Економічні науки /8. Математические методы в экономике.

Студентка факультету ФММ Солов`ян І. О.

Національний технічний університет України «Київський Політехнічний інститут», Україна

Математичний апарат і методичний інструментарій інвестиційного менеджменту

У практичних фінансових операціях суми грошей поза залежністю від їх призначення або походження так чи інакше, але обов’язково, пов’язуються з конкретними моментами або періодами часу. Для цього в контрактах фіксуються відповідні строки, дати, періодичність виплат. Поза часом немає грошей. Фактор часу, особливо у довгострокових операціях, грає не меншу, а іноді навіть більшу роль, ніж розміри грошових сум. Необхідність урахування часового фактора витікає з сутності фінансування, кредитування й інвестування та виражається в принципі нерівноцінності грошей, які відносяться до різних моментів часу (time-value of money), або в іншому формулюванні – принципі зміни цінності грошей у часі. Відмічена нерівноцінність двох однакових за абсолютною величиною різночасових сум пов’язана передусім з тим, що наявні сьогодні гроші можуть бути інвестовані і принести дохід у майбутньому. Одержаний дохід у свою чергу ре інвестується і т.д. Якщо сьогоднішні гроші, в силу сказаного, цінніші за майбутні, то, відповідно, майбутні надходження менш цінні, аніж більш близькі при рівних їм сумах.

Вплив фактора часу багатократно посилюється, як ми знаємо з власного життєвого досвіду, в період інфляції. Цей фактор часто лежить в основі явного або прихованого шахрайства та недобросовісності. Достатньо у зв’язку з цим нагадати про випадки, коли «продавець» отримував гроші в якості передоплати за товар, який він і не збирався поставити. Знецінені гроші через деякий термін повертались покупцеві.

Очевидним наслідком принципу зміни цінності грошей у часі є неправомірність сумування грошових величин, що відносяться до різних моментів часу, особливо при прийнятті рішень фінансового порядку. Принцип еквівалентності дозволяє змінювати умови контрактів без порушення прийнятих зобов’язань (тому в старій фінансовій літературі цей принцип називався умовою необразливості). Згідно до нього можна змінювати рівень відсоткових ставок, їх вид, терміни виконання зобов’язань, розподіл платежів у часі і т. ін., не порушуючи взаємної відповідальності.

Обидва вказані вище принципи не можуть бути реалізовані без того чи іншого способу нарощення відсотків або дисконтування із застосуванням певного виду відсоткової ставки.

Будь-яка фінансово-кредитна операція, інвестиційний проект або комерційна угода передбачають наявність ряду умов їх виконання, з якими погоджуються сторони, що приймають участь. До таких умов відносяться наступні кількісні дані: грошові суми, часові параметри, відсоткові ставки тощо. Кожна з перерахованих характеристик може бути представлена найрізноманітнішим чином. Наприклад, платежі можуть бути одноразовими або в розстрочку, постійними або змінними у часі. Існує близько десяти видів відсоткових ставок і методів нарахування відсотків. Час встановлюється у вигляді фіксованих термінів платежів, інтервалів надходження доходів, моментів погашення заборгованості та ін. У рамках однієї операції перераховані показники утворюють певну взаємопов’язану систему, підпорядковану відповідній логіці. У зв’язку з множинністю параметрів такої системи кінцеві конкретні результати часто неочевидні. Більш того, зміна значення навіть однієї величини в системі у більшій або меншій мірі відіб’ється на результатах відповідної операції. Це зумовлює той факт, що подібні системи можуть і повинні бути об’єктом застосування кількісного фінансово-управлінського аналізу.

Кількісний фінансовий аналіз застосовується як в умовах визначеності, так і невизначеності. У першому випадку передбачається, що дані для аналізу завчасно відомі й фіксовані. Наприклад, при укладенні звичайного договору комерційної концесії можуть бути однозначно оговорені всі параметри. Аналіз помітно ускладнюється, коли доводиться враховувати невизначеність – динаміку грошового ринку (рівень відсоткової ставки, коливання валютного курсу), поведінку контрагента тощо.

У загальному вигляді під відсотковими грошима (interest) розуміють абсолютну величину доходу від надання коштів у борг у будь-якій формі: надання позики, продаж товару в кредит, розміщення грошей на депозитному рахунку, облік векселю, придбання цінних паперів, операції лізингу, факторингу, форфейтингу, концесії тощо. Якого б вигляду або походження не набували б відсотки, це завжди конкретний прояв такої економічної категорії як позиковий процент.

Рента описується наступними параметрами: член ренти (rent) – розмір окремого платежу, період ренти (rent period, payment period) – часовий інтервал між двома послідовними платежами, строк ренти (term) – час від початку першого періоду ренти до кінця останнього, відсоткова ставка.

Моменти нарахування відсотків необов’язково співпадають з моментами виплат членів ренти. Однак розрахунки помітно спрощуються, якщо два вказаних моменти збігаються.

За співвідношенням початку строку ренти і деякого моменту часу, що попереджує початок ренти (наприклад, початок дії контракту або дата його укладення), ренти поділяють на негайні та відстрочені (deferred). Дуже важливою є відмінність за моментом сплати платежів у межах періоду ренти. Якщо платежі здійснюються наприкінці цих періодів, то відповідні ренти називають звичайними або постнумерандо; якщо платежі проводяться на початку періодів, їх відповідно називають пренумерандо. Іноді контракти передбачають платежі і надходження коштів у середині періодів.

Нарощена сума може представляти собою загальну суму накопленої заборгованості до кінця терміну, кінцевий об’єм інвестицій, накоплений грошовий резерв і т. ін.. У свою чергу, сучасна вартість характеризує приведені до початку здійснення проекту інвестиційні витрати, сумарний капіталізований дохід або чистий приведений прибуток від реалізації проекту тощо.