Київський Національний університет ім. Т.Г. Шевченка
Деякі аспекти взаємозалежності антимонопольно-конкурентної і структурної економічної
політики в Україні
В умовах
розвитку фінансово-економічної світової кризи, поширення міжнародної
конкуренції актуальним є вивчення причин, що обумовлюють
пріоритетність формування структурної політики з метою оптимізації державного
регулювання розвитком окремих галузей економіки України, що в повній мірі
стосується умов нетипової конкуренції на олігополістичних ринках. Достатньо
вагомими для України як члена СОТ є висновки про те, що керівництво органів
державного управління повинне чітко уявляти, які національні особливості країни
базування визначають здатність (або нездатність) певної бізнес-структури створити
й утримувати конкурентну перевагу [ 1 - 3 ].
Антимонопольно-конкурентна
і структурна політики держави
взаємозалежні між собою та мають такі спільні характеристики:
- антимонопольно-конкурентна
політика країни – один із найважливіших засобів, за допомогою якого досягається
певна структура економіки;
- цілі структурної політики
визначають характер антимонопольного регулювання й антимонопольно-конкурентної
політики держави в цілому;
- характер і методи
структурної політики обумовлюють зміст антимонопольно-конкурентної політики.
Наприклад, для
адаптації механізму оптимізації державного регулювання розвитку вітчизняного
горно-металургійного комплексу (ГМК) до сучасних умов підвищення міжнародної
конкуренції та активізації інтеграційних процесів слід забезпечити зважений
підхід до проведення активної структурної політики держави, інакше саме цей
етап може зашкодити умовам конкуренції на вітчизняному металургійному ринку та
призвести до гальмування його розвитку як олігополістичної структури, що
забезпечує технологічне зростання галузі та впровадження інноваційної моделі її
подальшого розвитку. З огляду на це слід передбачити та усунути певні небезпеки.
По-перше,
державне регулювання структурної перебудови часто супроводжується провалами
через неправильне визначення пріоритетів, прийняття посадовими особами уповноважених
на виконання державних функцій неадекватних рішень в силу відсутності
необхідної інформації, професіоналізму, лобіювання ними інтересів певних груп,
існування часового розриву (застосування державою відповідних заходів за часом
не співпадає з настанням бажаних результатів) тощо. Крім того, структурна
політика держави не піддається суспільному контролю і може перетворитися у
боротьбу домінуючих ринкових суб’єктів за кошти державного бюджету, пільги,
замовлення та ін. Тому необхідним є підвищення рівня наукового обґрунтування
урядових рішень і виважена дерегуляція цього процесу.
По-друге,
разом із взаємозв’язком, має також місце суперечність методів (інструментів)
реалізації структурної і антимонопольно-конкурентної політики. Так, з метою
прискорення структурних перетворень держава може надавати окремим суб’єктам
господарювання фінансові пільги і преференції, які ставлять їх у привілейоване
становище стосовно конкурентів, що може призвести до недопущення, усунення,
обмеження чи спотворення конкуренції. Тому необхідним є використання в першу
чергу тих інструментів обох видів політики, які не суперечать один одному, а
діють в одному векторі і навіть доповнюють один одного. Важливішою складовою
державного регулювання водночас і структурного, і конкурентного процесів є забезпечення
умов, при яких самостійне прийняття рішень суб’єктами господарювання було б
ефективним, а саме: надання необхідної інформації, заохочення, навчання, пропонування певних технологій або методик, забезпечення
доступу до ресурсів, зняття бар’єрів для вступу на ринок, розвиток ринкової
інфраструктури тощо.
По-третє,
слід враховувати те, що в рамках ГМК має місце неоднозначна оцінка впливу
концентрації на окремих ринках металургійної продукції, конкурентоспроможність
якої потребує впровадження інновацій, що обумовлено існуванням позитивних
моментів функціонування «жорсткої» олігополії. Тому антимонопольно-конкурентна
політика держави, спрямована на регулювання цих ринків, має бути певним чином
скоригована.
По-четверте,
серйозною проблемою є неузгодженість нормативно-правових актів чинного
українського законодавства в різних сферах між собою та вітчизняного
законодавства взагалі із світовими і європейськими стандартами.
Взаємозалежність
антимонопольно-конкурентної і структурної економічної політики в Україні має
бути логічно обґрунтованою та законодавчо підтвердженою. А саме, має бути
забезпечена їх послідовна і системна гармонізація, відмова від широкого
імперативного державного втручання в ринкові механізми і розбудова системи
захисту ринкового середовища внаслідок дії законів вільного ринку, заснованої
на конкурентному, господарському, податковому праві, тощо. Крім того, потребує законодавчого та практичного вирішення питання державного
протекціонізму.
Література
1.
Білорусов О.С. Конкуренція у глобальних галузях економіки // Таврійський науковий вісник:
Науковий журнал. Вип. 57. – Херсон: Айлант. - 2008. – С. 274 – 279.
2.
Кныш М.И. Конкурентне стратеги:
Учебное пособие. – СПб: Изд-во СПб ун-та, 2001. – 284 с.
3.
Костусєв О. О. Конкурентна політика в
Україні: Монографія. – К.: КНЕУ, 2004. – 310 с.