Світлана Олійник,

Ольга Григор‘єва

(м. Полтава)

До питання використання нестандартних форм у процесі навчання молодших школярів української мови

Модернізація освітньої галузі "Мова і література" Державного стандарту передбачає формування в молодших школярів соціальних навичок і, насамперед, спільну працю в парах, у групах з різною кількістю дітей. Така навчальна співпраця виховує в школярів повагу до інших, уміння дати оцінку роботі інших або висловлювати з цього приводу критичні зауваження, змінювати свою думку у разі переконливих аргументів інших учасників спільної роботи і т. ін. Для цього треба перетворити кожен урок у школі на урок-мислення-спілкування, урок-діалог.

Практичний досвід переконує нас у недостатній ефективності традиційного уроку для розв'язання названих вище проблем, тому науковці та педагоги-практики беруть за мету створення нових форм і методів навчання, які б дали змогу реалізувати завдання, що стоять перед сучасною школою:

- формувати в учнів розвинуте критичне мислення, здатність мати власну точку зору та поважати точку зору інших;

- виробляти навички ефективного спілкування, які дають змогу вступати в контакти з усіма людьми, уникати конфліктних ситуацій;

- навчати творчо працювати, вирішувати різноманітні проблеми;

- формувати бачення самого себе у взаємозалежності з іншими [3].

Очевидно, одним із можливих варіантів розв'язання проблеми може стати застосування нестандартних форм проведення уроків.

Зупинимося на термінологічних ознаках поняття «нестандартний урок». У численних публікаціях паралельно існують два терміни на позначення цього поняття: «нестандартний» та «нетрадиційний» урок.

Існує кілька поглядів на нестандартний урок.

На думку О. Антипової, В. Паламарчук, Д. Рум'янцевої, суть нестандартного уроку полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке б викликало насамперед інтерес учнів і сприяло їхньому оптимальному розвитку й вихованню [1]. Л. Лухтай називає нестандартним такий урок, який не вкладається (повністю або частково) в межі виробленого дидактикою, на якому вчитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, методів, традиційних видів роботи [4]. Е. Печерська бачить головну особливість нестандартного уроку у викладанні певного матеріалу у формі, пов'язаній з численними асоціаціями, різними емоціями, що допомагає створити позитивну мотивацію навчальної діяльності [7]. О. Митник і В. Шпак наголошують, що нестандартний урок народжується завдяки нестандартній педагогічній теорії, вдумливому самоаналізу діяльності вчителя, передбаченню перебігу тих процесів, які відбуваються на уроці, а найголовніше – завдяки відсутності штампів у педагогічній технології [6].

О. Антипова, Д. Рум'янцева і В. Паламарчук, простежуючи історію розвитку уроку як основної форми навчання в школі, зауважують, що нестандартні заняття активно зявлялися тоді, коли в суспільстві відбувалися кардинальні зміни, реформи [1]. Так, у 20-х роках минулого століття народилися урок-суд, урок-диспут, урок-екскурсія, урок у полі, урок-ярмарок та ін., 60-ті роки дали життя коментованим і цілісним (узагальнюючим) урокам. Згодом кількість таких форм організації навчальної діяльності зросла.

На думку М.С. Вашуленка [5], термін «нетрадиційний урок» поступається іншому, що більш точно відображає сутність означуваного поняття, – «нестандартний». Це урок, позбавлений шаблону, трафарету в його організації, він ґрунтується на оригінальному, творчому підході у визначенні змісту, методів, засобів навчання.

У переважній більшості методичних праць науковців (Т. Байбара, Н. Вакарчук, Л. Варзацька, Т. Гусак, О. Кузьменко, О. Савченко, Г. Тарасенко, В. Шпак, І. Волкова, О. Митник, І. Мушак, Т. Пасічник) нестандартний урок розглядається як нова форма уроку. Аналізуючи істинність такого формулювання, нагадаємо, що урок сам є формою організації навчання. Тому одна форма (нетрадиційний урок) не може бути формою іншого (уроку в цілому). З огляду на це будемо розглядати нестандартні уроки як новий тип або клас уроків, які мають гнучку структуру, характеризуються особливою довірчою атмосферою між учасниками навчального процесу, що створює максимально сприятливі умови для перетворення учнів на активних суб'єктів цього процесу.

Істотними ознаками нестандартного уроку є:

1) гнучкість структурної побудови;

2) зміна усталених функцій dчителя й учнів;

3) активне застосування групових форм роботи;

4) максимальна реалізація міжпредметних зв'язків.

1. Розпізнавальною ознакою нестандартного уроку є його гнучка структурна організація. Адже саме стандартизовану, канонізовану чотирикомпонентну структуру традиційного уроку дослідники і вчителі вважають найістотнішим недоліком такого типу уроку. Відмова від жорсткої побудови навчального заняття розкріпачує вчителя, сприяє можливості урізноманітнювати методику і техніку його проведення.

2. На нетрадиційних уроках учні є активними суб'єктами навчально-пізнавальної діяльності. За таких умов школярі стають зацікавленими однодумцями, рівноправними співучасниками педагогічного процесу. Суб'єкт суб'єктний тип взаємодії вчителя й учнів на нестандартному уроці не варто розглядати як опозицію чи альтернативу суб'єкт-об'єктному типу взаємодії. Адже, перебуваючи в позиції суб'єкта процесу засвоєння знань, учень продовжує залишатися об'єктом навчального процесу, оскільки цей процес проектується, планується вчителем і здійснюється під ййого керівництвом.

3. Уроки на зразок ділової чи рольової гри, уроки-змагання передбачають розподіл учнів на невеликі групи, кожна з яких виконує окреме завдання.

4. Така співпраця сприяє формуванню позитивної мотивації навчання, розвитку відповідальності, взаємопідтримки. Групова діяльність задовольняє природну потребу дитини в спілкуванні. Відбувається взаємозбагачення учнів шляхом обміну інформацією і цінностями, формуються комунікативні навички.

5. Інтегровані, міжпредметні уроки дають можливість формувати цілісне уявлення про проблему, яка вивчається. Активна позиція учня в ситуації критичного аналізу інформації, здобутої з різних джерел, має важливе значення для підвищення ефективності його навчальної діяльності.

Отже, нестандартний урок як педагогічна інновація – це результат модифікації й удосконалення традиційного уроку шляхом внесення змін у його структурну побудову, методичне орієнтування, форму взаємодії вчителя й учнів, що сприяє підвищенню пізнавальної активності і самостійності учнів, посиленню їхньої суб'єктної позиції в навчальному процесі.

Класифікація нестандартних уроків ще не склалася, але добірка їх уже досить різноманітна. Аналіз робіт науковців (Т. Байбара, Н. Вакарчук Л. Варзацька, Т. Гусак, О. Кузьменко, Е. Печерська, О. Савченко, Н. Стяглик, Г. Тарасенко, В. Шпак), методистів (В. Авер'янова, Д. Вельбрехт, В. Заворотнюк, Г. Лисенко, Л. Лухтай, Н. Токар, В. Чекіна), ознайомлення з досвідом роботи педагогів-практиків (В. Бутрім, І. Волкова, І. Гуревич, Н. Гордуз, В. Демчук, Л. Доренська, Л. Козоріз, Г. Крупська, О. Митник, І. Мушак, І. Опанасець, Т. Пасічник, П. Пашаніна, Л. Пензар, О. Полєвікова, Л. Тумакова, Т. Шафрай) дають змогу зробити висновок про те, що форми уроків, які застосовуються в сучасній початковій школі, можна згрупувати таким чином:

· бінарні уроки;

· інтегровані уроки;

· віршовані (римовані) уроки;

· уроки-ігри.

· уроки-дискусії;

· уроки-дослідження;

· уроки-звіти;

· уроки-змагання;

· уроки-мандрівки;

· уроки – сюжетні замальовки.

Бінарними називають заняття, на яких матеріал теми уроку подається блоками з різних предметів. Такий нестандартний урок готують учителі-предметники, кожен з яких проводить етап (блок) уроку відповідно до того предмета, який викладає. Підготовкою до проведення таких занять є етапи підготовки:

– ознайомлення вчителів-предметників з чинними програмами;

– знаходження суміжних тем у програмах з різних предметів;

– складання структури майбутнього уроку;

– написання спільного плану-конспекту.

Близькими до бінарних за змістом підготовчої роботи є інтегровані уроки. У підготовці та проведенні таких уроків може брати участь кілька вчителів. На підготовчому етапі важливо визначити зміст та обсяг навчального матеріалу з різних галузей знань, вибрати форми та методи реалізації навчального матеріалу, виділити об'єктивно існуючі зв'язки між базовими знаннями, які можна інтегрувати. Практика проведення інтегрованих занять підтвердила дієвість алгоритмічної структури в його підготовці:

1) Визначення об'єкта, що вивчається.

2) З'ясування можливих зв'язків з іншими науками.

3) Добір інформації про об'єкт із позиції основного навчального предмета.

4) Добір додаткової інформації про об'єкт із погляду інших взаємопов'язаних предметів.

5) Висновок.

Однак потрібно пам'ятати, що не всі предмети й теми можна інтегрувати. Найефективнішим є інтегрування предметів мовного циклу за зразком:

— читання – мова;

— мова – читання, народознавство, музика;

— читання – природознавство;

— мова – природознавство.

Як бачимо, таке інтегрування предметів здатний забезпечити вчитель початкових класів, який за своєю професіограмою є вчителем-багатопредметником.

На інтегрованих уроках споріднений матеріал різних галузей знань спресовується навколо однієї теми, розглядається з різних боків. Таке різнобічне сприймання лінгвістичних явищ значно скорочує час на їх опанування. Інтегровані уроки сприяють мовленнєвому розвитку учнів, формують уміння користуватися в діалоговому спілкуванні широкою аргументацією, що охоплює знання з різних наук.

Віршовані (римовані) уроки – це такі нестандартні форми організації навчального процесу, які проводяться на віршованому матеріалі. Усі етапи такого уроку, dсі завдання, пояснення – римовані тексти. Подібні уроки максимально зосереджують увагу школярів, бо матеріал подається стисло –віршами, і не можна пропустити основного, треба чітко виділити його і зробити висновки. Досвід учителів, що хоча б зрідка застосовують віршовані уроки, показує, що після їх проведення діти «граються у рими», намагаються самі складати вірші.

До уроків-дискусій належать урок-діалог, урок-диспут, урок запитань і відповідей, урок–круглий стіл, урок–прес-конференція, урок–проблемний стіл, урок–семінар, урок–суд, урок–телеміст тощо.

Такі уроки проводяться після вивчення певної теми з метою поглиблення і систематизації знань школярів.

Отже, уроки-дискусії дають добру нагоду виявити різні позиції зі складного питання, залучити учнів до активної роботи, сприяють розвитку їхніх пізнавальних інтересів, збагаченню лексичного запасу, необхідного для висловлення своїх думок в усній чи письмовій формі. Уроки–дискусії розширюють досвід спілкування, оскільки особлива увага під час їх проведення приділяється саме формуванню вмінь запитувати і відповідати.

Навчання не може існувати без постійного навчального спілкування, при якому учень, зрозумівши, чого він не знає, не вміє робити, сам починає активно діяти, включаючи в цей процес учителя як більш досвідченого партнера. Думка учителя при цьому сприймається дітьми як одна з можливих точок зору, яку треба співвіднести з власною і думками інших учнів. Необхідність такого спілкування випливає з природи пошукової, дослідницької діяльності, за якої пошук істини поодинці неможливий, необхідний колективний пошук, який супроводжується постійним обміном думками.

Молодші школярі завжди готові працювати разом і отримують задоволення від такої взаємодії на уроці. Проте через невміння узгодити свої дії з діями інших швидко втрачають інтерес до цієї форми роботи. Щоб підтримати і розвинути зацікавленість до різноманітних форм групової роботи, учнів слід цього навчати. Але як? Як домогтися, щоб у взаємодії з ровесниками в учнів накопичувались не тільки знання, а й формувались уміння і навички, розвивалась мотивація до співпраці, переживань від спільних досягнень?

Форми групової організації навчання представлені у схемі.

Проаналізувавши основні форми групової організації навчальної діяльності молодших школярів, переконуємося, що групова робота на уроці – це організація навчання на основі співробітництва зі спільною навчальною метою і чітко розподіленими завданнями для кожного.

Запроваджуємо групову роботу за таким планом:

1 е т а п (1 клас) – спілкування і співпраця.

1.1. Психологічна діагностика готовності дітей до навчання в школі;

1.2. Заохочування дітей до спілкування через гру;

1.3. Створення уявних ситуацій;

1.4. Використання діалогів;

1.5. Робота в парах.

2 е т а п (2 і 3 класи) – розвиток позитивного ставлення до спільної діяльності.

2.1. Використання пошукової діяльності на уроках;

2.2. Розв'язування пізнавальних завдань у групах постійного чи змінного складу.

Діти, які виховуються у дошкільних навчальних закладах, у травні проходять психологічну діагностику, яку проводять практичні психологи шкіл за певними затвердженими методиками, тож приходять до школи з індивідуальними психологічними картками. Інші діти на базі школи проходять тестування, що включає психологічну готовність дитини до навчання, мотивацію навчання, інтелектуальний рівень, логічне мислення, узагальнення понять, розвиток мовлення, короткочасну та зорову пам'ять.

Великого значення у розвитку активності учнів на уроках у 1 класі надаємо грі, змаганню. Спільно виконане загальне завдання, внесення посильного доробку у працю свого колективу, захоплення від спілкування в процесі спільної праці – це створює комфортні умови для кожної дитини, щоб навчальна діяльність позбулась негативного психологічного напруження і перетворилась у радісний, цікавий процес. Отже, залучення дітей до гри, в тому числі "вчитель – учень", має мотиваційний ефект. У такій формі діти молодшого шкільного віку готові працювати з будь-яким матеріалом.

Підсумковою роботою першого етапу вважаємо роботу в парах, якій передувало створення уявних ситуацій та використання діалогів. Учні спільно виконують одне завдання, при цьому активно обговорюють його, перевіряють знання один одного. На нашу думку, доцільно цю роботу проводити під час перевірки домашніх завдань, словникових диктантів, самостійно виконаних вправ з підручника.

В учнів 2 та 3 класів необхідно розвивати позитивне ставлення до спільної діяльності. Поряд з класно-урочною системою застосовується робота в групах за вибором та інтересами. Ця форма неповторна, унікальна, бо в таких групах у дітей є можливості виконувати багато ролей (вони і лідери, і слухачі, і коментатори).

Найважливіша проблема для вчителя - це вміло організувати спільну роботу дітей, щоб їхня дискусія не переростала в суперечку. Узгоджувати свої дії допомагає дітям на перших порах уведення правил етикету:

- коли висловиш свою думку, запитай однокласників: "Ти згоден?", "А яка твоя думка?";

- якщо всі згодні, можна діяти далі;

- якщо є різні міркування, запитай один у одного: "Чому ти так гадаєш?", "А це можна довести?"

Активізувати пізнавальну діяльність школярів допомагає створення проблемної ситуації на уроках. Намагаючись не просто подавати готові істини, а викликати в дітей потребу самостійно знайти відповідь на запитання, створюємо на уроці "ситуацію успіху".

Співпраця учнів з учителем і своїми товаришами дає змогу послідовно, долаючи труднощі, йти до поставленої мети. Як стверджує відомий філософ, знання можуть бути купою каміння, що задавило б особистість. І знання можуть бути вершиною піраміди, на якій стоїть особистість. Тому треба постійно пам'ятати про піраміду засвоєння учнями навчальної інформації.

Ефективність засвоєння учнями навчальної інформації прямо залежить від ступеня активізації їх залучення до процесу навчання. Тому головним завданням вважаємо формування творчо розвиненої особистості, створення умов для співпраці.

За якими принципами створювати групи? Що необхідно враховувати? Рівень розумового розвитку, кількість хлопчиків чи дівчаток, тип темпераменту, стиль навчання чи інтереси дітей? Існує багато різноманітних думок. З досвіду роботи можу зробити висновок: найкраще, коли учні, оцінюючи свої можливості, вибирають різне за часом і складністю навантаження. Діти самовизначаються за допомогою різнокольорових карток, у них є можливість вибирати завдання, хто над чим має працювати. Кожен школяр відчуває, що він цікавий як особистість; у дітей пробуджується прагнення до спільної організації шкільного життя, формується здатність довільно регулювати свої дії, обґрунтовувати свою позицію і приймати думку іншого, якщо вона більш обґрунтована.

У процесі створення груп в учнів потрібно сформувати такі вміння:

- повагу до думок інших;

- уміння уважно слухати;

- уміння і навички викладати матеріал у формі повідомлення.

Робота школярів на уроці в групах чи в парах заохочує до спілкування між дітьми, уважного ставлення один до одного, допомоги. Тому в процесі спілкування в класі виробляються правила співробітництва. На перших етапах можна сформулювати два правила:

1. Виявляйте дружнє ставлення один до одного. Кожен із членів групи пишається своїми партнерами – це запорука успіху.

2. Повне взаєморозуміння – найважливіша умова успішністі роботи.

Робота в групі надає учням можливості навчатись виконувати певні соціальні ролі, перебуваючи в різних позиціях: лідер і виконавець, слухач і коментатор. Зрозуміло, що вводити і відпрацьовувати співпрацю потрібно поступово, починаючи з найбільш зрозумілих і простих дій контролю та оцінювання, перевірки та вибору навчальних завдань. Поступово формуються наступні правила:

3. Партнери повинні знати, що кожен із них робить і які завдання розв'язує.

4. Кожен серйозно відповідає за свою частину справи.

Отриманий у дитинстві досвід є настільки вагомим і дійовим, що зберігає силу впливу на поведінку уже дорослої людини. Тобто досвід, позитивний чи негативний, має властивість залишати слід. Відтак у процесі роботи народжуються ще два правила:

5. Ніхто з партнерів не має права наполягати на своєму варіанті рішення, але кожен може піти на компроміс і змінити власне рішення на користь іншого, що гарантує успіх для всіх.

6. Будь-який успіх варто супроводжувати похвалою всіх членів групи, які були зайняті роботою, що вдало завершилася.

Коли учні оволодіють вищезгаданими правилами співробітництва, можна переходити до уроків-діалогів, уроків-диспутів. На таких уроках педагог ніколи не нав'язує дітям своїх думок, не вимагає, щоб їм обов'язково подобалося все, чого їх вчать, чи те, що є на сторінках підручників. Наприклад, ілюстрація "Зоряна ніч" викликає у дітей різні емоції, як позитивні, так і негативні. Одні милуються, захоплюються місячним сяйвом, а інші - боязко сприймають невідоме, далеке, темне.

Отже, саме у процесі дискусії відбувається пошук співробітництва, співдружності, спільної організації шкільного життя.

Уроки-дослідження – це лінгвістична лабораторія учнів, що може реалізуватися у вигляді уроку-пошуку, уроку-знайомства, уроку-панорами ідей, уроку «Що? Де? Коли?» тощо.

Цінність уроків-досліджень полягає в тому, що під час їх проведення поєднуються індивідуальні та групові форми роботи. Це дає змогу формувати позитивну мотивацію до плідної співпраці, що сприяє активізації пізнавальних і мовленнєвих здібностей учнів.

Уроки-звіти – це нестандартні форми ведення навчально-виховного процесу, спрямовані на перевірку знань, умінь і навичок учнів з певних тем. Вибудовуючись у вигляді уроку-аукцюну, уроку-заліку, уроку-інтерв’ю, уроку-концерту, уроку-презентації, уроку-ярмарку, уроку-огляду знань, такі нестандартні типи занять є прикладом особистісно орієнтованого стилю спілкування вчителя й учнів, що ґрунтується на довір'ї, підтримці навчальних зусиль дітей.

Значущість уроків-звітів безсумнівна: це і повторення вивченого мовного матеріалу, і розширення світогляду учнів, розвиток їхнього мовлення і мислення, уміння спілкуватися, виховання культури поведінки. У процесі проведення уроків-звітів у школярів формується просвітницький інтерес – бажання виконати поетичний твір, розказати про нього своїм однокласникам. А цей інтерес може впливати на подальшу освіту та самоосвіту дітей.

Уроки-змагання – це урок-конкурс, урок-турнір, урок-брейн-ринг, урок-вікторина, урок-КВК тощо. Проведення таких уроків робить процес навчання інтенсивним, оскільки він створює атмосферу змагання, виховує вміння співпрацювати, допомагає розкрити особистісні здібності задля перемоги своєї команди.

Отже, нестандартний урок – це важливий засіб реалізації творчої діяльності вчителя й учнів, який, окрім всього, забезпечує активний мовленнєвий розвиток учнів початкової школи.

ЛІТЕРАТУРА

1. Антипова О.Й., Паламарчук В.Ф., Румянцева Д.І. У пошуках нестандартного уроку // Радянська школа. – 1991. - №1. – С. 65 – 69.

2. Демчук Д.А., Гукач І.Я. Нестандартні форми навчання //Рідна школа, 1995. - №9. – с. 65 – 67.

3. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. – 2001. №1.

4. Лухтай Л.К. Нестандартний урок // Початкова школа. – 1992. №3. – С. 31 – 35.

5. Методика навчання української мови в початковій школі: навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів /за наук. ред.. М.С.Вашуленка.-К.: Літера ЛТД, 2010.- С.24-29.

6. Митник О., Шпак В. Народження нестандартного уроку // Початкова школа. – 1997. - №12. – С. 11 – 23.

7. Печерська Е. Уроки різні та незвичайні //Рідна школа. — 1995. — № 4. — С. 62—65

8. Тименко В.П. Кожний урок – нестандартний. //Початкова школа. – 1991. - №1. – С. 18 – 23.

9. Чекіна О.Ю. Нестандартні уроки у початковій школі: Методичний посібник для вчителів. – Х.: Скорпіон, 2005. – С.24-36.