Л.М.Михайлова, Луганський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Проблеми патріотичного виховання студентської молоді

Актуальність проблеми. Державна незалежність, яку здобула Україна на рубежі тисячоліть, зумовлює новий підхід до постановки завдань освіти і виховання молоді. Перехід України до розбудови демократичної правової держави потребує і відповідного підходу до виховання громадян цієї держави.

Відповідно до вимог Державного стандарту освіти, Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства», Концепції громадянського виховання, Національної доктрини розвитку освіти, освітньо-виховний процес має бути спрямований на виховання громадянина, передусім на розвиток патріотизму – любові до свого народу, до України.

Говорячи сьогодні про основні напрямки виховної роботи у вищих навчальних закладах, слід мати на увазі, по-перше, динамічні зміни, що відбуваються в українському суспільстві, і по-друге – особливості «об’єкта» виховного впливу, який вже за законом України є повнолітньою, дорослою людиною.

Безсумнівним є те, що процес виховання, зокрема самовиховання, як і процес соціалізації продовжується все життя людини. Виховання як цілеспрямований вплив здійснюється батьками з моменту народження дитини, потім безпосередню участь у цьому беруть вихователі і вчителі, при подальшому отриманні освіти – викладачі, в професійній діяльності – керівники, співпрацівники. Але це тільки з одного боку, з іншого – соціальне оточення, умови життя, суспільні процеси мають також безпосередній вплив на людину, і, як доводить практика, чи не найбільший за виховання. Однак це зовсім не означає, що, скориставшись цим досвідом, педагоги, викладачі мають залишити проблеми студентської молоді на самоті. Звичайно, ні. В сучасному соціумі забагато таких негативних явищ, до яких дуже швидко пристосовується наша молодь (як відомо, поганому навчитися легше, ніж доброму).

Багато документів розроблено працівниками Міністерства освіти і науки України з метою підвищення уваги з боку викладачів до проблем молоді. Однак при цьому запитання: що треба робити, щоб сформувати з молодої людини громадянина, який любитиме свій народ, здатний самовіддано захищати й розбудовувати свою Батьківщину, матиме людську гідність, національну свідомість, гуманістичну мораль, знатиме свої права і свободи, виконуватиме обов’язки, сприятиме громадянському миру, злагоді в суспільстві та дотримувався законів держави – залишається відкритим.

Однак, вища школа не може знаходитись осторонь тих соціальних проблем, які безпосередньо стосуються молодіжного середовища. У зв’язку з цим, як зазначає К.Левківський, у вищому навчальному закладі на високому рівні повинна проводитись робота по формуванню світогляду молоді, який би включав систему як теоретичних поглядів на права і основні свободи людини, так і відповідну життєву позицію, моральні та ціннісні орієнтири, ідеали, переконання[2, с.3].

Основний виклад матеріалу. Виховання – процес довготривалий, і всі ті якості, які набула дитина в школі, мають удосконалюватися вже на наступних сходинках її життя.

Проблема, на наш погляд, полягає саме в тому, що до вищого навчального потрапляють юнаки й дівчата, в яких вже більшою мірою сформовані певні життєві принципи й моральні цінності. А як відомо в педагогіці, легше виховувати, ніж перевиховувати. Однак, що ж робити? Чим сьогодні можна зацікавити студентів? Практично всім тим, що було й раніше, орієнтуючись на сучасні завдання патріотичного виховання особистості, якими є:

● Формування людини-громадянина з активною життєвою позицією, відповідальним ставленням до дорученої справи, готовністю до самовідданої праці на благо незалежної демократичної української держави.

● Виховання почуття громадянського обов’язку, готовності у будь-який час стати на захист своєї Вітчизни, поваги до Конституції і Законів України, державних символів.

● Виховання любові до Батьківщини, переконання у її досягненнях та перевагах; набуття учнями досвіду демократичної та толерантної поведінки у суспільстві.

● Знайомство студентів з героїчним минулим нашої держави, прикладами самовідданої праці та боротьби за втілення ідеалів незалежності.

● Формування національної самосвідомості, усвідомлення своєї приналежності до української нації, почуття гордості за свій народ, його кращих синів і дочок.

● Прищеплення любові до історичних і культурних надбань рідного краю, Луганщини.

Патріотичне виховання поєднує в собі такі складники – компоненти:

► Громадянський компонент, адже патріот – це справжній громадянин своєї держави, що своїми поглядами, вчинками і поведінкою сприяє її прогресивному розвитку, примноженню здобутків і надбань.

► Національний компонент. Патріотизм як вияв любові до Батьківщини не може існувати відокремлено від усвідомлення себе представником української нації, від вивчення національної історії, самобутності, традицій, продовження цих традицій у сімейному та суспільному житті.

► Правознавчий компонент. Знання законів, їх неухильне дотримання всіма соціальними верствами суспільства є неодмінною умовою функціонування правової держави і кожного її громадянина.

► Історико-краєзнавчий компонент. Виховання патріотизму повинне починатися з прищеплення любові до рідного краю, вивчення його історії, знайомства з людьми, що творили і творять цю історію.

Формування соціально активної особистості з чітко визначеною громадянською позицією – справа нелегка, тим більше, що сьогоднішні студенти – це представники так званого “втраченого покоління”, чиї шкільні роки припали саме на той десятилітній період незалежної України, який був найтяжчим для більшості населення нашої держави. В той час виховна діяльність педагогів була занедбана і громадянське виховання зведено нанівець.

Сьогодні надто важко йде процес формуванні в молоді громадянських якостей, почуття відповідальності за існування своєї держави, нації, народу, родини,, оскільки більшою мірою досягнення результатів у цьому напрямку залежить від зусиль державних органів влади. Справа в тому, що не можна тільки на підставі моральних переконань виховати в людині любов до батьківщини, якщо в державі діє “два закони”: один – для державослужбовців, другий – для інших громадян, якщо людина не захищена від несправедливості і на кожному кроці відчуває ущемлення своїх прав і свобод.

Для того, щоб сформувати в молоді вміння жити в демократичному суспільстві, необхідно, щоб само суспільство було демократичним. Тож, процес виховання у ВНЗ ускладнюється тому, що педагог повинен мати в основі свого впливу позитивні приклади, а сучасна дійсність дає їх дуже мало. Науковці в галузі освіти й виховання також заплуталися в цій проблемі, про що свідчить Концепція громадянського виховання особистості, в якій зазначається, що “на відміну від інших розвинутих країн, де громадянське виховання майже повністю базується на політичній та правовій сфері діяльності громадянського суспільства, в Україні на сучасному етапі її розвитку громадянське виховання, через відсутність відповідної правової бази або її недієспроможність (курсив мій), багато в чому базується на морально-етичних засадах, тобто морально-етичні імперативи й цінності виступають головним критерієм ефективності громадянського виховання” [1, с.6].

Звідси постає висновок: виховувати громадянина України слід на морально-етичних імперативах, не зважаючи на відсутність необхідних для цього основ у соціальній дійсності. Ефективним у цьому, на наш погляд, є метод діалогічного спілкування, під час якого відбуватиметься пошук спільної думки, обговорення тих засобів, які допоможуть молоді знайти вихід із складних ситуацій. Вміння знайти підхід до студентів, вийти з ними на відверту розмову – один із найпродуктивніших шляхів виховання і соціалізації загалом.

Звичайно, проблем у сучасної студентської молоді багато (як і завжди було), але ситуація ускладнюється соціальною нестабільністю, явними і латентними протиріччями, що існують в суспільстві.

Однак життя не стоїть на місці, і яким воно буде для сьогоднішніх юнаків і дівчат багато в чому залежить і від того, наскільки викладачі, педагоги усвідомлюватимуть свою роль у цьому процесі, наскільки вони зможуть бути тактовними і наполегливими.

Література

1. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності //Освіта України.- 9 серпня.- 2000.- №32.

2. Левківський К. Основні напрями виховної роботи у вищих навчальних закладах/К.Левківський//Інформаційний вісник: Вища освіта.- 2002.- № 7.- С.3.

3. Мартинюк І. Національна система виховання, шляхи реалізації /І.Мартинюк//Рідна школа.- 1994.-№3-4.

4. Ятченко А., Герагіна А. Реформа освіти: міжнародний досвід та національні сподівання Української держави /А.Ятченко, А.Герагіна//Рідна школа.-1993.-№2.