Економічні науки. Інвестиційна діяльність і фондові ринки

Каланча О.І., Загарія Р.М.

Буковинська державна фінансова академія

Михайловська О.В.

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Інвестиційний ринок України: суть та механізм функціонування

Функціонування господарського комплексу країни неможливе без інвестицій, які забезпечують безперервність відтворення, розробку та реалізацію виробничих і соціальних програм, дозволяють збільшити обсяги та підвищити ефективність виробництва.

Обсяг та структура, залучених інвестиційних ресурсів визначають стан економіки в цілому. Тому одним із пріоритетних завдань економічної політики нашої держави залишається стимулювання інвестиційної діяльності, яка тісно пов'язана з оцінкою стану та прогнозуванням розвитку інвестиційного ринку.

Актуальним питанням суті та механізму функціонування інвестиційного ринку України і поліпшення її інвестиційного клімату присвячено праці Л. Дідівської, І. Бланка, А. Бутнярова, О. Гаврилюка, О. Кириченка, П. Гайдуцького, Л. Збразької, В. Ланового. Незважаючи на велику кількість оригінальних і змістових праць як зарубіжних, так і вітчизняних вчених з досліджуваної проблематики, слід визначити, що практично відсутні фундаментальні дослідження правових, соціальних і економічних умов функціонування інвестиційного ринку України [ 1, с. 86].

Метою статті є визначення сутності інвестиційного ринку України як об'єкта державного регулювання та його стану, механізмів його функціонування.

Існують розбіжності щодо підходів до визначення місця і ролі інвестицій в економічній системі, які безпосередньо пов'язані з визначенням поняття "інвестиційний ринок".

Перший підхід грунтується на економічній теорії, яка розглядає суспільне відтворення як систему виробництва , розподілу , обміну та споживання. Тоді інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки — виробництва, і складають матеріальну основу його розвитку. Інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого потенціалу [ 3, с. 8].

Ці витрати представляють собою інвестиції в "людський капітал", який є основним фактором сучасного економічного розвитку — інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.

Другий підхід грунтується на теорії фінансів, відповідно до якої на фінансових ринках відбувається перелив коштів. Вони переміщуються від тих, хто має їх надлишок до тих, хто потребує інвестицій. Інвестиція розглядається як будь-яка форма перетворення заощаджень у капітал, тобто вартість, що приносить додаткову вартість, спосіб отримання доходу з певної суми заощаджень. При цьому, як правило, кошти спрямовуються від тих, хто не може їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно. Це сприяє не тільки підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства.

Щодо стану інвестиційного рину в цілому та окремих його сегментів, то їх в характеризують такі елементи, як попит, пропозиція, ціна та конкуренція. У країнах з розвинутими ринковими відносинами інвестиційний попит і пропозиція збалансовані через механізм ціноутворення на базі зрівноважених цін на інвестиції та інвестиційні товари. Система зрівноважених цін формується мікроекономічними пропорціями у процесі виробництва та збуту, головною з яких є співвідношення "інвестиції — приріст інвестиційних товарів (капітального майна)". При цьому ринок характеризується випереджаючим розвитком інвестиційної пропозиції та відносно стабільним попитом.

Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимоно-польного регулювання. Механізм дії ціни зрівноваженості полягає у наступному. Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток за мінімальних витрат. Він віддає перевагу найприбутковішим активам (інвестиційним товарам) з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь залучає більшу масу капіталу.

Наслідки глобальної фінансово-економічної кризи безперечно вплинули і на стан інвестиційного ринку як в цілому у світі, так і в Україні зокрема.

Негативні зміни, в першу чергу, відбулись в інституційному середовищі інвестиційного ринку. Так, банки, які виступають водночас і елементами інфраструктури інвестиційного ринку, і стратегічними інвесторами, показали повну неспроможність повноцінно функціонувати. Сьогодні можна зробити висновок, що такі інститути як інвестиційні банки² не виправдали себе саме як різновид банків[ 2, с. 79].

В Україні законодавством передбачено створення інвестиційних банків, але відповідно до загальновизнаної світової практики щодо діяльності даних банків, можна сказати, що жодного створено не було. Однак банки залишаються найбільшими в Україні торговцями цінними паперами, що в умовах сьогодення тільки посилює загальні ризики банківської системи.

Інвестиційна діяльність українських компаній здебільшого здійснювалась за рахунок запозичених ресурсів. Така інвестиційна схема не є життєздатною: власний капітал має домінувати над позиковим у діяльності будь-якої фірми.

На інвестиційному ринку функціонують категорії попиту, пропозиції, ціни, кон'юнктури ринку, ділової активності. Саме тут інвестори шукають недооцінені ринком інструменти, які дають змогу за рахунок їх придбання підвищити через деякий час (а іноді миттєво) вартість капіталу через зростання вартості активів (основних фондів, нематеріальних активів, фінансових інструментів, корпоративних прав), у які інвестор трансформував свій капітал за допомогою інвестиційного ринку. Якщо об'єктом регулювання проголошується "фінансовий ринок" або "ринок цінних паперів", то такі ринки не включають всі види інвестиційних активів. Однак саме діяльність інвесторів об'єднує всі сегменти інвестиційного ринку в одне ціле, а перше завдання державного регулювання — захищати права та законні інтереси інвесторів [ 1, с. 88].

Узагальнюючи викладене, приходимо до висновку, що інвестиційний ринок включає:

— ринок основних фондів, в тому числі ринок землі; ринок об'єктів (житла, виробничих приміщень, офісних приміщень); ринок обладнання і т.д.;

— ринок нематеріальних активів, в тому числі ринок об'єктів інтелектуальної власності;

— ринки фінансових інструментів, в тому числі ринок цінних паперів, що підлягають обігу; ринок інструментів грошового обігу; ринок цінних паперів ІСІ; ринок деривативів;

— ринок корпоративних прав.

На основі проведених досліджень можна стверджувати, що інвестиційний ринок ,як складна економічна категорія та об'єкт державного регулювання потребує застосування певних організаційних механізмів та правового оформлення основних засад його функціонування. Адже, інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, який як складна система включає в себе суб'єктів, об'єктів , інфраструктуру, ринковий механізм та контроль з боку держави за дією ринкового механізму. Викладені аргументи наводять па думку про необхідність подальшого ґрунтовного наукового дослідження щодо ринку інвестицій та його інфраструктури як базисних об'єктів державного регулювання. Потрібно зробити так, щоб не тільки захистити, але й заохотити інвесторів робити вкладення у певні активи, як запобігти диспропорціям на інвестиційному ринку, яким інвестиційні інститути потрібно дати можливість утворювати і яким вони мають відповідати вимогам. Все це покликана впроваджувати державна інвестиційна політика, її реалізація є метою державного регулювання інвестиційного ринку.

Література:

1. Комашенко Т. / Інвестиційний ринок України як об’єкт державного регулювання// Економіка та держава. – 2009, – №9. – с. 86-88.

2. Гаврилюк О.В. / Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України // Фінанси України. – 2008. – №3. – с. 79-93.

3. Москін С. / Інвестиційний ринок України : передумови та проблеми формування у контексті світової фінансової кризи / Фінансовий ринок Уркаїни .- 2009,-№3,-с. 8-12.