Економіка підприємства тупий предмет

За конкретними видами (статтям калькуляції) витрати групують наступним чином:

· Прямі матеріальні витрати:

o Сировина і матеріали - включається вартість сировини та матеріалів, потрібних для виконання робіт (послуг) і для забезпечення технологічного процесу.

o Паливо та енергія для використання з технологічною метою - відносяться витрати на всі види палива та енергії, що безпосередньо витрачаються на технологічні цілі.

o Покупні ресурси - включається вартість покупних комплектувальних виробів, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій.

· Прямі витрати на оплату праці - відносяться витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, обчислені згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці і колективним договором у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників, зайнятих безпосередньо виробництвом продукції.

· Інші прямі витрати:

o відрахування від витрат на оплату праці працівників, безпосередньо зайнятих випуском продукції: на державне (обов'язкове) соціальне страхування, включаючи збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття, на державне (обов'язкове) пенсійне страхування (до Пенсійного фонду), а також відрахування на додаткове пенсійне страхування у передбачених законодавством випадках, інші обов'язкові збори і відрахування на соціальні заходи, визначені законодавством;

o амортизація основних виробничих засобів та інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів виробничого призначення;

o витрати на всі види ремонту, технічний огляд і технічне обслуговування виробничих основних фондів, що безпосередньо беруть участь у виробництві продукції.

· Загальновиробничі витрати:

o витрати на утримання апарату управління виробництвом (оплата праці, відрахування на соціальні заходи, витрати на оплату службових відряджень працівників апарату управління виробничих структурних підрозділів підприємства, технічне та інформаційне забезпечення управління виробництвом тощо);

o амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

o витрати на утримання, експлуатацію, капітальний та поточний ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів, обладнання загальновиробничого призначання;

o витрати на вдосконалення технології і організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології і організації виробництва, поліпшенням якості продукції підвищенням їх надійності, витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

o витрати на утримання виробничих будівель, споруд і приміщень (опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення тощо);

o витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці, в тому числі за невідпрацьований, але оплачений час на виробництві, відрахування на соціальні заходи, обов'язкове страхування загальновиробничого персоналу, витрати на відрядження та на переміщення виробничого персоналу, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, утримання охорони);

o витрати на охорону праці, техніку безпеки, виробничу санітарію та охорону навколишнього середовища;

o податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі, що включаються до собівартості виробництва;

o інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв, витрати, зумовлені аваріями та катастрофами, нестачі в межах норм природного убутку тощо).

· Адміністративні витрати:

o витрати на утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу (основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, передбачені діючим законодавством; відрахування на обов'язкові соціальні заходи);

o витрати на службові відрядження;

o організаційні, представницькі та інші витрати;

o витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, ремонт, опалення, освітлення, вивіз сміття, дезінфекція, охорона);

o винагороди за професійні послуги (юридичні, за відсутності у штаті юридичної служби, аудиторські й з оцінки майна);

o витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телексні, факс тощо);

o амортизацію основних засобів, матеріальних необоротних активів, нематеріальних активів загальногосподарського використання;

o податки і збори крім тих, що включаються у виробничі витрати (податок на землю, зайняту адміністративно-управлінськими приміщеннями, комунальний податок, податок з власників транспортних засобів на автомобілі, які використовуються апаратом управління підприємства і знаходяться на балансі підприємства, інші обов'язкові збори й платежі, передбачені чинним законодавством);

o плату за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

o інші витрати загальногосподарського призначення (на підготовку і перепідготовку кадрів; передплату періодичних професійних видань).

· Витрати на збут:

o оплата праці та відрахування на соціальні заходи персоналу, що забезпечує збут продукції;

o витрати на відрядження, пов'язані зі збутом;

o витрати на рекламу, дослідження ринку та інформаційні послуги;

o амортизація та ремонт основних засобів, необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів, пов'язаних зі збутом продукції;

o витрати на утримання приміщень та обладнання відділу збуту, складів тощо;

o витрати пакувальних матеріалів і на ремонт тари;

o витрати на транспортування продукції;

o надання знижок покупцям;

o післяпродажне обслуговування клієнтів.

· Інші операційні витрати:

o витрати на дослідження та розробки;

o собівартість реалізованих виробничих запасів;

o витрати на сумнівні (безнадійні) борги;

o витрати на операційну оренду активів;

o витрати від операційних курсових різниць;

o нестачі і втрати від псування цінностей;

o визнані штрафи, пені, неустойки;

o інші витрати операційної діяльності.

За ступенем однорідності витрати бувають:

· Одноелементні статті витрат - складаються з витрат, що належать до одного елемента, наприклад, матеріальні витрати, амортизація, витрати на оплату праці.

· Комплексні статті витрат, навпаки, містять у собі витрати, що належать до різних елементів витрат (адміністративні витрати, витрати на збут).

За участю в технологічному процесі розрізняють:

· Основні витрати, що виникають у зв’язку із забезпеченням технологічного процесу виробничими ресурсами, які необхідні для виготовлення окремого виду продукції (основні й допоміжні матеріали, технологічне паливо, заробітна плата виробничих робочих і т. ін.).

· Накладні витрати, що виникають у зв’язку з обслуговуванням виробничого процесу та управлінням ним (витрати на оплату праці апарату управління, на пожежну і сторожову охорону підприємства, рекламу і т. ін.)

За участю у виробничому процесі витрати поділяють на:

· Виробничі - пов’язані з процесом виготовлення продукції, наприклад, витрати на придбання покупних ресурсів, теплової та електричної енергії, тощо.

· Позавиробничі - виникають на етапі реалізації продукції і складаються з витрат на участь у ярмарках, виставках, виготовлення зразків і т.ін.

За місцем утворення виділяють:

· Витрати структурного підрозділу (цеху) - складаються з основних витрат, необхідних для виготовлення продукції у даному цеху або на даному етапі виготовлення продукції, а також з витрат на організацію виробничого процесу та управління цим структурним підрозділом (заробітна плата цехового персоналу, витрати на охорону праці робітників цеху і т. ін.).

· Витрати підприємства в цілому - складаються з витрат окремих структурних підрозділів, адміністративних і витрат на збут.

За методом віднесення до собівартості одиниці продукції розрізняють:

· Прямі витрати - безпосередньо пов’язані з виготовленням окремих видів продукції, величина яких може бути визначена точно (витрати на основні матеріали, паливо та енергію на технологічні потреби, оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виробництвом продукції, т. ін.).

· Непрямі витрати - не пов’язані з виготовленням конкретного виду продукції (послуги), відносяться до всієї номенклатури продукції і розподіляються між окремими калькуляційними одиницями посередньо.

За ступенем залежності від обсягу виробництва витрати бувають:

· Постійні - величина яких не змінюється із зміною обсягу виробництва. Вони повинні бути сплаченими, навіть якщо підприємство не виготовляє деякий час продукцію (послуги).

· Змінні витрати - збільшують або зменшують свою величину при зміні обсягу виробництва.

У разі визначення постійних і змінних витрат слід звернути увагу на період часу, в межах якого відбувається розподіл.

Миттєвий період (період часу занадто короткий для зміни факторів виробництва) – всі витрати є постійними, оскільки витрати на придбання цих факторів уже здійсненої й можливість їх зміни відсутня.

Короткостроковий період (період часу, достатній для зміни будь-яких факторів виробництва, крім основного капіталу) – до постійних відносяться амортизаційні відрахування, орендна плата, платежі з обов’язкового страхування майна підприємства, оплата праці апарату управління підприємства і т.ін.; до змінних - витрати на основні матеріали, технологічне паливо, енергію, покупні ресурси і т.ін.

Довгостроковий період (період часу, достатній для зміни всіх факторів виробництва) – усі витрати є змінними.

2.Калькулювання собівартості продукції

Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції.

Собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже і рівень техніки, технології та організації виробництва. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Крім того, собівартість є базою ціни товару і водночас обмежувачем для виробництва.

*Собівартість продукції*	Виробнича собівартість готової продукції	Прямі матеріальні витрати
		Прямі витрати на оплату праці
		Інші прямі витрати
		Загальновиробничі витрати	Постійні
			Змінні
	Понаднормовані виробничі витрати
	Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати
*Витрати, що не входять до собівартості продукції*	Адміністративні витрати
	Витрати на збут
	Інші операційні витрати
ЗАГАЛЬНІ ВИТРАТИ НА ВИРОБНИЦТВО І РЕАЛІЗАЦІЮ ПРОДУКЦІЇ

Калькулювання — це процес визначення собівартості продукції, який полягає у акумулюванні затрат на виробництво і віднесення їх на готовий продукт. За допомогою калькулювання визначають собівартість одиниці продукції.

Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне калькулювання) і калькуляцію за змінними витратами (калькуляція часткових витрат).

Система обліку і калькулювання за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, пов'язані з процесом виробництва:

ü прямі матеріали;

ü пряма заробітна плата;

ü інші прямі затрати;

ü накладні загальновиробничі затрати.

Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:

ü згідно із замовленнями (проектами);

ü згідно з процесами;

ü на основі виробничої діяльності.

Об'єктами обліку при калькулюванні витрат згідно із замовленнями є певні окремі замовлення (проекти). Прямі затрати відносять на собівартість замовлень в повному обсязі. Загальновиробничі затрати, які є непрямими, протягом певного періоду (наприклад, місяця) враховують окремо, а в кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень через їх розподіл.

Калькулювання затрат згідно з процесами (попередільний метод) використовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва. На кожному переділі отримують напівфабрикат, який є вихідною сировиною (або матеріалом) для подальшого переділу. На останньому переділі отримують готову продукцію. Цей метод використовують у металургійній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості. Затрати за цим методом враховують по переділах і видах продукції.

Об'єктами калькуляції є напівфабрикати кожного переділу і готова продукція останнього переділу.

Попередільний метод передбачає два варіанти обліку виробничих затрат:

ð напівфабрикатами, за яким визначають фактичну собівартість на
півфабрикатів кожного переділу;

ð без урахування собівартості напівфабрикатів, за яким облік затрат здійснюють у переділах, але собівартість напівфабрикатів не визначають.
Зведенням затрат у переділах підраховують собівартість готової продукції на останньому переділі.

Система калькулювання на основі виробничої діяльності зорієнтована на контроль і скорочення тривалості виробничого процесу, особливо тих операцій, які не збільшують цінності виробу (транспортування, зберігання, контроль та ін..), що сприяє зниженню витрат і собівартості продукції. При цій системі калькулювання виробничі накладні затрати обліковують за так званими „центрами виробничої діяльності", а потім розподіляють між видами продукції на основі баз розподілу, тобто для кожного виду затрат визначають свою базу (фактор) розподілу, а потім розраховують величину цих затрат на одиницю фактора їх зміни. За базу розподілу можуть бути прийняті виробничі показники, кількість співробітників, кількість відпрацьованого часу тощо.

Система обліку й калькулювання за змінними витратами ґрунтується на розподілі всіх затрат на змінні й постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається тільки за змінними витратами. Так, до виробничої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма заробітна плата і частина загальновиробничих витрат, що є змінними. За змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.

Постійні загальновиробничі затрати не включають у собівартість продукції, а зараховують до витрат періоду. Вони підлягають обліку окремо, їх списують на фінансові результати звітного періоду.

Калькуляція собівартості за змінними витратами є необхідним доповненням калькуляції повних витрат. Використовують її в управлінському обліку для планування, контролю, прийняття управлінських рішень про виготовлення нових видів продукції, ціноутворення, планування прибутку та ін.

Повна собівартість продукції, запланованої до виготовлення, відрізняється від собівартості реалізованої продукції:

РП=ЗТП_поч.+ТП-ЗТП_кін.,

де РП – собівартість реалізованої продукції;

ЗТП_поч. – собівартість залишків нереалізованої товарної продукції на початок періоду;

ТП – собівартість товарної продукції, що належить до реалізації;

ЗТП_кін. - собівартість залишків нереалізованої товарної продукції на кінець періоду.

За цією формулою розраховують також кількість продукції, що підлягає реалізації.

Склад залишків на початок і кінець періоду відрізняється залежно від способу визначення моменту реалізації. Якщо за момент реалізації вважається дата надходження грошей на розрахункових рахунок, то залишки нереалізованої продукції на початок періоду складаються з :

1) готової продукції на складі;

2) товарів відвантажених, строк оплати яких не настав;

3) товарів відвантажених, неоплачених у строк;

4) товарів на відповідальному збереженні в покупця.

Залишки нереалізованої продукції на кінець періоду складаються з :

1) готової продукції на складі;

2) товарів відвантажених, строк оплати яких не настав.

Якщо за момент реалізації вважається дата відвантаження продукції, то залишки на початок і кінець періоду складаються з готової продукції на складі і товарів відвантажених, строк оплати яких не настав.

Величина залишків на початок періоду (ЗТП_поч.)визначається в розмірі їх фактичної наявності. Величина залишків на кінець періоду визначається за такою формулою:

ЗТП_кін.=(N₁+ N₂)*ТП_IV/90,

де N₁ - норма запасу готової продукції на складі, дн.;

N₂ – норма запасу товарів відвантажених, строк оплати яких не настав, дн.;

ТП_IV – виробнича собівартість товарної продукції, що належить до реалізації в IV кварталі.

Собівартість товарної продукції, що належить до реалізації (ТП) визначається у такій послідовності:

1) з повної суми витрат на виробництво і реалізацію товарної продукції виключають витрати, що відносяться на невиробничі розрахунки (вартість робіт з капітального будівництва, транспортні послуги стороннім підприємствам, вартість науково-дослідних робіт для сторонніх підприємств тощо);

2) потім враховується зміна залишків незавершеного виробництва і витрат майбутніх періодів (збільшення залишків зменшує собівартість товарної продукції, і навпаки).

Методи обчислення собівартості продукції (робіт, послуг):

- метод питомих витрат;

- баловий,

- кореляційний;

- агрегатний.

Метод питомих витрат є найпростішим, але найменш точним:

С _н = С _п * Р _н,

де С _п – питома собівартість аналогічної (базової) продукції (послуги);

Р _н– параметр нової продукції.

Баловий метод ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів продукції (послуг) на його собівартість. Кожний параметр продукції (послуги) оцінюється певною кількістю балів. Собівартість базової продукції (послуги) ділиться на суму балів усіх параметрів і в такий спосіб визначається собівартість одного бала ( С б):

С _н = С _б * ∑ б _н ,

де б н – кількість балів за параметром нової продукції (послуги).

Кореляційний метод дає змогу встановити залежність собівартості продукції (послуги) від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічної продукції (послуги). Кореляційний метод прогнозування собівартості є найбільш точним і поширеним.

Агрегатний метод не є самостійним параметричним методом. Згідно з ним собівартість продукції (послуг) визначається як сума собівартості конструктивних його частин або простіших складових

3. Ціна: сутність, форми, класифікація.

Ціна - це еквівалент вартості товару або послуги, призначених для обміну, в грошових одиницях.

Класифікація цін:

За ступенем участі держави в ціноутворенні	Ринкові :	· Вільні ціни
		· Монопольні ціни
		· Демпінгові ціни
	Регульовані :	· Фіксовані ціни
		· Граничні ціни

За етапом реалізації	Оптові :	· Оптова ціна виробника
		· Оптова відпускна ціна
		· Оптова ціна закупки
	Роздрібні ціни

За типом транспортної складової	Ціна франко-склад постачальника
	Ціна франко-станція відправлення
	Ціна франко-вагон станції відправлення
	Ціна франко-кордон
	Ціна франко-станція призначення
	Ціна франко-вагон станції призначення
	Ціна франко-склад споживача

Ринкові ціни – ціни, що створюються у процесі взаємодії суб’єктів ціноутворення без прямого втручання держави.

Вільні – ринкові ціни, що створюються в умовах вільної конкуренції.

Монопольні – ринкові ціни, що створюються в умовах наявності на ринку одного чи декілька суб’єктів ціноутворення.

Демпінгові – ринкові ціни, свідомо занижені одним чи декількома суб’єктами ціноутворення у порівнянні з рівнем ринкових цін, що склався.

Регульовані ціни – ціни, що створюються внаслідок прямого втручання держави.

Фіксовані - регульована величина твердо встановлених цін.

Граничні – регульовані ціни, що склалися внаслідок затвердження державою граничних факторів ціноутворення.

Формування оптових і роздрібних цін представлено на схемі:

Етапи реалізації	*Виробник*				*Посередник*			*Роздрібна торгівля*
	собівартість	прибуток	Непрямі податки		витрати	прибуток	ПДВ	витрати	прибуток	ПДВ
			акциз	ПДВ
Види цін за етапом реалізації	Оптова ціна виробника

	Оптова відпускна ціна

	Оптова ціна закупівлі

	Розбрібна ціна

Встановлення ціни франко-склад постачальника спонукає споживача до придбання продукції у найближче розташованих постачальників. Ціна франко-склад споживача стимулює до придбання продукції віддалених споживачів, для яких величина транспортних витрат більша за величину середніх, включених у ціну.

4.Етапи ціноутворення

I. Визначення цілей діяльності підприємства:

ü компенсація витрат;

ü максимізація прибутку;

ü збільшення обсягу реалізації.

II. Аналіз факторів, що впливають на ціну:

ü еластичність попиту на товар;

ü власні витрати підприємства;

ü ціни конкурентів.

III. Визначення базового рівня ціни на підставі концепцій ціноутворення:

ü Ціноутворення, орієнтоване на витрати.

ü Ціноутворення, орієнтоване на споживачів.

ü Ціноутворення, орієнтоване на конкурентів.

IV. Установлення остаточної ціни на підставі методів її коригування:

ü Метод установлення знижок.

ü Метод надання кредиту.

ü Метод цінової дискримінації.

Оцінюючи власні витрати підприємства, слід порівняти їх із середньогалузевими на аналогічний вид продукції (послуги):

С_гал=,

де С_гал – середньогалузева собівартість продукції;

С_i – собівартість продукції на i –тому підприємстві;

Q_i – обсяг виробництва продукції на i –тому підприємстві в натуральних вимірниках;

n – кількість підприємств, що займаються виробництвом продукції.

Порівнюючи власний рівень витрат С_інд із С_гал,, підприємство вирішує питання доцільності своєї діяльності на даному ринку.

Крім того, підприємству слід визначитися з ціновою політикою на випадок зміни витрат:

Витрати збільшуються			Витрати зменшуються
Можлива позиція підприємства	Прибуток	Ціна	Можлива позиція підприємства	Прибуток	Ціна
Перекласти всі незаплановані витрати на споживачів			Зберегти незмінною заплановану величину прибутку
Перекласти частину незапланованих витрат на споживачів			Збільшити заплановану величину прибутку