Секция «Экономические науки»

14. Экономическая теория

Д.е.н., Гришкін В.О.

Дніпропетровський національний університет

До питання щодо міжнародного туризму як соціально-економічної категорії

В останні роки ХХ ст. у свідомість пересічного українця почали входити такі поняття, як „міжнародний туризм”, „оздоровчий туризм”, „виїзний туризм” тощо. Попри всі політичні та соціально-економічні негаразди індустрія туризму стала тією галуззю національного господарства, яка без залучення державних дотацій стабільно нарощує обсяги виробництва туристичного продукту. За офіційними даними Держкомстату України, тільки в період 1997 – 2005 рр. кількість українських громадян, які виїжджали за кордон, збільшилася у 26,1 разів і склала за станом на початок 2006 р. понад 16 454 тис. осіб [1; 2]. Водночас кількість іноземних громадян, які відвідали Україну, зросла більше ніж у 52 рази і склала на кінець 2005 р. понад 17,6 млн. осіб. Разом з тим, особливість сьогоднішньої ситуації полягає в тому, що формування й інтеграція індустрії рекреаційно-туристичних послуг у світовий ринок вимагає вирішення як суто практичних, так і ряду теоретичних проблем. При цьому не можна сказати, що проблема туризму залишається тривалий час поза розглядом науковців. Методологія розробки і практики реалізації державної та регіональної політики розвитку рекреації та туризму знайшла відображення у дослідженнях як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників [3; 4; 5].

Але головним їх недоліком є те, що вони розглядають туризм як галузь народного господарства; міжгалузевий комплекс або ринок, де туристичний продукт формується з продукції різних галузей; самостійний вид економічної діяльності тощо.

Зрозуміти туризм як об’єктивно-суб’єктивний процес розгортання людської життєдіяльності дозволяє єдина й незаперечна основа суспільства – людина. У суспільстві все виходить від людини і зводиться до неї.

Люди не можуть жити поодинці. Особливим способом їх життя є соціум, головними чинниками якого є діяльність і спілкування [6]. Соціум – це предметне буття людини, вибудоване її діяльністю. Органічно вплітається в людську діяльність спілкування (взаємодія, суспільні відносини), яке відповідає їй і постає як її передумова. Саме через спілкування налагоджуються й осмислюються необхідні для діяльності зв’язки, обмін інформацією, фіксація набутого досвіду, передача його від покоління до покоління. У процесі спілкування люди, як фізично, так і духовно, творять одне одного, тобто формують і відтворюють якісну своєрідність свого життя як суспільного. У спілкуванні і через нього відбувається взаємовплив і взаємодія індивідів, виявляється і формується спільність поглядів, досягається взаєморозуміння, здійснюється передача і засвоєння манер, звичок, стилю поведінки, створюються згуртованість і солідарність, відтворюється спосіб життя. Треба підкреслити, що спілкування, тобто взаємини між людьми у процесі діяльності, являють собою виробничі або економічні відносини. Щодо діяльності або взаємин суспільства з природою, то її ідентифікують з продуктивними силами.

Те, що ми спостерігаємо в тлумаченні міжнародного туризму, є ніщо інше, як розгляд цього виду діяльності, тобто продуктивних сил, у відриві від економічних відносин. Подібний підхід сприяв розповсюдженню вузьковиробничого погляду на туризм і його роль в економіці. Усунення гальмуючих чинників, тобто розгортання туристичної діяльності на національних теренах – це не стільки проблема матеріально-технічної бази туристичної індустрії, скільки проблема людей, одні з яких мають рекреаційні, оздоровчі, пізнавальні, професійно-ділові, спортивні та інші потреби, а інші заради задоволення окремих осіб і груп громадян створюють і надають туристичний продукт поза територією їх постійного проживання.

Людина завжди мала бажання виробляти як більше, так і краще. Але ці прагнення не могли матеріалізуватися, оскільки рівень розвитку продуктивних сил суспільства є об’єктивним явищем. У людини завжди тільки певна працьовитість, певна організація і засоби виробництва. Тільки піднявшись вище цього рівня, обмежуючого розвиток рівня продуктивних сил, суспільство може запровадити якісь інші економічні відносини або удосконалити існуючі.

Відомо, що до основних активів людини відносять всі ті елементи, котрі відповідають інвестиціям в неї, а саме загальну і спеціальну освіту, здоров’я, міграцію, пошук економічно значимої інформації. У сучасних умовах набуває все більшої значимості інтелектуальна мобільність людини, яка являє собою усвідомлену, морально зорієнтовану здатність збирати, аналізувати і використовувати наявні всезростаючі потоки інформації.

Міжнародний туризм і є тим видом активного відпочинку, який дозволяє нагромаджувати і персоніфікувати в предметній структурі продуктивні здатності живої людської особистості. Згідно з визначенням Всесвітньої туристичної організації, туризм являє собою подорож у вільний час, тобто за власним бажанням, і тому є одним із видів активного відпочинку [7]. Якщо зіслатися на Закон України „Про туризм”, то він трактує туризм як тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою або професійно-діловою метою...” [8]. Результати останніх досліджень дійсно засвідчують про те, що здоров’я людини лише на 8 – 10 % залежить від охорони здоров’я, ще на 20 % − від екологічних умов, ще 20 % визначаються генетичними чинниками і на 50 % здоров’я людини залежить від образу життя самої людини [9]. Якщо припустити, а помилки в цьому практично не буде, що турист обирає країни тимчасового перебування з прийнятними екологічними характеристиками, то власне туризм у 7 разів більш результативний у підтриманні здорового тонусу життя від системи охорони здоров’я. Щодо професійно-ділового аспекту туризму, то він безпосередньо спрямований на всебічний розвиток особистості.

Хотілося б узяти на себе наукову місію щодо кваліфікації туризму в цілому і міжнародного туризму зокрема якщо не виробником людини, то процесом удосконалення, так би мовити, вже „виробленої” суспільним виробництвом людини. Підвалиною до такого ствердження є відомий всім постулат, за яким виробництво людини охоплює всі життєві процеси – від матеріального до духовного виробництва. Безумовно, тут є певна умовність, оскільки туризм не забезпечує туриста їжею, одягом та іншими предметами споживання в силу виключення факту отримання доходу під час туристичної подорожі. Проте без будь-яких заперечень він сприяє розвитку людини як суспільного індивіда і головної продуктивної сили, а тому є певною мірою процесом відтворення суспільного життя людей. Його результатом не є безпосередньо засоби до життя, а так звані „human-centered assets” (в буквальному перекладі „людино-центровані активи”), тобто передумови до зміни сформованих і застосовуваних у виробництві продуктивних здатностей людини.

Нехай і не досить обширні, але достатньо обґрунтовані ствердження щодо туризму дозволяють з певною мірою дискусійності тлумачити туризм як вкладення людиною коштів у себе в цілях збагачення своїх знань та розширення можливостей їх використання. Логічно припустити, що потенції до зміни продуктивної сили зумовлюють як зміцнення, так і розвиток економічних відносин між людьми. Окрім цього, не завжди у людей формується відповідне сприйняття запроваджених економічних відносин. Туризм певною мірою формує об’єктивні уявлення щодо змін в економічних відносинах.

Тоді є всі підстави визначити туризм як соціально-економічну категорію, яка являє собою суспільне відношення з приводу задоволення як окремої людини, так і групи осіб в рекреаційних, оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових, спортивних, духовних і інших потребах, які потенційно сприяють розвитку і підтриманню рівня працездатності, без виконання оплачуваної роботи в країні тимчасового перебування.

Беззаперечно, це перший крок в порозумінні багатоаспектного і складного явища, яким є міжнародний туризм. Але і він має змінити вузьковиробничий підхід до туристичної індустрії на більш масштабний, утримуючий спектр відносин – економічних, соціальних, правових, організаційних, фінансових тощо.

Література

1. Статистичний щорічник України за 2000 рік / Державний комітет статистики України; За ред. О.Г.Осауленка. – К.: Техніка, 2001. – С. 474.

2. Статистичний щорічник України за 2005 рік / Державний комітет статистики України; За ред. О.Г.Осауленка. – К.: Видавництво «Консультант», 2006. – С. 510.

3. Судова-Хомюк Н.М. Сталий розвиток України та роль рекреаційно-туристичної сфери в його забезпеченні // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Проблеми і перспективи транскордонного співробітництва в аспекті процесів європейської інтеграції. – Вип. XV / НАН України, ін-т регіональних досліджень. – Львів-Луцьк: Ред.-вид. відд. „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. – С. 380 – 384.

4. Гаврилишин І.П. Туризм України: проблеми і перспективи. – К.: 1994. – 234 с.

5. Квартальнов В.А. Иностранный туризм. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 232 с.

6. Буева Л.П. Человек: деятельность и общение. – М., 1978. – С. 28.

7. Чеботарь Ю.М. Туристический бизнес. – М., 2000. – С. 3.

8. Туризм в Україні: Збірник нормативно-правових актів. – Ужгород, 1999. – Т.1. – С.7.

9. Лаптев А.П. Здоровье – фундамент деловых успехов // Управление персоналом. – 1997. – № 10. – С. 89 – 90.