Федорченко В.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Місцеві бюджети в Україні: особливості формування та функціонування

Разом із здобуттям незалежності перед Україною постало важливе завдання – створення власної фінансової і бюджетної систем, а в даний час – їх подальше вдосконалення. Вирішення цього завдання вимагає переосмислення природи бюджету взагалі і місцевих бюджетів зокрема, визначення їх місця і ролі в економічній системі держави, теоретичного обгрунтування процесів формування доходної бази і напрямів витрачання бюджетних коштів, сутності місцевого оподаткування і його ролі в доходах місцевих бюджетів, створення ефективної системи міжбюджетних відносин. В умовах переходу до ринку зростає значення місцевих бюджетів у проведенні економічної і регіональної політики, вирішенні соціальних проблем, підтримці незахищених і малозабезпечених верств населення, що також потребує відповідного теоретичного обгрунтування і практичного вивчення.

Поміж сучасних вітчизняних науковців, які досліджують проблеми формування і розвитку місцевих бюджетів, необхідно відзначити українських вчених: Н.В. Бабій, Н.Б. Косаревич, Т.Ю. Черняєв, О. Яковлєва та інших.

У 1997 році Україна ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування. Хартія визначає власне місцеве самоврядування як право на спроможність місцевої влади в межах закону здійснювати регулювання і управління істотною часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення[5].

Проте процес фінансової децентралізації в Україні ще не завершено. Потребують розв’язання проблеми, які насамперед стосуються питання фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування.

Із введенням в дію Бюджетного кодексу України запроваджено нову ідеологію організації міжбюджетних відносин. Певної стабільності досягнуту у взаємовідносинах Державного бюджету України з місцевими бюджетами, а також у підходах до визначення їх фінансових ресурсів. Планування доходів бюджетів усіх рівнів ґрунтується на прогнозах макроекономічних показників та структурі надходжень попередніх років.

У сучасних умовах в Україні місцеві органи влади займаються переважно виконанням делегованих державою повноважень, а не питаннями місцевого значення. Фінансування місцевих бюджетів через систему міжбюджетних трансфертів не спонукає їх до зацікавленості у збільшенні надходжень від власних та закріплених вихідних джерел [2, 27-28]. З огляду на це місцеві органи влади повинні мати у розпорядженні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися в межах власних повноважень та виконувати завдання, покладені на них. Місцеві бюджети в Україні є найчисельнішою ланкою її бюджетної системи. Склад місцевих бюджетів наведений на рис. 1.

Рис. 1. Склад місцевих бюджетів

Вагомим джерелом бюджетних надходжень місцевого самоврядування, що дає змогу забезпечити відносну фінансову незалежність регіонів, є місцеві податки і збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Держава також бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, що гарантовано ст. 142 Конституції України:  “…Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою” [1].

Головними вимогами до податків, які зараховуються до місцевих бюджетів мають бути [4, 88]: вони повинні не мати значних регіональних відмінностей, якщо такі відмінності не пов’язані з наданням місцевих благ і послуг; не бути особливо чутливими до кон’юктурних коливань;  дія податків, що надходять до місцевих бюджетів, як правило, повинна бути обмежена відповідною територією або ж бути платою за послуги, які надаються на місцевому рівні. Формування доходів органів державної влади кожного рівня є результатом двох заходів: розподілу видів податків та створення механізмів перерозподілу податкових надходжень за допомогою трансфертів. Трансферти місцевим бюджетам можна поділити на декілька видів [4, 89]: дотації, дотації вирівнювання та субвенції.

Важливим елементом при розрахунку міжбюджетних трансфертів між Державним та місцевими бюджетами є норматив бюджетної забезпеченості – гарантований державою в межах наявних бюджетних ресурсів рівень фінансового забезпечення повноважень Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів місцевого самоврядування. Визначається він шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на надання бюджетних послуг, на кількість жителів чи споживачів соціальних послуг [3, 22]. Зокрема, при плануванні передусім бралися до уваги соціальні гарантії, які надаються державою. Про значну “соціальність” бюджету свідчать дані про виконання місцевих бюджетів по Івано-Франківській області за 2005 – 2007 рр.: питома вага видатків соціальної спрямованості у загальному обсязі бюджету області становила у 2005  – 86,4 %, у 2006 – 84,9 %, у 2007 – 86,6 % [3, 22]. Для більш ефективного функціонування місцевих бюджетів необхідно забезпечити їх певну самостійність як при формуванні, так і при розподілі бюджетних коштів. Водночас необмежена самостійність місцевих органів влади є неприпустимою. Головними застереженнями проти цього є неможливість створення узгодженої податкової системи та небезпека багаторазового оподаткування одних і тих самих об’єктів. Тому певні податки мають надходити тільки до місцевих бюджетів, інші – розподілятися між Державним та місцевими бюджетами.

Отже, питання забезпеченості галузей як Державного, так і місцевих бюджетів є “вічним” і повністю задовольнити потреби споживача неможливо з огляду на закони економіки в частині проблеми вибору - “оскільки ресурси обмежені, економіка повної зайнятості, повного обсягу виробництва не може забезпечити необмеженого випуску товарів і послуг”. Крім того, сьогодні висока централізація бюджетних коштів може бути виправдана необхідністю погашення і обслуговування високих боргових зобов’язань України, але в цьому випадку місцеві органи влади повинні відповідати за рішення обмеженого кола питань, а в усьому іншому бути виконавцями централізованих рішень. Тому з метою часткового нівелювання диспропорцій, які виникають, пропонується внесення деяких змін до бюджетного законодавства України і насамперед Бюджетного кодексу України. В результаті дослідження встановлено, що особливо важлива роль в ієрархії місцевих фінансових інститутів належить самостійним місцевим бюджетам. Саме місцеві бюджети є фондами, в яких повинна мобілізуватися основна частина фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення надання суспільних послуг. Тому забезпечення самостійності місцевих органів влади у формуванні цих фондів - надзвичайно важливе завдання, що має бути розв'язане в процесі формування системи місцевих фінансових інститутів та визначення її структури.

Література:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Офіційне видавництво Верховної Ради України, 1996. – 115 с.

2. Бабій Н.В. Стан і проблеми міжбюджетних відносин в Україні / Н.В. Бабій // Наукові праці НДФІ. – 2008. - № 4. – С. 23 – 35.

3. Косаревич Н.Б. Державна політика щодо фінансового забезпечення місцевих бюджетів / Н.Б. Косаревич // Наукові праці НДФІ. – 2008. - № 2. – С.21 – 25.

4. Черняєв Т.Ю. Розподіл джерел доходних надходжень між бюджетами різних рівнів / Т.Ю. Черняєв // Економіка та держава. – 2008. - № 12. – С. 88 – 90.

5. Яковлєва О. Як ділять бюджет у Європі / О. Яковлєва // Урядовий кур’єр. – 2009. - №145. – С. 21.