Экономические науки/7. Учет и аудит.

Гаврющенко М.І., Ягмур К.А., к.е.н., доцент

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

ОБЛІК НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ: КЛАССИФІКАЦІЯ ТА ОЦІНКА НА ОСНОВІ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ

Користувачів бухгалтерської інформації потрібно забезпечувати інформацією для інвестицій різного напрямку у підприємстві з метою постійного оновлення продукції та підтримки конкурентоспроможного рівня. Саме тому актуалізуються питання вдосконалення обліку інтелектуального капіталу і нематеріальних активів у його складі для відстеження змін, оптимізації діяльності, забезпечення перспектив розвитку.

Нематеріальні активи в складі інтелектуального капіталу досліджували вітчизняні й зарубіжні науковці, однак не вирішеними залишаються проблеми адекватного їх обліку за традиційною бухгалтерською моделлю.

Сьогодні науковці розглядають можливості більш повного обліку всіх джерел вартості інтелектуальних нематеріальних активів наукомістких підприємств. Зокрема, аналізу цих проблем присвячені праці О. Бутнік-Сіверського, П. Крайнєва, В. Олейко, В. Палія, А. Чухна та ін. Однак ще низка проблем залишається не вирішеною, що пояснює вибір теми.

Мета статті — дослідження (класифікації та економічної сутності) оцінки нематеріальних активів як складової частини інтелектуального капіталу на основі облікового досвіду зарубіжних країн та виявлення можливості трансформації національної моделі їх обліку.

Правила бухгалтерського обліку нематеріальних активів на відміну від усіх матеріальних об’єктів містять принципові особливості. Нематеріальні активи у міжнародних стандартах бухгалтерського обліку поділяються на дві категорії: ідентифіковані та неідентифіковані.

Ідентифіковані нематеріальні активи можна обліковувати окремо, вони є самостійними поняттями як такі, що створюються на окремому підприємстві, купуються окремо або як частини групи активів.

Неідентифіковані нематеріальні активи неможливо купити окремо, лише як частину групи активів або частину всього підприємства. Хоча поділ нематеріальних активів на ідентифіковані та неідентифіковані загалом виправданий, однак неприйнятним є сутнісний принцип такого поділу, що закладений у міжнародний і вітчизняних стандартах обліку. Так, відповідно до МСФО 38 (п.8) «Нематеріальні активи», нематеріальний актив — це ресурс, який підприємство контролює в результаті минулих подій і від якого планує отримати економічні вигоди у майбутньому. Нематеріальні активи визначено як ідентифіковані немонетарні активи, що не мають фізичної форми. Насамперед йдеться про наукові та технологічні знання, ліцензії, товарні знаки.

До ідентифікованих нематеріальних активів відносять об’єкти інтелектуальної власності (виключні права на результати інтелектуальної власності, що перебувають у комерційній організації на правах власності, господарського ведення, оперативного управління, тобто оформлені відповідними правоустановчими документами.

Слід погодитися з думкою А. Семенова, що нематеріальні активи треба розглядати як засоби виробництва [1], а отже, основною метою обліку нематеріальних активів доцільно, крім усього іншого, є визначення розміру виробничих фондів підприємства. Відтак існує об’єктивна необхідність відображення таких активів у бухгалтерському обліку для безперервного спостереження та контролю за господарською діяльністю. Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку загальним правилом є ідентифікація нематеріальних активів з об’єктами інтелектуальної власності, на які надаються спеціальні правоустановчі документи, тобто нівелювання інтелектуального капіталу до звичайної для індустріальної економіки бухгалтерсько-юридичної моделі матеріальних активів із визнанням об’єкта бухгалтерським активом із дотриманням двох умов: наявності документа, що визначає право власності юридичної особи на такий об’єкт; можливість оцінки вартості витрат на його створення (включно з витратами на отримання такого правоустановчого документа) [2].

Донині компоненти інтелектуального капіталу, що не можуть бути ідентифікованим, виводяться за межі загального правила й як виняток з нього розміщуються у спеціальній бухгалтерській конструкції — неідентифікованих нематеріальних активах типу гудвілу. Однак гіпотетично наявні у гудвілі такі активи все одно не ідентифіковані в ньому. За влучним висловлюванням Т. Стюарта, згідно з чинними міжнародними стандартами бухгалтерського обліку значна частина інтелектуальних активів виявляється у бухгалтерських книгах підприємств у вигляді примарних відображень [3].

Отже, сучасні норми вітчизняного права і стандарти бухгалтерського обліку не дають змогу зовнішнім користувачам отримувати повну інформацію про інтелектуальний капітал бізнесу, крім тих активів, щодо яких підприємством отримано спеціальні правоустановчі документи, зокрема на продукти творчої праці, комерційні ідеї (ноу-хау) тощо. Інші компоненти інтелектуального капіталу підприємства не відтворюються у балансі підприємства й не існують в обліку до укладання та реалізації угоди з продажу підприємства як майнового комплексу. [2].

Література:

1. Семенов А.Г. Методологія оцінки нематеріальних активів підприємства // Вісник економічної науки України. – 2007. – № 1. – С.148–154.

2. Диба В.Облікова модель нематеріальних активів // Бухгалтерський облік та аудит. – 2010. – № 4. – С.24–27.

3. Стюарт Т.А. Интеллектуальный капитал. Новый источник богатства / Пер. с англ. – М., 2007. – 368 с.