«Психологія і соціологія», 9. Психология развития

К.психол.н., доц. Кузікова С.Б., Циганенко О.В.

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка, Україна

ДОСЛІДЖЕННЯ СТРАТЕГІЙ І УМОВ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ СТУДЕНТІВ

Актуальність дослідження і постановка проблеми. Період навчання у ВНЗ є новим і важливим етапом в житті кожної людини. Успішність адаптації до нових соціальних умов, пов'язаних з навчанням у ВНЗ і її прогресивність для особистості багато в чому залежать від того, які особистісні якості і адаптаційні стратегії властиві кожній людині. Дослідження стратегій і умов соціально-психологічної адаптації студентів до нової життєвої ситуації і є завданням нашої статті.

Виклад основного матеріалу. Вивчення психологічної адаптації має низку підходів та напрямків. Виокремимо три основні з них. Біологічний (адаптивно–пристосовницька теорія Ч. Дарвіна та загально біологічна теорія адаптації Г. Сельє); психоаналітичний (З. Фрейд, Х. Хартманн); психологічний (біхевіорестичні та когнітивні теорії, сучасні системні (В. Мєдведєва, К. Платонов, І. Сеченов), особистісно–динамічні (К. Абульханова–Славська, Б. Ананьєв, А. Брушлінський, С. Рубінштейн) та гуманістичні (А. Бандура, А. Маслоу, Г. Олпорт, К. Роджерс) підходи. Також існує полісистемний підхід, який є найбільш перспективним для вивчення процесу адаптації (В. Барабанщиков Д. Завалішина, Б. Ломов, А. Налчаджян).

У вітчизняній психології адаптація розглядається як постійний процес активної взаємодії людини та соціального середовища, а також як результат цього процесу. Результат виявляється у пристосуванні людини до соціального середовища життєдіяльності та активне затвердження у ньому, що дозволяє особистості успішно функціонувати як учаснику різних соціальних ситуацій, а також оптимально розвиватися у спілкуванні та діяльності [1].

Є.Ю. Коржова у своїх дослідженнях адаптацію називає сукупністю стратегій поведінки, які є різними варіантами процесу адаптації. Впродовж життя у кожної людини формується свій набір типових реакцій на нові життєві ситуації, які забезпечують їй адаптацію. Такий набір реакцій дослідники називають адаптаційними стратегіями.

Адаптаційна стратегія – така динамічна психічна структура, яка складається з наступних структурних блоків. 1. Захисного чи іншого адаптивного механізму або комплексу подібних механізмів. 2. Настанови на використання даного механізму або комплексу механізмів у певних ситуаціях. 3. Узагальненого образу тих типових ситуацій, в яких дана стратегія є адаптивною, тобто забезпечує адаптованість особистості.

А.А. Налчаджян виділяє такі головні адаптивні стратегії: 1) активна зміна ситуації або стратегія нападу; 2) відхід, відступ, втеча з проблемної ситуації; 3) стратегія пристосування без відходу і без зміни ситуації: така стратегія застосовується у тому випадку, коли людина змушена залишитися в ситуації, але, не маючи можливості змінити її у відповідності зі своїми потребами, психологічно змінюється сама, щоб пристосуватися до неї; 4) стратегія попереджувальної адаптації до прогнозованих проблемних ситуацій майбутнього [3].

В свою чергу, ми виділяємо такі основні стратегії адаптації: механізми психологічного захисту, застосування прийомів саморегуляції та копінг–стратегії. Також ми вважали, що типи суб’єкт–об’єктої орієнтації (поєднання локус–контроля та ініціативності) і толерантність до нового є провідними особистісними якостями, які сприяють процесу адаптації.

Емпіричне дослідження було проведено на базі СумДПУ ім. А.С. Макаренка і охопило 95 студентів з 1–го по 4–ий курс. Для дослідження використовувалися: шкала «Толерантність до двозначності» (Ролник, Хезер, Голд, Халл), яка входить до методики «Особистісна готовність до змін» [2]; опитувальник життєвих орієнтацій (О.Ю. Коржова) [4]; опитувальник психологічних механізмів захисту (Калерман–Плутчик–Конте).

За результатами «Опитувальника психологічних механізмів захисту (Калерман–Плутчик–Конте)» з I по IV курс наявні такі механізми психологічного захисту, як регресія, проекція, раціоналізація та змішаний (домінують більше ніж 1 МПЗ). На II курсі показники регресії нижчі ніж на I, на III курсі вони знову підвищуються, а на IV мають найбільший відсоток (I курс – 22,7%; II курс – 15,4%; III курс – 16,7%; IV курс – 23,8%). Показники заперечення найвищі на III курсі, а на II взагалі відсутні (I курс – 4,5%; II курс – 0%; III курс – 12,5%; IV курс – 9,5%). Проекція на II та IV курсах підвищується порівняно з попередніми I та III (I курс –36,4%; II курс –38,5%; III курс – 20,8%; IV курс – 28,6%). Взагалі, цей механізм захисту набрав найвищі показники серед усіх МПЗ. На IV курсі підвищуються показники майже всіх МПЗ та виникають нові (компенсація). Тобто, студентами активно (хоча переважно не усвідомлено) використовується такий вид адаптаційної стратегії як механізми захисту, що є недостатньо конструктивним видом адаптації.

За результатами методики «Толерантність до двозначності» виявлено, що за всіма шкалами великий відсоток низьких результатів («пристрасність – 80%; «винахідливість» – 62,1%; «оптимізм» – 78,9%; «сміливість» – 95,8», «адаптивність» – 89,4%; «впевненість» – 64,4%; «толерантність до двозначності» – 97,9%). Дані результати говорять про низький рівень готовності респондентів до змін та ситуацій невизначеності.

За результатами «Опитувальника життєвих орієнтацій» (О.Ю. Коржова) на I та II курсі більш притаманні такі типи суб’єкт–об’єктних орієнтацій як «гармонізатор»(I курс – 40%; II курс – 47,6%) та «перетворювач» (I курс – 33,3%; II курс – 28,6%), а також наявний тип «споживача» (I курс – 6,7%; II курс – 4,8%), який на III та IV курсі зникає взагалі. З I по IV курс знижується кількість студентів з «гармонізаторським» типом (III курс – 31,4%; IV курс – 16,7%) і, навпаки, збільшується кількість студентів типу «перетворювач» (III курс –31,4%; IV – 50%). Тобто, з кожним роком зростає кількість студентів з високими показниками внутрішнього локус–контролю та ініціативності («перетворювач»). Також, підвищується кількість студентів зі змішаним типом суб’єкт–об’єктних орієнтацій (I курс – 20%; II курс – 19%; III курс – 37,1%; IV курс – 33,3%). Його можна вважати не повністю сформованим, потенційним типом взаємодії з життєвими обставинами (відсутня чітка стратегія взаємодії з життєвими обставинами). Проте, при певній психологічній роботі, у цих студентів легше сформувати активну суб’єктну стратегію взаємодії з життям.

Висновки: Кожна людина, зустрічаючись з проблемною ситуацією, обирає певну поведінку, адаптаційну стратегію, яка може бути деструктивною, нейтральною або конструктивною. Опираючись на результати дослідження, можна говорити про дуже низький рівень у студентської молоді такої особистісної якості як готовності до змін. Це може викликати значний стрес та активне використання механізмів психологічного захисту при адаптації у нових умовах. Проте, встановлено що, студентів з активною життєвою позицією стає більше з кожним курсом. Це свідчить про високий особистісний потенціал молоді, а також про необхідність її навчання продуктивним адаптивним стратегіям.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Краткий психологический словарь / Ред.-сост. Л.А. Карпенко; под. общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – 2 изд. – Ростов н/Д: изд-во "Феникс", 1999. - 512 с.

2. 18 программ тренингов: Руководство для профессионалов / Под науч. ред. В.А. Тикер. – СПб. – Речь, 2007. – 368 с.

3. Психологическая адаптация: механизмы и стратегии / А.А. Налчаджян. – 2–е изд., перераб. и доп. — М.: Эксмо, 2010. – 368 с.

4. Коржова О.Ю. Психологическое познание судьбы человека. – СПб.: Изд–во РГПУ им. А.И. Герцена; Издательство «СОЮЗ», 2002. – 334 с.