Кохась О.М.

Викладач кафедри фінансів та обліку Чернігівського факультету бізнесу при ДВНЗ «Українська академія бізнесу та підприємництва», навчання в аспірантурі ДВНЗ «Українська академія бізнесу та підприємництва»

«Один з аспектів багатофакторності інфляції»

Інфляція являє собою одну з самих тяжких хвороб економіки ХХ – ХХІ ст. Її шокуючі симптоми зафіксовані як у ринкових господарствах (моделях економіки) так і не ринкових, де механізм ринку був зруйнований командно-адміністративною системою.

У 1970р. «New York Times» коштувала 15 центів, середня ціна будинку на одну родину складала 23 000 доларів США. У 1990р. «Times» можна було придбати за 40 центів, будинок – 96 000 доларів США. Подібне всезагальне явище отримало назву інфляції. Маючи такий екскурс в ретроспективу не важко буде визначити темпи інфляції якими обумовлений ринок сьогодення.

Багато людей вважають, що інфляція – це досить значна соціальна проблема, якою досить довго замаються як економісти так і політики. В 70-ті рр. Дж. Форд назвав інфляцію «ворогом суспільства номер один», а у 80-х рр. Р.Рейган охарактеризував її «найсуворішим податком». Багаточисельні опитування респондентів говорять про те, що широкі верстви населення також вважають інфляцію досить вагомою загрозою. Під інфляцією, М.Фрідмен, розумів стійкий та безперервний потік зростання цін, який завжди виступає як грошовий феномен, який продукується надлишком грошей по відношенню до виготовленої продукції.

Інфляція – це перевищення сукупного попиту на гроші над їх пропозицією. Іншими словами, інфляція характеризується переповненням каналів грошового обігу масою надлишкових паперових грошей, що викликає їх знецінення, зростання роздрібних цін, зниження валютного курсу, падіння реальної заробітної плати. Інфляція виявляється тоді, коли витрати суспільства на купівлю товарів і послуг перевищують вартість товарів і послуг, вироблених за рік [1, с.171].

Грошова маса як продукт грошово-кредитної системи має значний вплив на об’єм виробництва, рівень цін, стан платіжного балансу країни. В цьому випадку величина грошової маси залежить, з одного боку, від можливостей грошово-кредитної системи, що пропонує грошову масу а з другого, від господарських агентів, які самі визначають практичне розпорядження своїми грошовими коштами [1, с.175].

Американський економіст І.Фішер у 1911р. сформулював кількісне рівняння обміну:

де М – кількість грошей в економіці;

V – швидкість обігу грошей;

Р – рівень цін;

Y – обсяг виробленої продукції.

З цього рівняння випливає, що за сталої швидкості обігу грошей їхня кількість в економіці визначатиме рівень цін, бо обсяг виробленої продукції визначають фактори виробництва і виробнича функція. Інакше кажучи, кількісна теорія грошей стверджує, що рівень інфляції в країні залежить від кількості грошей, яка перебуває в обігу. Прихильники цієї теорії нині наголошують, що центральний банк, який визначає пропозицію грошей, повністю контролює темп інфляції

Дж. М. Кейнс розвинув теорію інфляційного розриву, згідно з якою інфляція виникає тоді, коли сукупні видатки перевищують обсяг національного продукту. Представники монетаризму зазначають, що єдиною причиною інфляції є надмірний темп приросту грошової маси порівняно з темпами зростання ВВП [2, с.338].

Отже, виходячи з рівняння І.Фішера, хотілося б звернути увагу на такий фактор, враховуючи багатофакторність інфляції, як дебіторська заборгованість. Теоретично уявімо собі ситуацію: підприємство має дебіторську заборгованість, що в свою чергу призводить до збільшення операційного циклу, відволікання коштів з обігу (їх «заморожування»). Це не дозволяє ефективно відтворювати процес виробництва, тобто продукції виготовляється менше на суму дебіторської заборгованості, що стимулює появу інфляції пропозиції.

На даному прикладі було змальовано мікрорівень, який посередництвом структури економіки створює макроекономічну кон’юнктуру. В свою чергу макроекономічна модель регулювання інфляції замість стимулювання прискорення реалізації продукції та ефективного використання сировини і матеріалів ставить за мету завдання індексувати їхню вартість, що, в свою чергу, стимулюватиме інфляцію [1, с.136].

Продовжуючи думку щодо запропонованої концепції слід звернути увагу на те, що:

по-перше, держава наперед розраховує очікувані доходи та витрати на визначений строк, проводить додаткову емісію на суму теоретично можливого випуску продукції, а підприємства посередництвом комерційного кредиту створюють дебіторську заборгованість в усіх її проявах, що безперечно породжує інфляцію;

по-друге, не менш вагомою причиною є й те, що при скороченні об’ємів виробництва, про що мова йшла вище, стимулюється поява двох не зовсім бажаних явищ – стагнація, яка характеризується застоєм у виробництві з одночасним зростанням безробіття та стагфляцією – станом економіки зі значним спадом виробництва (фактично виробництво як таке не існує) де має місце торгівля з одночасним розвитком інфляційного процесу, але не слід вважати, що саме дебіторська заборгованість призводить до появи таких процесів, вона виступає лише диференційованим елементом загального предикату, але як на мою думку вагомим;

по-третє, коли попит перевищує пропозицію – це виникає при недостачі товарів на ринку та надлишком грошей, тим більше породжується інфляція так як в силу вступає дія закону попиту і пропозиції і автоматично зростають ціни.

Тобто відбуватиметься по «спіралі» процес вже розбалансованого відтворення. Виходячи зі сказаного створюється замкнене коло з можливими наслідками для усіх секторів народного господарства.

Боротьбою є політика «дорогих грошей» – зменшення пропозиції грошей, підвищення процентних ставок, але все це залежить від ситуації яка матиме місце на ринку. Дієвим засобом (механізмом) недопущення появи інфляції пропозиції, з огляду наявності великої кількості дебіторської заборгованості на підприємствах, є рефінансування: факторинг, форфейтинг, облік векселів тобто ряд нетрадиційних банківських послуг.

Насамкінець хотілося б зауважити, макроекономічна рівновага визначається виключно процесами в мікроекономіці. Однак дії щодо економічного і правового регулювання на макрорівні прямо впливають на процеси в мікроекономіці, що створює, як свідчить практика, досить складну економічну кон’юнктуру.

Література:

1. Панасюк Б.Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. – К.: Поліграф книга, 1998. – 304 с. – Бібліогр.: с. 301

2. Панчишин С. М. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 616 с.