардської Бізнес-школи, за останні 11 років, працюючи над своєю репутацією, компанії по всьому світу підвищили свій дохід на 682%, прибуток на 756% та чисельність персоналу відповідно на 282%. У цей же час, компанії, не приділяючи велику увагу цьому аспекту, отримали результати у 166%, 1% та 36% відповідно.

Всі вище перелічені нематеріальні активи, так як і матеріальні, можуть бути причиною підвищення прибутковості компанії, але не всі вони однаково сприятимуть досягненню конкурентних переваг компанії. За умов раптових можливих змін ринкового середовища, які відстежуються на сучасному етапі розвитку світового господарства, поступово усвідомлюється необхідність виокремлення тієї частки активів, які мають для господарюючого суб’єкта стратегічне значення та забезпечують отримання стійких конкурентних переваг [3, 202].

Велике значення нематеріальних активів у забезпеченні стратегічної успішності підприємства обумовлює необхідність обґрунтування методологічного підґрунтя стратегічного управління ними, під яким слід розуміти комплекс заходів з їх ідентифікації та оцінки, виявлення джерел їх формування та створення умов для їх розвитку і корисного використання з урахуванням стану та динаміки зовнішнього середовища, спрямованих на зростання капіталізації підприємства та набуття стійких конкурентних переваг у довгостроковій перспективі. Виходячи з цього, можна визначити на сучасному етапі такі основні методологічні та прикладні аспекти впровадження стратегічного управління нематеріальних активів на вітчизняних підприємствах: 1) ідентифікація та інвентаризація всіх нематеріальних активів на підприємстві; 2) їх капіталізація; 3) створення на підприємстві ефективного організаційно-економічного механізму формування та розвитку нематеріальних активів з метою підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Щодо джерел конкурентних переваг вітчизняних підприємств, слід зазначити, що очевидною є тотальна недооцінка вітчизняним менеджментом нематеріальних активів, і як результат – відсутність значущого їх впливу на фінансово-господарську діяльність підприємств України. Це багато в чому пояснюється відсутністю ефективного механізму управління нематеріальними активами на рівні підприємств та дієвого нормативно-правового забезпечення цієї сфери на рівні держави. Об’єктивні та суб’єктивні перепони для залучення інтелектуальної власності в господарський обіг обумовлює її відтік за кордон, а вітчизняне господарське середовище та український бізнес втрачають найважливіші конкурентні переваги.

Відповідно існує два варіанти вирішення проблеми щодо підвищення частки нематеріальних активів в капіталізації компанії: 1) традиційний метод використання на основі підвищення їх вартості в управлінському та бухгалтерському обліку; 2) інноваційний метод на основі створення системи стратегічного управління такими активами.

За традиційним методом нематеріальні активи розглядаються як майнові об’єкти. Цей підхід зосереджений на інвентаризації та незалежній оцінці вартості нематеріальних активів. Проте він не забезпечує реального управління ними, а отже й забезпечення конкурентоспроможності підприємства. Застосування стратегічного підходу ґрунтується на використанні ринкової капіталізації як одного з ключових цільових стратегічних показників підприємства, що визначається як дисконтована сума очікуваних грошових потоків від використання активу [2, 135].

Таким чином, стратегічний підхід до управління нематеріальними активами зумовлює ставлення до них як до ключових факторів розвитку підприємства у нестабільному середовищі господарювання. Основною перевагою стратегічно-орієнтованого підходу є можливість залучення до економічного управління підприємством не тільки «традиційних» нематеріальних активів, але й таких з них, права на використання яких не реєструються.

Ще один важливий проблемний аспект управління всіма активами підприємства полягає у виборі адекватних методів та аналітичних процедур, що дозволяють виявляти, оцінювати, формувати необхідні підприємству стратегічні активи та забезпечувати безпосередньо ефективну політику управління ними. Вирішення цього завдання можливе шляхом створення та розвитку методологічних підвалин стратегічної діагностики активів підприємства, яка передбачатиме системне дослідження фінансів організації, виявлення комплексу взаємопов’язаних питань, що дадуть відображення об’єктивного стану справ організації, її систем управління.

Вихідне посилання значущості стратегічної діагностики формулюється однією фразою: «починаючи стратегічну діагностику, ми вже змінюємо компанію». Вона призначена надавати всім зібраним фактам та даним змісту, ваги. В результаті будуть розставлені пріоритети і виявлені взаємовідносини між фактами. За допомогою стратегічної діагностики можливо визначати стратегічні напрями діяльності, цілі, а також виявляти стратегічні активи, що формують конкурентні переваги для компанії [3, 205].

Тобто результати такого стратегічного підходу і систематичного аналізу дають змогу чітко визначати систему завдань управління активами підприємства, а також розробляти певні програми щодо підвищення ефективності цього процесу та знаходити відповідні шляхи його удосконалення.

На сучасному етапі розвитку підприємств України управління їх активами ведеться за двома плановими напрямками: формування необхідного рівня окремих видів активів і їх суми в цілому та формування структури джерел фінансування цих активів. За кожним з цих напрямків на підприємстві повинна бути розроблена відповідна фінансова політика.

З метою вдосконалення системи управління джерелами формування активів пропонується розробляти на підприємствах зведений фінансовий план, який би відображав результати прийнятих управлінських рішень з основних аспектів управління активами. Такий план, що включає в себе як планові показники обсягу формування активів за групами, так і передбачувані (планові) джерела їх фінансування, дасть змогу підвищити ефективність виробничої діяльності підприємств у складних сучасних умовах їхнього розрахунку [6].

Основна мета управління необоротними активами полягає у забезпеченні їх своєчасного оновлення та ефективного використання. У процесі цього вирішуються наступні завдання: визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій і розширеній основі; визначення потреби в нарощуванні необоротних активів для розширення обсягів діяльності; визначення можливих способів розширення основних засобів; забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів і нематеріальних активів; формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури [7].

Для удосконалення процесу управління необоротними активами підприємства необхідно чітко визначити їх оптимальну структуру, відповідно до якої вести детальний аналітичний облік надходження і витрачання даних активів. Також необхідно проводити більш різноманітні аналітичні дослідження, звертаючи увагу на специфіку галузі [4].

Управління оборотними активами, в першу чергу, має передбачати визначення оптимальної величини, розробку варіантів фінансування та забезпечення ефективності їх використання. Оптимальна величина оборотних активів повинна з однієї сторони забезпечувати безперебійне ефективне функціонування підприємства, а з іншої – мінімізувати наявність недіючих поточних активів.

Відсутність управління оборотними активами підприємств призводить до розбалансованої діяльності, що спричиняє виникнення ризикових ситуацій. Саме до таких ситуацій можна віднести недостатність оборотних активів.

Управління оборотними активами підприємства повинно спрямовуватися на вирішення таких завдань:

1. Оптимізація розміру та структури оборотних активів, що передбачає зменшення поточних фінансових потреб підприємства в оборотних інвестиціях з метою зменшення витрат на їх обслуговування.

2. Захист оборотних активів від інфляції.

3. Забезпечення високої швидкості обороту оборотних активів, що дозволить скоротити потребу в них за рахунок більш раціонального їх використання.

4. Виявлення величини впливу рівнів грошових коштів, дебіторської заборгованості та запасів товарно-матеріальних цінностей на прибуток та поточну ліквідність та платоспроможність і ліквідність активів підприємства.

5. Виявлення умов, які спричиняють виникнення ризику втрати ліквідності та зниженню ефективності діяльності підприємства.

6. Розробка варіантів фінансування оборотних активів, що передбачає зниження вартості формування оборотних активів шляхом підтримання певної структури джерел їх фінансування, що є в розпорядженні підприємства.

Для удосконалення процесу управління оборотними активами необхідно враховувати те, що: вагомою частиною ефективного управління оборотними активами промислових підприємств має бути управління їх товарними запасами; фінансовий та виробничий відділи повинні встановлювати мінімальні та максимальні рівні товарних запасів; на промислових підприємствах велике значення потрібно приділити проведенню інвентаризації; в умовах ринкових відносин слід слідкувати за оптимальним розміром товарних запасів [5].

Основними шляхами підвищення ефективності використання оборотних активів є:

1) прискорення і здешевлення перевезень, упровадження потокових (зокрема, конвеєрних) методів обробки та економічно обґрунтований вибір сировини; комплексне використання сировини і відходів виробництва;

2) поліпшення організації складського господарства на основі його механізації й автоматизації;

3) зменшення тривалості міжопераційних періодів за рахунок ретельної підготовки виробництва, що останнє передбачає зменшення перебоїв і забезпечення ритмічної роботи підприємств;

4) удосконалення конструкцій виробів та виробничих процесів;

5) застосування більш точного нормування витрат матеріалів;

6) застосування автоматичного устаткування, верстатів із числовим програмним управлінням, гнучких виробничих систем;

7) скорочення невиробничих затрат матеріалів та заміна дорогих більш дешевими [4].

Наслідком впровадження ефективної політики управління оборотними активами мають стати: забезпечення безперебійної роботи підприємства; зниження обсягів вільних поточних активів і, як наслідок, зниження витрат на їх фінансування; прискорення обороту оборотних активів; максимізація прибутку підприємства при збереженні ліквідності [7].

Також досить важливим та певною мірою особливим і своєрідним є застосовуваний на підприємствах України механізм управління активами на основі їх капіталізації.

Виходячи з економічної сутності капіталу, його функцій та завдань у забезпеченні розвитку економіки в цілому та окремих суб’єктів господарювання зокрема, капітал розглядається як ресурс, здатний приносити дохід і формувати додану вартість, а капіталізація – це кількісна характеристика використання підприємства як промислового капіталу, економічного механізму для виробництва доданої вартості. Саме капіталізація характеризує здатність підприємства ефективно використовувати свої ресурси, перетворювати їх у високоліквідні активи, які працюють і вартість яких визначається не тим, з чого вони складаються, а тим , що виробляють.

Тому завдання управління активами підприємства на основі оцінки рівня їх капіталізації полягають у нарощуванні їхньої вартості, зростанні вартості підприємства в цілому, підвищенні його конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості і можуть бути вирішені шляхом:

– формування обсягів капіталу, достатніх для забезпечення необхідних темпів розвитку виробництва;

– забезпечення максимальної доходності капіталу при передбачуваному рівні фінансового ризику;

– оптимізації розподілу капіталу за видами діяльності і напрямами використання;

– забезпечення фінансової гнучкості та постійної фінансової рівноваги підприємства у процесі діяльності [8].

Висновки. Отже, на сучасному етапі активи є одним з найважливіших факторів будь-якого виробництва, їх склад і ефективність використання прямо впливає на кінцевий результат господарської діяльності підприємства. В умовах ринкової економіки всі підприємства зацікавлені в ритмічному і стабільному функціонуванні. А щоб досягти високих результатів, потрібна чітко збудована, обґрунтована і ефективна фінансова політика управління активами. Розробка її досконалого механізму і дієве застосування його на практиці ще залишається досить важливою і актуальною проблемою в даний час, оскільки ефективне формування і регулювання обсягу активів сприятиме підтримці оптимального рівня ліквідності, оперативності виробничого і фінансового циклів діяльності, а отже – й досить високій платоспроможності і фінансової стійкості підприємств, а також досягнення ними важливих стратегічних переваг і забезпечить їх конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

Список використаних джерел

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»: Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87.

2. Гребешкова О. М. Базові положення стратегічного управління нематеріальними активами підприємства / О. М. Гребешкова, О. В. Мельник // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. – 2008.– №6 – Т.2 (122). – С. 132-135.

3. Гребешкова О. М. Стратегічна діагностика активів підприємства: постановка проблеми / О. М. Гребешкова, І. О. Федорцова // Сіверянський літопис: Всеукраїнський науковий журнал. – 2009. - №6. – С. 196-203.

4. Борець О. В. Удосконалення контролю і аналізу ефективного використання оборотних активів підприємства [http://www.rusnauka.com/35_ OINBG_2010/Economics/75552.doc.htm]

5. Горбачук Т. В. Управління оборотними активами підприємства [http://www.library.tane.edu.ua/].

6. Карбовник А. Управління активами промислових підприємств [http://linksart.com.ua/linkinfo.php?linkID=8698]

7. Нуруліна К. Управління активами підприємства в умовах ринкової економіки [http://www.nbuv.gov.ua/portal/.../index.html].

8. Федорова Г. П. Механізми управління активами підприємств на основі їх капіталізації [http://www.nbuv.gov.ua/Portal/Soc_Gum/En.../Zbirnik_EM_ 08_2_261.pdf].