Кушніренко О.Г.

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого

кандидат юридичних наук, доцент кафедри Конституційного права України

Законодавство про адміністративно-територіальний

устрій України потребує реформування

В чинній Конституції України питання адміністративно-територіального устрою нашої держави закріплене в розділі ІХ «територіальний устрій України», та частково в розділі Х «Автономна Республіка Крим». [1]

Згідно зі ст.. 2 Конституції Україна є унітарною державою. Цей принцип є імперативним і без конституційних змін всі розмови про перехід до федеративного устрою є, щонайменш, недоречними, а конкретні дії в цьому напрямку – незаконними. Крім того, є всі підстави вважати, що можливий федеративний устрій держави може викликати дуже складні політичні та інші проблеми, справитися з якими владі буде дуже проблематично.

Виступаючи прибічником унітарної форми державного устрою, тим не менш вважаємо, що існуюча система адміністративно-територіального устрою України в значній мірі вже не відповідає сьогоднішнім економічним, політичним та іншим реаліям. Пояснюється це і тим, що вона багато в чому була створена суб’єктивно ще в радянські часи і новим задачам і цілям вже не зовсім відповідає. По суті ця система є апаратом обслуговування центральної влади (не зовсім, і не завжди демократичної) і не зовсім ринкової економіки.

Ст. 132 Конституції закріпила цілий ряд основних засад (принципів) територіального устрою України. До них відноситься: єдність та цілісність державної території; поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади; збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Відмітимо, що вони є надзвичайно важливими і в разі їх реалізації на 100% , відпала би потреба в реформуванні адміністративно-територіального устрою. Але проблема полягає в тому, що вони не можуть бути реалізовані при існуючий системі адміністративно-територіального устрою і ось чому:

Вказана система включає в себе 3 ланки: вища – Автономна Республіка Крим і області (їх 24 і вони перераховані в Конституції); середня – райони, райони в містах і міста; нижча – селища і села.

Сільради, а також селищні ради в конституції не згадуються, а тому апріорі не відносяться до адміністративно-територіальних одиниць, що викликає, як мінімум, здивування.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» розрізняє 2 ланки такого устрою: нижчої (села, селища, райони в містах, міста), а також верхньої (райони і області). Така класифікація не ґрунтується на законодавстві про адміністративно-територіальний устрій України, а тому не має серйозного правового значення.

Україна повинна здійснити широкомасштабну реформу адміністративно-територіального устрою, яка повинна торкнутися не тільки громад, територіальні масштаби яких, особливо у сільській місцевості, сьогодні не є оптимальними для здійснення там місцевого самоврядування, а й верховної ланки, яка склалася не завжди із врахуванням географічних, економічних, соціальних та інших чинників. [2]

Звичайно, така реформа не може бути проведена без внесення відповідних змін до Конституції України.

На наш погляд, для успішного проведення реформи необхідно, що б все суспільство було широко поінформоване на протязі тривалого часу про ціль і завдання цієї реформи, а також про особливості і громадські переваги, які будуть отримані в результаті її проведення. Потрібно змінити статус органів місцевого самоврядування і провести реальну децентралізацію влади і чітке розмежування компетенції та фінансів держави і місцевого самоврядування. Не можна не погодитися з пропозицією про те, що для проведення адміністративно-територіальної реформи потрібно створити тимчасовий спеціальних орган, в який би ввійшли висококваліфіковані фахівці із різних галузей, але його потрібно вивести з прямого підпорядкування будь-якої посадової особи в державі [3.c.131]. Такий орган дійсно повинен підкорятися не посадовій особі, а Уряду чи парламенту України.

Список використаної літератури:

1. Конституція України. К., 1999. р. ІХ, Х..

2. Кравченко В.І. Територіальний устрій та місцеві органи влади України. – К., 1995.

3. План развития страны. К., 2005. с.130-131.