Київський Національний університет ім. Т.Г. Шевченка
Умови забезпечення інноваційної та конкурентної
спроможності економіки України
За сучасних
тенденцій посилення міжнародної конкуренції першочергового значення набувають
проблеми, що склалися в олігопольному секторі національної економіки, враховуючи її особливості
та тенденції у забезпеченні науково-технічного прогресу та оновленні
технологічної бази виробництва, що є необхідною умовою забезпечення
конкурентоспроможності національних виробників в умовах виходу з кризи [ 2 ].
Багаторічне
відкладання структурних реформ і нагромадження економічних диспропорцій,
провокує інфляційні тенденції в українській економіці. З іншого боку,
економічний прогноз для України поліпшується, спостерігаються ознаки
поступового відновлення економічного росту.
Перед урядом
стоять завдання підтримки макроекономічної стабільності та утримання інфляції
на економічно припустимому рівні. Україна залишається дуже вразливою щодо змін
у сфері зовнішньоекономічної кон’юнктури. Ціни на енергоносії, ціни на
продукцію ГМК, зміни в системі міжнародних розрахунків перебувають, зазвичай,
за межами сфери ручного управління.
В Кабінеті
Міністрів України наголошують на важливості реформування економічної сфери базових
підприємств з метою переходу від пропорцій згортання до пропорцій розширеного
відновлення, а також максимального залучення інвестиційних ресурсів для
розвитку тої чи іншої галузі, в т.ч. використання механізмів
державно-приватного партнерства.
В Україні спостерігається
певне після-кризове зростання темпів національної економіки. Така ситуація сприяє
збільшенню інтенсивності конкуренції та активізації процесів консолідації й
концентрації на вітчизняних ринках. До того ж, зацікавленість іноземних (і перш
за все російських) компаній стає ще одним впливовим чинником, що вимагає нових
підходів державного регулювання конкурентних відносин та більшої уваги до
проблем та потреб національних виробників, особливо експортних підприємств. Планомірності
і прибутковості їх роботи заважає
загострення цілого ряду проблем, до яких, в першу чергу, відносяться:
- відсутність ефективного
діалогу працедавців і державних органів;
- посилення інфляційних
процесів в економіці;
- забезпечення балансу
виробництва і споживання;
- зростання собівартості
продукції, що випускається, за рахунок зростання цін на сировину, на всі види
енергоресурсів, залізничні тарифи та ін.;
- відсутність зваженої
податкової політики;
- відсутність ефективної
інвестиційної і фінансово-кредитної політики з боку держави;
- недосконалість
антимонопольного законодавства;
- дефіцит кваліфікованих
робочих кадрів і відсутність ефективної системи підготовки кадрів;
- соціальні проблеми.
Означені
проблеми можуть призвести до таких негативних наслідків, як втрата
конкурентоспроможності продукції, втрата об'ємів виробництва і збуту,
скорочення програм модернізації, заморожування заробітної плати, скорочення
соціальних програм, зменшення надходжень до бюджетів всіх рівнів. Тому, держава
має вести чітку, узгоджену та зрозумілу політику відносно розвитку основних галузей економіки [ 1 ].
Проведене
дослідження конкурентного середовища основних галузей
економіки та основних проблем, що перешкоджають її сталому розвитку,
дозволило розробити модель адаптивного механізму оптимізації державного
регулювання окремих галузей на основі поєднання антимонопольно-конкурентної і
структурної (промислової) політики.
Обидва види
політики покликані сприяти розвитку прогресивних структурних зрушень і
процесів, насамперед:
- інноваційній
спрямованості розвитку конкретної галузі – впровадженню новітніх технологій;
- оптимізації поведінки
суб’єктів господарювання;
- раціональній інтеграції у
світовий ринок та ринки країн СНД;
- вирішенню проблем,
пов’язаних із зловживанням домінуючим становищем та зовнішніми негативними
ефектами.
Забезпечення
взаємозв’язку різних напрямків економічної політики держави, їх гармонізація та
органічне поєднання з конкурентною політикою є необхідною умовою досягнення
підвищення ефективності функціонування національного ринку. Так, кредитна
політика, інвестиційна політика, інноваційна політика, особливо щодо
фінансування науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт, політика
субсидування виробництва певних видів продукції, податкова та
зовнішньоторговельна політика створюють новий контекст, в якому має
визначається конкретна форма і спрямованість реалізації та ступінь активності антимонопольної
політики.
Таким чином
треба констатувати пріоритетність структурної політики в рамках механізму
оптимізації державного регулювання розвитку вітчизняного ринку та забезпечити:
- здатність ринкового
механізму швидко і ефективно забезпечити прогресивні структурні зрушення;
- чітку побудову
взаємозв'язків в межах сформованої структури ринку;
- відповідність структури національних
галузевих ринків сучасним вимогам;
- поступове зниження рівня
матеріало-, енерго- та трудомісткості в окремих галузях.
Література
1.
Білорусов
О.С. Конкуренція у
глобальних галузях економіки // Таврійський науковий вісник: Науковий журнал.
Вип. 57. – Херсон: Айлант. - 2008. – С. 274 – 279.
2. Економіка
України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. – К.: Ін-т екон. прогнозування: Фенікс,
2003. – 1008 с.