Поляк Мар’яна Миколаївна

Буковинська державна фінансова академія

м. Чернівці

Науковий керівник:

Ушій Світлана Несторівна

Сенс буття людини в світі

Тема сенс буття завжди є актуальною для людини. Природно, що у пошуках відповідей людини зверталася і звертається до релігії. Адже, у духовному житті людства неможливо знайти феномен, який протягом тисячоліть, а точніше, впродовж усього цього земного існування відіграв би вагомішу роль, ніж релігія. Від кам’яного віку і до сьогодення вона перебуває в нерозривному зв’язку з людським духом як надбанням світової культури.

Більшість світових релігій звертаються до проблеми сенсу буття людини, пропонують суб’єктивно достовірні причини і пояснення того, чому існують люди і інші живі організми. Для них фундаментальне визначення релігійної віри полягає у впевненості в тому, що життя слугує вищій Божественній меті. Проте у різних релігіях на цю проблему склалися різні погляди. Метою цієї статті є розглянути погляди на сенс буття людини в світових релігіях.

Дослідження трактування сенсу буття в різних релігіях проводилися такими авторами: К.Боа, Л.Жукова, О.Журавський, А.Кураєв, Р.Бестер, П.Літтл, А.Лук’янов, Д.Овермаєр, А.Піменов, Х.Яннарас та ін.

В давньоіндійських релігіях немає єдиного підходу до проблеми сенсу буття. Згідно основного джерела віровчення індуїзму – Веданти , суто духовна сутність, яка називається «Брахман». Увесь світ – еманація брахмана. Брахман не є Богом - Особистістю, з яким можна входити до спілкування. Він - безособова духовна засада. Людина, за своєю

матеріальною природою, також є еманацією брахмана, але займає більш високу, у порівнянні з речами, сходинку в ряді недосконалостей. Якщо тіло людини належить ілюзорному матеріальному світу, то його душа – це атман, прояв єдиного брахмана, отже, єдиносущна йому. Людина смертна і приречена на нескінченний ланцюг перевтілень, переселення душі (сансара). Таке переселення підлягає закону карми, що визначає, куди переселиться душа залежно від того, як вона виконала свою драхму. Головною метою людського існування стає порятунок від карми й вихід із Санжари [1,с.73].

Буддизм як найдавніша із трьох основних релігій у своїй суті, дає нещадний і глибокий аналіз протиріч і трагізму земного буття. Будда вірив, що страждання домінує у житті всіх людей, і запропонував практичний шлях порятунку від цих страждань. Вчення про страждання є завданням Драхми, саме так називається вчення Будди, і відоме за назвою «чотирьох шляхетних істин»: існує страждання (дукха); існує причина страждання (бажання); існує припинення страждань (нірвана); існує восьмирічний шлях, що веде до припинення страждання [3,с.92].

Згідно настанов Буддизму, світ постійно перебуває в русі, з кожною миттю відроджуючись і в’янучи, причому незмінного суб’єкта цих змін, незмінної душі – особистості, божества, теж не існує. Існує лише комплекс взаємодіючих елементів – скандх. Вони складаються із ще більш дрібних, але більш постійних часток – драхм – п’ять сторін людської натури: тіло, відчуття, образи сприйняття, бажання й потяги, що приводять у рух закон карми і усвідомлення. Їхня взаємодія «створює ілюзію постійної особистості – «діяча» (картар), що відчуває матеріальні об’єкти , переживає почуття. «Вони (люди) уявляють собі існуючими всі речі, з яких по істині жодна не існує», - учив Будда. Все, таким чином, - обман, примара і ілюзія. Виходячи з цього, Будда дійшов висновку, що існування людини й спричиняє існування страждання, тобто людина і є причина страждання. Сенс цього відкриття полягає в тому, що страждання розуміється не як випадковість, результат чиєїсь помилки або злого наміру й навіть не як не справедливість, а як неодмінна умова людського існування. Слова життя й страждання для Будди тотожні [3,с.93].

Даосизм запропонував принципово інший підхід до проблеми сенсу людського існування. Його засновник Лао-Цзи висловив принцип «недіяння» і надання всього сущого самому собі. Усе у всесвіті, учив Лао-Цзи, породжене космічним шляхом «Дао», що є джерелом гармонії й рівноваги. Тому все у світі, від рослин і тварин до людей, прекрасно у своєму природному стані й повинне залишатися таким. Споконвічний шлях незрівнянно мудріший будь-якої людини, тому ми завжди робимо помилки, намагаючись змінити навколишній світ [1, с.124]. Сенс людського життя полягає в Дао, слідуванні йому й злитті з ним.

Християнство всією свою сутністю відрізняється, як від китайської, так і від індуської релігійності. Серед цих двох світовідчувань воно являє собою особливе життєрозуміння , у якому вся світова історія представляється єдиним актом людського порятунку Богом [4, с.53].

Християнська віра є, насамперед , віра в Христа – досконалого Бога й у той же час – досконалу людину. «Не самий факт Боговоплощення представляє собою тут особистість християнства, його відмінність від інших релігій, - і не явлення Божества в людському образі, а – нероздільна єдність божеського і людського » [2, с.17]. Божество втілене й Божество , що є в людському образі відомо й Сходу, можна згадати, хоча б, нескінченні аватари Вішну, але християнство єдина з релігій, у якій ні Божеське не поглинає людського, ні людське – Божеського. Людина з’єднуючись з Богом, не розчиняється в ньому, а навпаки, відновлює порушену стражданням і смертю цілісність своєї істоти, досягаючи повноти й досконалості свого людського життя.

Таким чином Бог, який сприймався даосизмом і індуїзмом безособовим і всеосяжним абсолютом, а для буддизму взагалі нічого не значив, у християнстві розкривається всеосяжною і все люблячою особистістю, що дає людині пізнання, волю,силу й порятунок. Отже для християнства кожна дія, що відбувається у світі, наповнена сенсом, у всьому він бачить Промисел Божий, який веде його до порятунку, до вічного життя в Царстві Небесному.

Таким чином, світові релігії мають різні погляди на сенс буття людини. Таким чином, у Індуїзмі сенс ілюзорного людського існування, не життя, тому що – це ілюзія, а саме існування, індуїзм бачить в усвідомленні людиною своєї й світової ілюзорності. Буддизм, на відміну від існуючих як до нього, так і після нього релігій, що ставили в основу подолання прокляття смерті, головне завдання людини мислить у протилежному, - у подоланні прокляття життя. В даосизмі сенс людського життя полягає в пізнанні Дао, слідуванні йому й злитті з ним. Християнська церква дає порятунок від гріха, що змушує людину під дією Святого Духа внутрішньо перетворювати й очищати образ Божий, закладений у ній самій. Таке світовідчування згідно вчення Християнства наповнює життя людини новим вищим сенсом, кожна дія, що відбувається у світі, наповнена сенсом, кожна дія, що відбувається у світі, наповнена сенсом, у всьому Промисел Божий, який веде до порятунку, до вічного життя в Царстві Небесному.

Список використаної літератури

1. Боа К., Литтл П. Лабиринти вери и путь к истине.- М.: Мир, 2000.- 354 с.

2. Кураєв А. Христианская философия и пантеїзм.- М.: Издательство Московського Патриархата, 2001.- 287 с.

3. Религии мира /Л.Г.Жукова , А.В. Журавський, А.В.Пименов. – М.: Мир, 2004.-324 с.

4. Яннарас Х. Вера Церкви : Введение в православное богословие / Х. Яннарас [ Пер. с новогреч. Вдовиной Г.В.,под. ред. Кирлежева А.И.] – М.: Мир, 2002. – 297 с.