Політичні партії в Гондурасі

З ХІХ століття в Гондурасі традиційно діяли дві політичні партії - Національна (консервативна) і Ліберальна. Диктатор Каріас Андіно був представником Національної партії, на неї ж опиралися й військові хунти 1960-х. Відповідно до конституції 1982 року, у Гондурасі існує політичний плюралізм. Діють наступні основні політичні партії:

1. Національна партія. Хоча консервативний політичний напрямок існує в Гондурасі, як і інших країнах Центральної Америки, з 1820-х років, Національна партія була офіційно утворена в 1891 році, а організаційно оформилася в 1916 році. Тісно пов'язана з керівництвом збройних сил і консервативною частиною традиційної імущої еліти країни. На перших же виборах після відновлення цивільного правління в 1981 році партія зазнала поразки, і до її керівництва прийшов молодий технократ Рафаель Леонардо Кальєхас. Він домігся прийняття в 1986 році нової програми, що проголошувала "війну проти бідності й слабкорозвинутості" припускала проведення ряду соціальних реформ. У партії зложився ряд внутрішніх течій. В 1989 році Кальєхас виграв президентські вибори, але його адміністрацію обвинувачували в махінаціях і корупції. В 1993 і 1997 роках кандидати Національної партії Освальдо Рамос Сото, політик старої школи, і Нора де Мельгар, дружина колишнього військового диктатора, програли лібералам. Лише в листопаді 2001 року націоналісти взяли реванш. Їхній кандидат Рикардо Мадуро одержав 52,2% голосів і був вибраний президентом Гондурасу. Партія виграла також парламентські вибори, набравши 46,5% голосів, завоювала 61 з 128 місць у Національній асамблеї .

2. Ліберальна партія. Вона з'явилася в Гондурасі одночасно з консервативною, але офіційно створена в 1891 році як партія дрібних і середніх підприємців. Уряд ліберала Рамона Вільєди Моралеса намагався провести аграрну й деякі інші соціально-економічні реформи, але був скинутий військовими. В 1980-х роках у партії виникли різні внутрішні течії, які з 1985 року, відповідно до положення про вибори, одержали право висувати своїх власних кандидатів.

В 1981-1989 роках Ліберальна партія знаходилася при владі, але в її рядах підсилювалися ідейно-політичні розбіжності. Радикальне крило обвинувачувало уряд у підпорядкуванні диктату Міжнародного валютного фонду й США, у відмові від політики нейтралітету. Воно встановило зв'язки з міжнародною соціал-демократією. В 1989 році ліберали, висунувши єдину кандидатуру Карлоса Роберта Флореса Факуссе, лідера одного із внутріпартійних течій, програли президентські вибори й віддали владу. Але через чотири роки президентом був обраний висунутий лібералами Карлос Роберто Рейну, лідер радикальної фракції. Він обіцяв боротися з мілітаризмом і провести соціальні реформи. Деякі із призначених ним міністрів колись брали участь у студентському русі 1980-х років. Однак, виявившись у влади, Рейну став проводити заходи щодо зниження бюджетного дефіциту й державних витрат, що по суті продовжило ліберальний економічний курс. Йому вдалося домогтися прийняття виправлення до конституції, що передбачала скасування загальної військової повинності, реформувати військову політику й поставити її під контроль цивільної влади.

У листопаді 1997 року президентом був знову обраний кандидат лібералів Флорес Факуссе. Але в 2001 році ліберал Пінеда Понсе набрав усього 40,8% голосів і віддав владу націоналістам. На виборах у Національну асамблею Ліберальна партія одержала 41% голосів і має 55 місць .

3. Партія Відновлення і єдність (ПОЄ) створена в 1970 році як суспільно-політичний рух. У період диктаторського правління генерала Освальдо Лопеса Арельяно, який намагався провести деякі реформи, представники ПОЄ брали участь у його уряді. Офіційно визнана в 1978 році як партія центристсько-реформістської направленості, вона проголосила себе альтернативою традиційним партіям, виступивши за національний суверенітет і демократію. У програмному відношенні партія домагається розширення участі масових рухів і організацій у політичному житті країни, надання громадянам нових економічних і соціальних можливостей. Близька до соціал-демократії. З 1981 року ПОЄ бере участь у виборах, має представників у Національній асамблеї. З 1993 року блокується з об'єднанням Соціальна демократія. Їхній кандидат одержав 2,8% (в 1993 році) і 2,1% голосів (в 1997 році). В 2001 році голова ПОЄ Ольбан Франсиско Вальядарес Ордоньєс, виступаючи від ПОЄ - СД, одержав 1,5% голосів. На виборах у Національну асамблею ПОЄ - СД зібрала 4,6% голосів і має 4 місця в парламенті [28].

4. Партія демократичного об'єднання (ПДО) – ліва коаліція, створена в 1993 році. У неї ввійшли Гондураська революційна партія, Партія Патріотичне відновлення, Партія за перетворення Гондурасу й Морасанітська партія. Програма містить вимоги широкої аграрної реформи, поліпшення систем освіти й охорони здоров'я, вирішення проблеми зовнішньої заборгованості. В 1997 році ПДО, опираючись на малозабезпечені прошарки міського населення, стала четвертою політичною силою країни, набравши на парламентських виборах 2,6% голосів і завоювавши 1 місце в Національній асамблеї. Кандидат ПДО в президенти, професор університету Матіас Фунес зібрав 1,2% голосів. Приблизно стільки ж виборців (1,1%) підтримали його в 2001 році. На одночасних парламентських виборах ПДО зібрала 4,5% голосів і має в Національній асамблеї 5 місць .

5. Християнсько-демократична партія Гондурасу (ХДПГ) одержала статус партії в 1982 році, опирається на міську інтелігенцію, службовців і інші працюючі прошарки міста й села. В ідейному відношенні дотримується центристської орієнтації, виступаючи за християнську етику й загальнолюдські цінності. В 1997 р. ХДПГ одержала 1,2% на президентських виборах і 1 місце в Національній асамблеї. В 2001 році представник християнських демократів Марко Орландо Іріарте заручився підтримкою 1% виборців. На виборах у Національну асамблею партія одержала 3,7% голосів і 3 парламентські місця.