Федорчук Альона
Наук.кер.: Белей С. І.
Буковинська державна фінансова академія
М. Чернівці
Якісні характеристики
підвищення конкурентоспроможності
національної економіки
...Суперечність
конкуренції полягає в тому, що кожен повинен бажати
для себе монополії, тоді як усе
суспільство мусить втрачати від
монополії і тому повинно її усунути.
Одним із найважливіших
елементів ринкового механізму є конкуренція. Без конкуренції ринкові відносини
теоретично уявити неможливо, а практично вони просто не можуть існувати.
Конкуренція в сучасній економічній теорії і практичній діяльності господарюючих
суб’єктів завжди знаходиться поруч з монополією, породжує монополію.
Проблема менеджменту якості та питання конкурентоспроможності досить широко висвітлені у світовій економічній літературі. Великий внесок цьому зробили такі українські вчені, як О.Б.Чернега, С.М.Коваленко, В.О.Мозолюк, М.І.Шаповал, російські науковці – П.Л.Чебишев, А.М.Ляпунов, І.Г.Венецький, А.М.Довжин, американські вчені У.Шухарт, Е.Демінг, А.Сміт, японський учений К.Ісікава, а також вчені: Ф.Найт, Д.Курно, Л.Мізес, З Герасимчук, В.Логвиненко, Ш.Сіваченко, Ю.Козак та багато інших науковців.
Незважаючи на достатню
кількість публікацій, присвячених аналізу проблем конкурентоспроможності,
залишаються ще проблеми, що досліджені не достатньо. Передовсім подальших
досліджень вимагає вивчення питання розвитку потенціалу конкурентоспроможності
економіки України, запобігання втрати окремих наявних конкурентних переваг в
умовах членства в СОТ.
Сьогодні
конкурентоспроможність країни розглядається як одна з найвпливовіших концепцій
економіки розвитку та практичної політики, оскільки не лише охоплює суто
економічні показники, а й оцінює економічні наслідки важливих для стабільного
зростання неекономічних явищ, таких, як якість політичних процесів і управління
суспільством, рівень освіти, наукова база, верховенство закону, культура,
системи цінностей та інформаційна інфраструктура.
Конкурентоспроможність
країни це її здатність досягти й підтримувати високі темпи економічного
зростання, що виражаються в постійному прирості рівня ВВП на душу населення.
Отже висока конкурентоспроможність сприяє високому рівню і якості життя
населення.
Міжнародний інститут
менеджменту ( Швейцарія) сформулював сутність конкурентоспроможності на рівні
національної економіки у вигляді так званих «золотих правил»: стабільне та
передбачуване законодавство; гнучка структура економіки; інвестиції у
традиційні та технологічні інфраструктури; стимулювання приватних заощаджень та
внутрішніх інвестицій; агресивність експорту та привабливість внутрішнього
ринку; якість, гнучкість та прозорість управління та адміністрування;
взаємозалежність заробітної плати, продуктивності праці та податків; скорочення
розриву між мінімальними та максимальними доходами, зміцнення середнього класу;
інвестиції в освіту та підвищення кваліфікації; баланс переваг глобалізації
економіки та національних особливостей[8,9].
Зміни в ефективності
функціонування конкретної економіки, поведінці її конкурентів можуть призвести
до відповідних змін у рівні конкурентоспроможності. По-четверте, рівень
конкурентоспроможності країни залежить від конкурентоспроможності її
підприємств, тобто від того, яким чином нації створюють і підтримують
середовище, що забезпечує конкурентоспроможність своїх економічних агентів,
конкурентоспроможні національні підприємства є основою конкурентоспроможності
країни.
В основі формування
конкурентоспроможності країни поставлено методики, згідно яких (з певними
відмінностями) інтегральний рейтинговий показник є результатом агрегування різних показників, отриманих експертним та
аналітичним шляхом: макроекономічних показників розвитку національної
економіки, показників ефективності функціонування уряду, умов для розвитку
підприємництва, розвитку всіх елементів інфраструктури, ефективності
зовнішньоекономічної діяльності, рівня життя населення тощо.
Навіть із суто
економічної точки зору, міжнародна співпраця часто буває не на користь даній
країні. Так, українські підприємства, навіть отримуючи доступ до закордонних
ринків, видаються неконкурентоспроможними через відсутність відповідного
досвіду, численні перепони, неврегульованість законодавства, несталість
зв’язків, не відпрацьованість механізмів дво- та багатосторонньої співпраці та
ін. Ситуація ускладнюється й тим, що вони втрачають позиції ще й на вітчизняних
ринках, через прихід туди іноземних компаній, які мають відповідний досвід,
фінанси, інші ресурси, а часто й певні пільги. Конкурентоспроможність держави
базується на конкурентноздатності національних підприємств і напряму залежить
від неї. Тому й не дивно, що у міжнародних рейтингах оцінка
конкурентоспроможності нашої держави є дуже низькою.
Так, у 2007 році Україна
знаходилась на 46-му місці у світі за конкурентоспроможністю, а в 30-40 рр. XX-го століття взагалі на
73-му. Таку позицію вітчизняна економіка отримала у World Competitiveness
Yearbook – 2007 – щорічному рейтингу всесвітньо визнаних експертів
швейцарського Міжнародного інституту розвитку менеджменту (IMD), до якого увійшли 55
країн. Упорядники рейтингу оцінюють економічні показники країни, ефективність
влади і бізнесу, а також медичне та соціальне обслуговування. Усього до
розрахунку беруть 323 чинники.
Об’єктивність цієї оцінки
не викликає жодних сумнівів, бо ВВП, що припадає на одного українця, становить
16% від загальноєвропейського рівня. Він майже удвічі менше, ніж цей показник у
Польщі і Туреччині, в 1,5 раза менше ніж в Росії і Білорусі.[1]
Аналіз останніх
досліджень з цієї проблематики демонструє не надто втішну картину. Так, Купринюк
С.Н. звертає увагу на те, що «… у міжнародних рейтингах конкурентоспроможності
Україну традиційно зараховують до країн, що розвиваються і які характеризуються підвищеною політичною
і економічною нестабільність, несприятливим інвестиційним кліматом і надзвичайно
високими ризиками господарської діяльності».[2]
Колись джерелом
конкурентних переваг держави був вільний доступ до сировини, наявність
транспортних шляхів, великий ринок споживання і дешева робоча сила. До речі,
всі ці чинники удосталь наявні в Україні. Але тепер в «новій» економіці
розвинених країн їхній фактор успіху – це інновації і підприємницька
діяльність, заснована на знаннях, виробленні програмних продуктів та
інформаційних технологій (Інтернет, бази даних, телекомунікації, тощо). Висока
ефективність роботи підприємств, заснованих на нових інформаційних технологіях,
доводить цю тезу. Так, вироблення товарного продукту підприємствами майже
рівними за кількістю персоналу – Майкрософтом і Криворіжсталлю (одне з них
базується на новітніх технологіях, а інше – на традиційних для України),
становить відповідно 80 і 1,4 млрд.доларів США (різниця суттєва). Варто
зазначити, що для порівняння був обраний найбільш ефективно працюючий
металургійний комбінат з рентабельністю близько 30%, до речі, є і нерентабельні
(завод ім.Петровського, ММК).[5]
В Україні після здобуття
незалежності офіційно взяли на озброєння модель випереджального розвитку, яка
передбачає швидше проходження циклів індустріального розвитку (з використанням
досягнень передових країн). Конкретними пріоритетами у розвитку НПК Кабінетом
Міністрів України визначено такі сектори:
1) ракетно-космічний та авіаційний
комплекси;
2) радіоелектроніка, виробництво засобів
зв’язку;
3) сільськогосподарське машинобудування;
4) виготовлення сучасного міського і
пасажирського транспорту.
Однак вищеназвані
пріоритети так і не були реалізовані, тому що держава практично однаковою мірою
підтримувала всі галузі економіки.
Отже, сформована
структура виробництва тягне Україну до ролі держави з екологонебезпечними
гірничо-металургійними підприємствами (30%обсягу промислового виробництва, 45%
валютної виручки, хоча тільки 5% сплати у бюджет) і сховища європейських відходів.
І політика держави всіляко цьому сприяє.[4]
Видавці журналу «Монітор
конкурентоспроможності», який присвячено аналізу соціально-економічної та
соціально-політичної ситуації в Україні, звернули увагу та ті
соціально-економічні сфери, які, згідно з ідеологією технології економічного
прориву сучасного уряду, вважаються критичними відставаннями України від
розвинутих країн. Зокрема, вони проаналізували макроекономічну ситуацію крізь
призму інфляційних процесів, зовнішньої торгівлі та нагромадження основного
капіталу. Особливо цікавими є висновки експертів «Монітора
конкурентоспроможності» щодо питань ефективності влади й законодавства – саме
за цими показниками Україна посідає найнижчі місця у світових рейтингах
конкурентоспроможності, сильно відстаючи і від обраних для аналізу
країн-орієнтирів. Непослідовна державна політика, політична нестабільність,
неефективність владних рішень, корупція, бюрократія та багато інших «складових»
середовища для ведення бізнесу фактично унеможливлюють досягнення Україною високого
рівня конкурентоспроможності, оскільки перешкоджають нормальній діяльності
бізнесу, який, власне, і є рушієм конкурентоспроможності країни. Практично те
саме можна сказати й про забезпечення всередині країни вільної та чесної
конкуренції.
Всі вищезазначені чинники
пояснюють, чому Україна досі має низьку інвестиційну привабливість, низький
кредитний рейтинг і малопривабливий імідж за кордоном. Комплексний підхід до
вирішення проблеми означає взаємодію держави і підприємства на всіх рівнях
(район, місто, область, регіон, країна) і в усіх сферах протягом тривалого
часу. Роль держави при цьому є дещо ширшою, ніж простий нагляд за дотриманням
учасниками «правил гри». Традиційно сюди включають: розробку сталої
нормативно-правової бази, створення сприятливого інвестиційного клімату,
формування ефективної конкурентної політики, стимулювання інноваційної
діяльності, спрощення бар’єрів для започаткування та ведення бізнесу, сприяння
формуванню системи моніторингу зовнішнього середовища підприємства.[7]
Для нашої держави актуальною є проблема забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. З огляду на це,
первісними перевагами є:
1)
значні запаси деяких корисних
копалин;
2)
наявність родючих сільськогосподарських
угідь (на Україну припадає
25 % світових запасів
чорнозему);
3)
високий рівень кваліфікації працівників
при порівняно низькій
заробітній платі;
4)
вигідне транспортно-географічне
положення;
5)
наявність системи
науково-дослідних і проектних
установ як бази
для розробки і впровадження нових технологій;
Поряд з тим
можна відзначити і
ряд недоліків:
1) несприятливий інвестиційний клімат, який знижує
національну
конкурентоспроможність на ринках
капіталу;
2)несприятливі умови
для попиту на
українську продукцію на
внутрішньому ринку
(неплатоспроможність підприємств і
населення, втрату стимулів
до підвищення якості
продукції та здійснення
нововведень);
3)відсутність або
слабкість конкуренції в
окремих галузях економіки через високий рівень монополізму[11].
Отже, в умовах зростаючої
конкуренції підприємства України зможуть вижити лише в тому разі, якщо постійно
дбатимуть про поліпшення якості та задоволення платоспроможного попиту
споживачів. Орієнтуватися на споживача, досягати якості, яка йому необхідна, та
ціни, яка йому доступна, можна лише за умови, якщо система якості базується на
ретельних дослідженнях ринку. Тому саме маркетинг має першорядне значення в
системі комплексного управління якістю.
Список використаних джерел:
1.
Купринюк С.М. Оцінка конкурентоспроможності економіки; Україна у
міжнародних рейтингах /С.М.Купринюк / Актуальні проблеми економіки. - 2005. -
№1. - С.102-110.
2.
Спіріна М.В. Стратегія управління конкурентоспроможністю підприємства /
М.В.Спіріна / Актуальні проблеми економіки. - 2004. - №8.-С.176-181.
3.
Статистичний щорічник України за 2006 рік.-К.- Консультант.- 2005.-578с.
4.
Самсоненко О. Промисловість 2004: прискореного фінішу не відбулося / О.Самсоненко / Урядовий кур’єр.- 2005. -
15 січня.- С.5-9
5.
Шаповал М.І. Менеджмент якості: Підручник/М.І.Шаповал/-К.- 2003.-475с.
6.
Алімов А.Н. Конкурентоспроможність національної економіки / А.Н.Шаповал,
В.Н.Ємченко / АН України. Інс-т економіки. - К. - 2001.- 59с.
7.
Тарнавська Н. П. Ціннісно орієнтований підхід до управління ланцюговими процесами в нових конкурентних умовах /Н.П.Тарнавська/ Актуальні проблеми економіки. – 2007. - №4 (70). –
с.3-13.
8.
Ландарь І.
О. Особливості залучення іноземних
інвестицій в Україну / І.О. Ландарь / Економіка України. - 1998. - №12.- С. 12-15.
9.
Дзеркало тижня № 18(647) 12-18
травня 2007 «Україна на 46-му місці у світі за конкурентоспроможністю» http: // www.dt.ua/2000/2020/59215.
10.
Система управління якістю: основні положення і словник.// http: // zntu.edu.ua/base/i2/iff/k3/ukr/welding/guide/iso/iso9000.htm
11.
World Investment Report, 2005, 2006, 2007 [www.unctad.org].