Ткачук М.В., Дранович М.П.

Буковинська державна фінансова академія, м.Чернівці

Цивілізаційні труднощі євроінтеграції України

Постановка проблеми. Питання відносин України з ЄС, перспективи вступу нашої країни до цієї організації, піднімають часто як в наукових колах, так і під час політичних дебатів та обговорень. Проте, попри таке захоплення питанням «йти чи не йти?», самі українці, маючи бажання жити «по-європейськи», мають далеке уявлення, що це таке.

Одночасно з євроінтеграційним піднімається ще одне питання: побудова подальших відносин з Російською Федерацією. Тут існує полярність: одні підтримують думку про подальшу взаємовигідну співпрацю з «сусідкою» при зосередженості на євроінтеграційному напрямку, інші ж пропонують повну відмову від ідеї євроінтеграції та концентрування уваги на взаємовідносинах з пострадянським простором.

Огляд останніх публікацій. Актуальність даної теми відображається у ступені її обговорення у наукових та практичних колах. Дослідженням даної тематики, розробкою конкретних заходів та застережень займаються і політики, і науковці, практикуючі економісти та юристи. До них належать: В.Нікітін[1,2], І.Лосєв[3], Ю.Щербак[5] та багато інших дослідників конкретних питань щодо реформування економічного та політичного устрою України, що так чи інакше торкались зовнішньоекономічних та політичних пріоритетів держави. Також можна зазначити, дослідженням питань євроінтеграції займається широке коло громадських та науково-дослідних організацій. Одним з них є Міжнародний центр перспективних досліджень, який займається розробкою та висвітленням найважливіших питань у даному напрямку.

Виклад основного матеріалу. Нагадаємо, що Україна була і є учасником багатьох програм співробітництва і підтримки, проте до цього часу ЄС постійно наголошував на необхідності проведення реформ та відкладав момент вступу на все дальшу перспективу. У 2005 - 2006 роках Україна, яка не є ні членом, ні кандидатом до ЄС, приєдналася до понад 800 заяв ЄС, виявивши солідарність із зовнішньою політикою Брюсселя. В той же час так звана ЄПС («європейська політика сусідства»), що нав’язувалась Україні Євросоюзом, була дискримінаційною, ставлячи Україну в один ряд із неєвропейськими, африканськими країнами.

5 березня 2007 р. Україна і ЄС почали переговори про нову угоду, а 18 лютого 2008 р. - переговори про створення зони вільної торгівлі. На саміті Україна-ЄС у Парижі 9 вересня 2008 р. Україна не отримала гарантій вступу в ЄС. Замість цього було схвалено рішення про те, що новий документ, який регламентує відносини України і ЄС, буде називатися «Угода про асоціацію». 25 лютого 2010 р. Європарламент проголосував резолюцію щодо України, в якій, зокрема, міститься пункт про можливість Києва вступити до ЄС, а також резолюцію, в якій міститься звернення до ради Євросоюзу надати Європейською Комісією мандат для розробки дорожньої карти безвізового режиму для України.

«Угода про асоціацію» визначає не тільки юридичні відносини України та Євросоюзу, а й спонукає Україну до соціальних і економічних реформ. Нею передбачається співробітництво сторін з широкого спектру питань, в основному в області економіки. Головний компонент цієї угоди - створення зони вільної торгівлі. Укладення угоди про асоційоване членство наблизить Україну до підписання договору про умови вступу України в ЄС[6].

Серед формальних (і справедливих) причин нашого неприйняття до ЄС є лише одна: неготовність України до вступу через невідповідність ряду чітко сформульованих показників і критеріїв, що виражаються в об’єктивних цифрах (показники якості питної води, забрудненості повітря, кількості хворих на СНІД і туберкульоз, в інших соціальних, екологічних та правових негараздах)[5].

Проте, існують і інші причини. Відомий рок-співак Святослав Вакарчук під час конференції «Нова Україна в Новій Європі» висловив думку, що труднощі нашої євроінтеграції носять цивілізаційний характер[5]. Важко з цим не погодитись, проте відкидати належність української нації до європейської культури не варто. Суто географічно, Україна, поза всяким сумнівом, є навіть не Східною, а Центральною Європою. Європа і європейська культура – це передусім європейське мислення, європейське світорозуміння[3].

Маємо певний парадокс: якщо український народ у переважній більшості за своїм менталітетом і культурою є європейським, таким, що прагне до європейських цінностей, інстинктивно розуміючи, що вони працюватимуть на загальне добро, то цього аж ніяк не можна сказати про політичну верхівку[3].

Для європейців незрозумілим є те, що в Україні замість того, щоб змінювати суспільство шукають причини, щоб цього не робити. Ми хочемо в Європейський Союз, але без свого проекту досягнення європейської якості. Складається враження, що ми прагнемо туди, щоб зняти відповідальність за своє майбутнє, адже тоді рішення прийматимуть за тебе, причому рішення кращі. Однак потрібно усвідомити: нас не візьмуть у ЄС, доки ми самі не навчимося відповідати за свою територію.

Життя в європенізованій країні передбачає не лише її відповідність «Копенгагівським критеріям», а й щоденну зустріч з абсолютно приземленими речами, вигідними для звичайних людей. Це і високий рівень обслуговування, де б ви не опинились, можливість гідно і справедливо відстояти свої права в суді, і сприятливі екологічні норми, і вільне пересування в будь-яку країни ЄС, і дешевше навчання, і…переваг безліч. Не менше і обов’язків. Бо, зрештою, хоч би з якого боку ми підійшли до європеїзації, вийде одне і те саме: певний набір стандартів – чи то щодо урядування, чи навчання,чи продуктів харчування, чи сервісу, чи навіть ритму життя та відпочинку.

Отож, насправді європеїзація і євроінтеграція у випадку з Україною мають сприйматись як синоніми. І в обох випадках йдеться не про що інше, як про пересадження на наш пострадянський ґрунт певних принципів і норм, за якими прийнято жити і працювати в країнах Західної Європи. Те, що, власне, робили країни Центрально-Східної Європи, які вступили до ЄС п’ять років тому, чи Болгарія і Румунія – члени Євросоюзу з дворічним стажем.

Висновок. На сьогоднішній день актуальним в Україні було б, на нашу думку, здійснити перегляд політичного устрою держави, його «оптимізацію». Необхідно було б звернути увагу на можливості зміни співвідношення гілок влади між собою, розглянути варіанти та доцільність запровадження двопалатного парламенту і, нарешті, вирішити питання розширення повноважень місцевих органів влади. На нашу думку, розширення можливостей в управлінні регіонів та місцевої влади дасть змогу дійсно врахувати потреби кожного територіального утворення, досягнути загальнодержавного достатку достатком кожної її частини. Доцільно було б запровадити в Україні такі важливі принципи ЄС як принципи «добропорядного управління». Діяльність центральних органів влади має бути спрямована перш за все на координацію дій окремих ланок, а не на здійснення прямого управління ними, забезпечити належне представлення інтересів держави у світовому співтоваристві.

Належну увагу необхідно також приділити подальшому розвитку української культури та демократичних перетворень в країні. Зокрема, це стосується розвитку свободи слова, діяльності опозиції та громадських організацій, поширенню об’єктивної інформації. В цьому контексті важливим є інформування населення України про можливості розвитку, зокрема в європейському напрямку, оскільки далеко не всі усвідомлюють позитивні наслідки такого вектору.

Звісно виконання вищепереліченого та ще багатьох інших положень є неможливим без досягнень України в сфері економіки, яка потребує всебічного сприяння з боку держави та ефективного управління кваліфікованих менеджерів, що забезпечило би їй стабільний розвиток.

Нам усім потрібно зрозуміти: Україна – молода країна, у нас є шанс розбудувати її такою, якою ми хочемо її бачити, без важкого багажу минулого, що несуть із собою країни з багаторічною історією. Цим шансом треба вміло і вчасно скористатися. Бо зрештою високий рівень життя необхідний Україні не тому, що це добре для ЄС чи ще когось, а тому, що це вигідно і бажано для українського суспільства.

Література:

1. Володимир Нікітін: політики не бачать майбутнього і не розуміють, чим воно відрізняється від минулого // Вісник центру. Інформаційний бюлетень Міжнародного центру перспективних досліджень. – 2008. – №15(449);

2. Володимир Нікітін: Україні потрібна щоденна демократія // Вісник центру. Інформаційний бюлетень Міжнародного центру перспективних досліджень. – 2007. – №7(354);

3. Ігор Лосєв. Чи є Україна, розташована в центрі Європи, європейською країною? // Радіо Свобода [ www.radiosvoboda.org]

4. Чи можуть вибори зашкодити демократії // Вісник центру. Інформаційний бюлетень Міжнародного центру перспективних досліджень. – 2009. – №24(458);

5. Юрій Щербак. Україна – Європа: інтенсивний біг на місці // День. – 2007. - №50;

6. ЄС підготував Україні список вимог у сфері євроінтеграції // РБК-Украина [http://www.rbc.ua/ukr/top/show/es_podgotovil_ukraine_spisok_trebo vaniy_v_sfere_evrointegratsii30042010]