Бутко М.П.

Чернігівський державний технологічний університет

Зеленський С.М.

Чернігівський державний інститут економіки і управління

Зеленська О.О.

Чернігівський державний інститут економіки і управління

Пріоритети державної підтримки аграрного виробництва в Україні

Сільське господарство є першоосновою розвитку людського суспільства, оскільки його продукція завжди була, є і буде лишатися незамінною у складі національних продовольчих ресурсів, а нинішні спроби навіть часткової заміни натуральних інгредієнтів у перероблених продуктах харчування на штучні, зумовлюють їх негативний вплив на стан здоров’я людини. Забезпечення високої якості продовольчої продукції можливе лише за умови підвищення ефективності та масштабів діяльності вітчизняного сільського господарства.

Актуальність проблеми продовольчої безпеки України не викликає сумнівів у необхідності підтримки аграрної сфери економіки (зокрема фінансової) з боку держави. В усьому світі (у т.ч. в економічно розвинених країнах) сільське господарство традиційно виступає дотаційною галуззю економіки, оскільки є високоризиковою сферою господарювання з повільним оборотом капіталу.

У нинішній практиці державної підтримки вітчизняного сільськогосподарського виробництва найбільш широкого застосування набули прямі фінансові дотації в галузь, здешевлення кредитів комерційних банків, податкові пільги та спеціальний режим оподаткування в сільському господарстві. Однак нині діюча система державної фінансової підтримки АПК є малоефективною.

На нашу думку, механізм розподілу бюджетних коштів має бути максимально простим і транспарентним, передбачати участь обмеженої кількості чиновників на всіх етапах проходження фінансових ресурсів, жорстко контролюватися і доповнюватися персональною відповідальністю за будь-які зловживання й порушення у використанні коштів, як це практикується в США та країнах Європейського Союзу.

Державна програма підтримки сільського господарства в Україні, на нашу думку, має реалізовуватися в декілька етапів. Їх тривалість, зміст, регіональну спрямованість, фінансове й правове забезпечення, чітке розмежування повноважень та відповідальності учасників, а також механізм управління й контролю за виконанням повинні бути визначені окремим Законом.

Ставка у відродженні галузі має бути зроблена на особливості використання економічного простору регіонів та розвиток великотоварних господарств. Ефективність їх функціонування підтверджується досвідом економічно розвинених країн світу, а також значними перевагами та ширшими можливостями їх розвитку в Україні.

Водночас на нинішньому етапі не слід відкидати наявний потенціал особистих господарств населення. Для цього з боку держави вимагається лише консультативно-дорадче сприяння реалізації виробленої продукції, в т.ч. через створення мережі закупівельних підприємств, та декларування нижнього рівня цін на продукцію на прийнятному для сільськогосподарського товаровиробника рівні.

На наступному етапі необхідними вбачаються солідарне інвестування у великі підприємства, здатні впродовж декількох років забезпечити високий економічний ефект і відродити традиційні для регіонів галузі, перетворити сільське господарства на локомотивну галузь національної економіки. Для концентрації, цільового й ефективного використання фінансових ресурсів має бути чітко визначений обмежений перелік господарств (принцип «осягти неосяжне» слід відкинути), куди спрямовуватиметься державна допомога, а також послідовність інвестування. Кошти, передусім, повинні використовуватись на запровадження сучасних технологій, перш за все енергозберігаючих, через модернізацію матеріально-технічної бази, підвищення родючості ґрунтів, відродження насінництва та племінної справи, льонарства, картоплярства, хмелярства та інших галузей і виділятися сільгосппідприємствам на конкурсних засадах із врахуванням обсягів та умов виробництва, а також строків окупності ресурсів.

На завершальному етапі при відповідній державній підтримці та задіянні сільськогосподарської ренти слід забезпечити вихід підприємств галузі (в тому числі середніх та дрібних) на принципи самофінансування та самодостатності.

Ще однією альтернативою для підвищення ефективності відтворювального процесу в сільськогосподарській галузі є інтеграційні процеси в АПК, які виступають основою узгодження економічних інтересів і дій партнерів, одержання більш високих прибутків (у тому числі й через усунення зайвих посередників), успішного вирішення проблем самофінансування підприємств АПК, збільшення надходжень до Державного та місцевих бюджетів.

Утворення інтегрованих агропромислових формувань на базі існуючих переробних підприємств та їхніх сировинних зон вбачається найдоцільнішим (з огляду на відсутність необхідності руйнувати існуючу схему розміщення сільського господарства та переробних підприємств країни). Головною умовою ефективної діяльності інтегрованих агропромислових формувань є справедливий розподіл отриманих прибутків, надання особливої уваги забезпеченню прибутковості виробництва і нормалізації фінансового становища сільськогосподарських підприємств, успішне функціонування яких є гарантією економічного піднесення всього агропромислового комплексу України.

Список використаної літератури:

1. Саливон С., Кондратьева Н. Не в коня корм // Бизнес. – 2007. - № 9. – С. 30 – 40.