Равлюк Н.П., Корнецька М.І.

Буковинська державна фінансова академія

Співробітництво України з Міжнародним валютним фондом: реалії та перспективи розвитку

Трансформаційні процеси в Україні супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв'язку з цим різко загострилися питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової.

Розбалансованість фінансової системи, платіжна криза, спричинена насамперед переходом до світових цін на енергоносії, відсутність необхідних внутрішніх нагромаджень, об'єктивно обумовили потребу в зовнішніх коштах для відновлення господарської рівноваги, забезпечення сталого економічного зростання.

Серед зовнішніх фінансових джерел найбільший потенціал має Міжнародний валютний фонд (МВФ). Вартість запозичень, які вони надають, значущість їхніх оцінок та дій для інших потенційних кредиторів та інвесторів спонукають на даному етапі до тісної співпраці України з цими установами на загальноприйнятих принципах міжнародного права [2].

Отже, актуальність даної теми полягає в тому, що для України, яка пов'язує свою інтеграцію у світову економіку, вихід на міжнародні фінансові ринки з поглибленням співробітництва в основному із Міжнародним валютним фондом є досить важливим завданням.

Мета даної роботи полягає у дослідженні співпраці України з Міжнародним валютним фондом та виявлення основних подальших напрямів даної співпраці.

Завданням даної роботи є

- виокремлення найважливіших проблем співпраці України з МВФ

- розробка шляхів вирішення існуючих проблем.

Також опис перспектив розвитку даної співпраці представлений у працях багатьох українських науковців. Зокрема, найвідомішими з них є Гаєць В.П., Василик О.Д., Луцишин З.О. та багато інших [1].

Нами було встановлено, що усі проекти, що впроваджувалися в Україні з 1991 року, можна віднести до однієї з таких груп: проекти макроекономічної стабілізації економіки та структурних перетворень в окремих секторах (системні проекти); інвестиційні проекти; проекти міжнародної технічної допомоги. Розглянувши співробітництво України саме з МВФ, слід зазначити, що перший свій кредит вона отримала на суму 763,1 млн. дол. США в рамках Механізму системних перетворень (МСП). Мета даної позики - надання фінансової підтримки економіці країн, що переходили від централізованого планування до ринкової економіки [4]. 29 березня 2004 року Радою Директорів МВФ було прийнято позитивне рішення щодо започаткування програми „попереджувальний стенд-бай” [2]. На даному етапі серед усіх форм подальшого співробітництва України з МВФ, Україна обрала співробітництво в сфері технічної допомоги. Також, відомо, що станом на липень 2008 року Україна отримала кредитних ресурсів від МВФ на загальну суму 4,41 млрд. доларів США [2].

На даному етапі досвід взаємодії України з МВФ підтверджує необхідність істотного удосконалення її форм та механізмів. Головним у цьому контексті має стати мінімізація державного боргу, що передбачає збільшення власних фінансових ресурсів та поліпшення інвестиційного клімату [1].

Не послаблюючи уваги до залучення зовнішніх ресурсів, Уряд має забезпечувати пріоритетність інвестиційних джерел перед кредитними. Отримання нових кредитів МВФ може здійснюватися лише на рефінансування існуючих боргових зобов'язань.

Дедалі настійнішою є потреба у створенні спеціалізованої фінансової структури - Українського банку реконструкції і розвитку, через який здійснювалося б фінансування інвестиційних проектів. Це також сприятиме більш вимогливому, жорсткому відбору інвестиційних проектів, надійнішому контролю за використанням отриманих коштів [3].

Відомо, що правова природа міжнародних фінансових організацій передбачає певні особливості членства у таких організаціях. Як правило, при вступі до міжнародної організації держава повинна відповідати певним умовам, що висуваються для кандидата в члени організації.

З метою підвищення ефективності співпраці з МВФ необхідно вирішити такі завдання:

- розробити стратегію і тактику боргової політики держави, удосконалення механізмів управління державним боргом, оптимізації його строкової структури, збільшення питомої ваги середньо- і довгострокових кредитів та мінімізації вартості обслуговування боргу;

- прискорити приведення вітчизняного законодавства у відповідність з принципами та нормами міжнародного права;

- вжити заходів для прискорення прийняття Закону "Про державний борг" та правового забезпечення державної політики у сфері управління державним боргом, валютного регулювання та валютного контролю [3];

Отже, дане співробітництво сприяло досягненню макрофінансової стабілізації, формуванню основ конкурентного ринкового середовища, стабільності грошової одиниці, активізації інвестиційного процесу, розвитку приватного підприємництва. Воно має бути продовжено на основі урахування обопільних інтересів сторін.

Список використаної літератури:

1. Геєць В. П. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / В.П. Гаєць – Київ: Знання, 2003. – 278 с.

2. Козюков В. В. Державний борг / В.В. Козюков — Тернопіль, 2002. – 378 с.

3. Рогач О.І., Амалян Н.Д., Боринець С.Я. Міжнародні фінанси / О.І. Рогач, Н.Д. Амелян, С.Я. Боринець - Київ, 2003. – 472 с.

4. Чарлз В. Л. Міжнародний бізнес / В.Л. Чарлз — Київ, 2001. – 529 с.