Сенькова О. П

Науковий керівник: к.е.н. Вецепура Н. В

Донецький університет економіки та права, м. Донецьк

ОБЛІКОВА КЛАСИФІКАЦІЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВА

Основні засоби складають основу матеріально-технічної бази більшості підприємств, адже саме вони мають найбільшу питому вагу у структурі активів підприємства. Відповідно, управлінські рішення щодо наявності та руху основних засобів мають значний вплив на загальні показники діяльності підприємства. В цих умовах перед системою бухгалтерського обліку основних засобів постає ряд завдань: точна ідентифікація, достовірна оцінка, обґрунтованість методу та суми нарахування зносу тощо. Швидке та ефективне вирішення цих завдань ґрунтується на правильній класифікації основних засобів, без якої прийняття управлінських рішень не може бути достатньо ефективним. Саме тому питання правильної класифікації основних засобів залишається актуальним.

Аналіз останніх досліджень. Проблемам обліку основних засобів, зокрема, питанням їх класифікації, присвячено багато наукових праць вітчизняних учених, серед яких роботи Білухи М.Т., Бутинця Ф.Ф., Голова С.Ф., Кірейцева Г.Г., Кузьмінського А.М., Леня В.С., Нападовської Л.В., Огійчука Н.Ф., Пушкаря М.С., Сопко В.В., Ткаченко Н.М, Чебанової Н.В, Янчева Л.М. Проте, не зважаючи на наявні багаторічні напрацювання та науковий досвід щодо питань класифікації основних засобів, ще досить багато питань у цій сфері залишаються не вирішеними та потребують, на наш погляд, подальшого вивчення, дослідження й вдосконалення. В процесі дослідження використовувались загальнонаукові методи.

Метою статті є дослідження аспектів облікової класифікації основних засобів, її місця та значення в системі управління підприємства. Для досягнення поставленої мети у статті розглянуті питання:

ü визначення та класифікації управлінських рішень,

ü місця та значення бухгалтерського обліку в загальній системі управління,

ü класифікації основних засобів в системі бухгалтерського та податкового обліку,

ü впливу правильної та достовірної класифікації основних засобів на прийняття ефективних управлінських рішень.

Система управління — це форма реалізації взаємодії й розвитку відносин управління, виражених у законах і принципах менеджменту, а також у меті, функціях, структурі, методах і процесі управління [2]. Більшість учених погоджується, що управління означає „робити що-небудь за допомогою людей з людьми”. Окремі з них поширюють це визначення на будь-які групи людей, навіть на всі види міжособистісних стосунків. Так, американський дослідник професор Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, президент Міжнародної Академії управління Гарольд Кунц і американський фахівець-практик у галузі управління Сирил О'Доннел тлумачать поняття „управління” як „створення ефективного середовища для людей, які діють у формальних організаційних групах”.

Автори першого перекладеного російською мовою підручника „Основи менеджменту”, професори Майкл Мескон, Майкл Альберт, Франклін Хедоурі стверджують, що „управління – це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілей організації” [4]. Ґрунтуючись на даних позиціях, управлінням вони вважають чітко окреслений комплекс функцій менеджменту (планування, організація, мотивація, контроль), залишаючи поза його межами цілі організації. Професор менеджменту Нью-Йоркського університету Пітер Друкер вважає управління особливим видом діяльності, „що перетворює неорганізований натовп в ефективну цілеспрямовану і продуктивну групу”. У працях вітчизняного дослідника Б. Будзана менеджмент розглядається з позицій управління вищого рівня, що визначає загальний рівень управління в суспільстві [1].

Таким чином, ми бачимо, що термін „менеджмент” і „управління” за своїм змістом у широкому розумінні є синонімами, проте в більш вузькому трактування є суттєві відмінності. Застосування терміну „управління” є правомірним щодо загальної характеристики цього виду діяльності, а терміна „менеджмент” – щодо змісту, форм і методів конкретного управлінського впливу на діяльність суб’єкта ринкових відносин.

Не залежно від погляду на порівняння термінів „менеджмент” й „управління”, і в першому, і в другому випадках приймаються управлінські рішення. Існує багато розбіжностей щодо класифікації управлінських рішень. Мескон М., Альберт М. і Хедоурі Ф. виділяють організаційні, інтуїтивні й раціональні рішення. Доктор економічних наук, професор Завадський Й.С. управлінські рішення класифікує за такими ознаками:

1) за функціональними призначеннями — планові, організаційні, регулюючі, активізуючі, контрольні;

2) за характером дій — директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозволяючі;

3) за часом дії - стратегічні, технічні й оперативні;

4) за напрямом впливу - внутрішні й зовнішні;

5) за способом прийняття - індивідуальні й колективні;

6) за характером і змістом — творчі, прийняті за аналогією, прийняті автоматично;

7) за ступенем повноти інформації — прийняті в умовах визначеності, невизначеності і ризику;

8) за ступенем ефективності - оптимальні, раціональні;

9) за методами підготовки - креативні, евристичні, репродуктивні [3].

Як вже зазначалось вище, управлінські рішення щодо наявності та руху основних засобів мають значний вплив на загальні показники діяльності підприємства. Не останню роль при цьому відіграє правильна класифікація основних засобів, без якої прийняття управлінських рішень не може бути достатньо ефективним.

Вивчення нормативних документів, теоретичних положень опублікованих праць вітчизняних і зарубіжних вчених, практики діяльності підприємств свідчить, що облік основних засобів в останній час дещо ускладнився, а ряд існуючих проблем негативно впливає на процес управління виробництвом, знижуючи ефективність використання основних засобів. До кола таких проблем можна віднести різні підходи до визначення сутності основних засобів у фінансовому обліку й системі оподаткування, принципів оцінки та методів амортизації основних засобів, підвищення інформативності первинних документів з обліку основних засобів. Аналогічно одним із дискусійних і надзвичайно важливих питань обліку основних засобів залишається питання їх класифікації.

Діючи на сьогодні в Україні нормативні документи, що регулюють систему фінансового обліку й звітності, передбачають поділ основних засобів на такі групи: інвестиційна нерухомість; земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель; будинки та споруди; машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти, прилади та інвентар; тварини; багаторічні насадження; інші основні засоби.

Класифікацію, запропоновану діючим законодавством, на нашу думку, не можна назвати досить докладною, тобто такою, яка дозволила б однозначно й безпомилково відносити об'єкти основних засобів до тієї чи іншої групи. Крім того, вище наведена класифікація не пов'язана з порядком нарахування амортизації, тобто до об'єктів будь-якої групи може бути застосовано будь-який із передбачених стандартом метод нарахування амортизації.

На більш високому теоретичному рівні ряд вчених, у тому числі Гарасим П.М., Єфименко Т.І., Журавель Г.П., Кобилянська О.І., Хомин П.Я., Чабанова Н.В. та інші пропонують до використання таку класифікацію основних засобів (таблиця).

Таблиця

Класифікація основних засобів [5]

№ з/п	Ознака класифікації	Групи основних засобів
1	За функціональним призначенням	- виробничі; - невиробничі.
2	За галузевою ознакою	- промислові; - галузеві; - ільськогосподарські.
3	За використанням	- діючі; - недіючі; - в запасі.
4	За належністю	- власні; - орендовані.
5	За натурально-матеріальним складом, що використовується як умова визнання активу – надходження економічних вигод	- згідно норм П(с)БО 7

Зважаючи на вище наведені варіанти класифікації основних засобів (фондів) ми підтримуємо думку більшості науковців та практиків щодо необхідності використання в системі управління підприємств, у тому числі з метою оподаткування, класифікації основних засобів, передбаченої чинним бухгалтерським законодавством, - хоч і вона потребує деякого вдосконалення. Класифікація основних засобів, що використовується в системі бухгалтерського обліку та фінансової звітності, в окремих випадках сформована механічно, без врахування потреб управління, контролю, звітності, і, як наслідок, недостатньо ефективні. А недостатньо якісна облікова інформація може спричинити прийняття неправильного управлінського рішення.

На практиці виходячи із запропонованої чинним законодавством класифікації спостерігається достатня довільність віднесення бухгалтерами об'єктів основних засобів на той чи інший субрахунок обліку груп основних засобів. У зв’язку з цим вважаємо за необхідне розробити загальнодержавні, а, на їх основі, галузеві рекомендації щодо класифікації основних засобів відповідно до наявної на підприємстві номенклатури на основі діючих класифікаційних групувань, - по аналогії з тими, що діяли в Україні до 2000 року.

Література:

1. Будзан Б. Менеджмент в Україні: сучасність і перспективи. / Б.Будзан. - К.: „Основи”, 2001р. – 445c.

2. Герасимчук В. Управління підприємством як соціально-економічною системою: функціональний підхід. В. Герасимчук // Економіка України. - 2003., №4. - с.12-18, с.17.

3. Гарасим П.М. Курс фінансового обліку: Навч. посіб. / Гарасим П.М., Журавель Г.П., Хомин П.Я. - К.: Знання, 2007 - 566с.

5. Мескон М.Х. Основы менеджмента. / Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Перев. с англ. – М.: Дело, 2005г. – 604с.

6. Чабанова Н.В. Фінансовий облік: Підручник. / Чабанова Н.В., Єфименко Т.І. - К.: ВЦ «Академія», 2007. - 704 с.