Газізова Ю.П.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені М.І. Туган-Барановського

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ ТА ЇЇ НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Фінансова криза виникла не вперше в економічній історії, однак і цього разу світова економіка виявилася не в змозі адекватно протистояти їй. За своїми масштабами поточна криза перевершила більшість попередніх, епіцентр яких перебував у країнах, що розвиваються.

Метою статті є системний методологічний аналіз особливостей поточної кризи та її причинно-наслідкових зв’язків з Україною.

В попередні роки розгляду даної проблеми вже наділяли увагу такі вчені, як: Данилишин Б., Гальчинський А., Якимкин В.Н., Бузик А.С., Згуровський М. та ін.

Світова фінансова криза, що поглибилася у вересні 2008 року, очікувалась давно: проблеми "перекредитованості" економіки США чимало разів розглядалися науковцями. Однак, як і більшість криз, нинішня виявилася доволі несподіваною. Швидкість її розвитку у США та поширення у країнах Європи ше раз підтвердила тезу про реальність існування фінансової глобалізації.

Треба зазначити, що нестандартні іпотечні кредити існують у США давно, а отже кредит видавався позичальникові, котрий не міг надати всі необхідні документи або його фінансовий стан не давав упевненості в сумлінному виконанні зобов'язань. Наприкінці 2008 року обсяг таких становив 2,5 трлн дол. США порівняно до 190 млрд. дол. у 2001 році[3, C.26]. Зростання забезпечувалося узгодженими діями багатьох суб'єктів. Іпотечні брокери, котрі ухвалювали рішення про надання кредитів, одержували комісійні та пояснювали клієнтам, що отримання таких кредитів не непов'язане з істотними ризиками. Крім того, вони почали знижувати вимоги до клієнтів і документів, які вони мають надати, а також скорочувати розмір початкового внеску.

Іпотечні банки, викуповуючи кредити у брокерів, активно продавали їх у вигляді похідних цінних паперів: СDО (collateralized debt obligaions), МВS (mortgage based securities) тощо. Так, якщо у 2001 році обсяг сек'юритизованих кредитів сягав 95 млрд дол., то до 2005-го він збільшився до 507 млрд дол. Це дало банкам змогу помітно знизити обсяг узятих на себе ризиків, за рахунок перекладення їх на покупців таких цінних паперів. До цього процесу долучились інвестиційні банки. Контроль за ними не передбачав оцінки ризиків, що застосовується для комерційних банків, нагляд за якими здійснює Федеративна резервна система (ФРС) США [3, C. 26]. А більшість покупців таких цінних паперів не повністю усвідомлювали ризики, що їм пропонувалися. Крім того, у певний момент ФРС свідомо ухвалила рішення про відмову від державного регулювання діяльності банків, пов'язаної з випуском і придбанням цінних паперів, що забезпечені нестандартними іпотечними кредитами. Для банків було затверджено колишні стандарти перевірок іпотечних кредитів, що купувалися у брокерів, діяльність яких узагалі ніким не контролювалася. Очевидно, піраміда, побудована на іпотечному кредитуванні, впала. Це була ціла сфера фінансових послуг, у якій відбулося змішування грошових потоків із акцій і облігацій для створення похідних цінних паперів. У період низьких процентних ставок банки, пенсійні фонди і страховики також прагнули отримати високі доходи, а тому брали участь у створенні піраміди. Але тільки-но в розвинутих економіках почався цикл підвищення процентних ставок, попит на такі продукти почав знижуватися, піраміда захиталася, а іпотечні дефолти остаточно її обвалили. Отже, виникла ситуація, за якої економічні суб'єкти не враховували належним чином існуючих ризиків та діяли без відповідного попереднього аналізу. У Декларації Великої двадцятки, ухваленій з метою протидії світовій фінансовій кризі, цей чинник визначено як одну з основних її причин [4, C. 3].

Головню загрозою, з якою намагаються боротися найрозвинутіші країни, є різке кредитне стиснення для всієї світової економіки. За час кризи світова банківська система втратила доволі значну частину свого капіталу. Так, зокрема, сукупні втрати банків у світі загалом станом на кінець жовтня 2008 року сягнули 800 млрд дол., а компенсувати ці втрати за рахунок залучення нового капіталу вдалося лише наполовину. За оцінками експертів, сукупний обсяг потенційних кредитів, що можуть бути надані банками, має скоротитися на суму 4 трлн дол. США [3, C. 30].

Тому очевидно, що як для США, так і для європейських країн найважливішим є якнайшвидше відновлення сукупного капіталу банківської системи. Здійснити це на ринкових засадах буде вкрай важко, оскільки привабливість вкладів у банківський сектор і далі зменшується, а тому якраз прямі вкладання держав у капітал банків стануть найдієвішим інструментом розв'язання економічних проблем.

Щодо України, то вона повторює шлях країн Центральної та Східної Європи зі структурними змінами, шо передбачають поступове щорічне нарощування сфери послуг (включаючи розвиток фінансових і високотехнологічних інформаційних послуг), із щоразу більшою залежністю інвестиційних процесів від фінансової сфери, насамперед потоків кредитних ресурсів, які стають вагомим джерелом капіталізації економіки. Значний приплив іноземних кредитів призвів до того, що відношення зовнішніх зобов'язань банків до наданих ними кредитів досягло високого рівня. В Україні на початок 2008 року таке співвідношення перевищувало 30 %.

Крім того, зростав розрив між термінами залучення депозитів і термінами, на які видаються кредити, що згенерувало додаткові кредитні ризики, особливо у сфері іпотечного кредитування. У вітчизняній економіці також посилюється асинхронність розвитку її фінансового й реального секторів. Фінансовий сектор нарощує борги й дисбаланс між обсягами заощаджень і кредитних потоків, чим створює "перегрів" на окремих сегментах ринку (передусім на споживчому). Це призводить до посилення системних ризиків, особливо щодо відставання в накопиченні основного капіталу, формуванні розриву між доходами й зовнішніми боргами [1, C. 15].

Високі темпи зростання української економіки, особливо реального наявного доходу населення, тривалий час утримувалися за рахунок вливань у економіку коштів із-за кордону. Разом із тим український фінансовий ринок ставав щоразу залежнішим від транснаціонального фінансового капіталу та залучених на зовнішніх ринках фінансових ресурсів корпоративного сектору економіки. А всього за період 2008—2009 років приріст зовнішніх боргових зобов'язань резидентів України сягнув близько 51 млрд дол. Найбільшими позичальниками на міжнародних ринках були банки й нефінансові підприємства (табл. 1).

Таблиця 1. Динаміка зовнішнього боргу України у 2008-2009 рр.

Показник	Валовий зовнішній борг України, млрд дол.			Відношення зовнішнього боргу України до показника на 01.01.2008, %
	на 01.01.2008	на 01.01.2009	на 01.10.2009	на 01.01.2009	на 01.10.2009
Сектор державного управління	12.9	14,7	14,2	113,9	110,1
Сектор грошово-кредитного регулювання	0,9	0,5	0,1	55,6	15,6
Банки, у т. ч	14,1	30,9	42,1	219,1	298,6
— довгостроковий	6,5	11,7	12,9	180,0	198,5
— короткостроковий	7,6	19,2	29,2	252,6	384,2
Інші сектори	24,7	33,5	44,3	135,6	179,4
Міжфірмовий борг	1,9	3,1	4,7	163,2	247,4
Валовий зовнішній борг	54,5	82,7	105,4	151,7	193,4

Джерело: http://www.bank.gov.ua

Україна не використала дев'ятирічний період зростання ВВП для реалізації стратегії структурної перебудови. Протягом цілого ряду років за позитивної цінової кон'юнктури суттєвих структурних змін і заходів із модернізації в галузях не проводилося. Економіка розвивалася за інерційним сценарієм. Досвід останніх років і події другої половини 2009-го свідчать, що основною проблемою економіки України є не так вартість енергоносіїв, як загалом відсутність у підприємств інноваційної стратегії розвитку, яка забезпечувала б необхідний рівень оновлення й диверсифікації виробництва, підвищення його конкурентоспроможності. Саме неконкурентоспроможні виробництва — як за собівартістю вироблення продукції, так і за її якістю й асортиментом — у періоди різкого згортання попиту на ринках та обвалу цін опиняються поза ринком. Функціонування національного ринку відбувається в Україні на тлі значних викривлень інституційних засад фінансової системи, структурних диспропорцій розподілу фінансових ресурсів, гострих суперечностей на грошовому ринку. Вкрай обмеженим є набір інструментів управління фінансовими потоками саме в реальній економіці.

Треба зазначити: ще до початку світової кризи фахівці висловлювали думку про те, що зовнішні позики банків та їх висока кредитна активність на внутрішньому ринку формують великі ризики для макроекономічної стабільності і стійкості банківської системи. Ішлося насамперед про те, шо зобов'язання банків мають короткостроковий характер, валюти активів і зобов'язань є різними, а зовнішні кредити стимулюють бурхливий розвиток споживчого й іпотечного кредитування. З огляду на це зростання попиту населення, що підживлювалося кредитами банків, не активізувало національне виробництво, викликаючи збільшення імпорту споживчих товарів та підвищення цін на житло. Розширення споживчого кредитування, яке фінансувалося зовнішніми позиками, не формувало належного підґрунтя для подальшого їх повернення, оскільки банківська система й позичальники стимулювали розвиток виробництва в інших країнах. Унаслідок цього розбалансованість фінансово-кредитного механізму, порушення пропорцій між накопиченням і споживанням негативно відбиваються на темпах зростання національної економіки.

В Україні для виходу із кризової ситуації необхідні комплексні макроекономічні заходи, спрямовані на стабілізацію банківської системи, і зважена монетарна політика. При цьому твердження про те, що у країні є надлишок грошей на тлі кризи ліквідності банківської системи, є необгрунтованими. Виявилося, що в Україні "перегріто" споживання, орієнтоване здебільшого на імпорт, який фінансувався за рахунок споживчих кредитів. А реальна економіка, зокрема вітчизняний товаровиробник, відчувала брак фінансування: воно здійснювалося на досить короткий термін, як правило три — шість місяців. Ці та інші чинники, які є внутрішніми, а не зовнішніми, призвели до істотного погіршення позицій української економіки, формування великої зовнішньої заборгованості.

Механізм рефінансування, що діє в нашій країні протягом кількох останніх років, не сформував тієї "подушки" безпеки, яку можна було б використовувати в разі виникнення несприятливих обставин. Уникнути ситуації, за якої виділені ресурси почнуть працювати до того, як банки, шо одержали рефінансування, розв'яжуть усі свої проблеми, можна лише за умови чіткої регламентації цілей і завдань, а також процедури використання коштів. Для того щоб ресурси стимулювали збільшення реального продукту на противагу розростанню віртуального сектору, треба кардинально змінити інвестиційний клімат в Україні, оптимізувати податковий тягар та загальмувати зростання цін на послуги монополій.

До найсерйозніших проблем, що постали перед Україною внаслідок світової кризи протягом 2009 року, належать, передусім, скорочення ВВП через згортання виробництва галузей, зорієнтованих на експорт, зростання від'ємного сальдо платіжного балансу, утримання темпу інфляції на доволі високому рівні та ін. [6, C. 8]

Таким чином, світова економіка входить у період системної глобальної роз- балансованості, що за нових геоекономічних і геополітичних реалій супроводжуватиметься виникненням численних джерел турбулентності і транскордонних ризиків. З огляду на масштаби цих процесів слід розробити удосконалені механізми для подолання наслідків кризових явищ, а також цілісну систему індикаторів наближення майбутніх кризи. А для України, з метою запобігання масовим дефолтам, які несуть реальні ризики руйнування кредитної системи й можуть похитнути стабільність платіжного балансу, слід:

1) надати головну роль у врегулюванні боргових зобов'язань корпоративного сектору Кабінету міністрів;

2) пролонгація корпоративного боргу, як найдієвіший захід його реструктуризації на 3—4 роки за ставками, під які було надано кредити;

3) проведення перемовин із кредиторами шодо реструктуризації (рефінансування) зовнішніх зобов'язань банків .

Література:

1. Данилишин Б. Економіка України: розвиток в умовах фінансової нестабільності // Новий економіст. – 2008. - № 1. – с. 15-18.

2. Гальчинський А. Світова грошова криза: витоки, логіка трансформацій // Дзеркало тижня. – 2008. - № 42. – с. 8-16

3. Алексашенко С. Кризис-2008: пора ставить диагноз // Вопросы экономики. – 2008. - № 11. – с. 17-29

4. Морозов О. Криза чи повернення до витоків // Дзеркало тижня. – 2008 - № 45. – с. 3-31

5. Якимкин В.Н., Бузик А.С. Крах инвестиционного банкинга в США // Банковское дело. – 2008. -№ 11. – С. 58

6. Згуровський М. Болісне одужання через кризу // Дзеркало тижня . – 2008. - № 47. – С.8

7. Вахненко Т. Кредитно-боргова експансія банків та методи її стримування // Дзеркало тижня. – 2008. - № 19. – С.9

8. http://www.bank.gov.ua