Гарага Денис, Мороз Василь

к.е.н. Господінова О. І.

Буковинська Державна Фінансова Академія

Проблеми регулювання механізму фінансової системи в умовах динаміки суспільних відносин

Розвиток сучасної світової економіки характеризується появою та еволюцією нових явищ і процесів, таких як інформаційне суспільство, «нова» економіка, «економіка знань». Вони супроводжуються інтенсивністю співробітництва та координації міжнародної економічної політики. Виникнення нових ідей у виробничих відносинах потребують додаткових фінансових ресурсів, які забезпечує фінансовий ринок, а фінансовий ринок для забезпечення цих ресурсів намагається диверсифікувати свої послуги по наданню ресурсів. Таким чином з’являються нові послуги, що зумовлюють потребу в вдосконаленні та постійному оновленні механізму регулювання фінансової системи. Стан фінансової системи, а конкретніше її головного осередку — фінансового ринку, який із розвитком суспільних відносин дедалі більше закріплюється, як основний рушій економічних відносин завдяки перерозподілу та акумуляції фінансових ресурсів, що сприяє розвитку інвестиційної, а відтак й виробничої сфери економіки.

В працях вчених-еономістів В. Базилевич, М. Бєляєв, І. Дорошенко, В. Корнєєв, І. Костіков, С. Кульпінський, Н. Приказюк та ін., висвітлені деякі питання регулювання відносин фінансового ринку.

Під дією фактора часу, а відтак і постійно мінливих та перетворюючих економічних процесів, враховуючи те, що як виробництво стандартних вже існуючих товарів, так й продукування нових ідей у виробництві постійно відчувають потребу в додаткових фінансових ресурсах. Тому в умовах ринкової економіки для підприємств звернення до фінансового ринку є основним джерелом отримання грошових коштів. В цьому проявляється тісний взаємозв’язок фінансового ринку та сектору економіки, основним елементом якого є прибуток, який створюється в процесі виробництва за рахунок того, що виробництво не буде розширюватися й отриманий прибуток направлятиметься на його збільшення, тобто прибуток створюється в реальному секторі економіки і в подальшому він переходить на фінансовий ринок для перерозподілу — розміщенні його між споживачами, яким необхідні додаткові кошти.

Взаємозв’язок фінансового ринку та сектору економіки відбивається у функціях, які виконує фінансовий ринок у межах економічної системи. Функції забезпечують здійснення впорядкованої взаємодії економічних агентів з приводу купівлі та продажу фінансових ресурсів, їх направлення в інші сектори економіки, визначення ціни на фінансові ресурси, забезпечення розширеного виробництва за їх допомогою, взаємовплив одних підприємств на інші та допомога переналаштуватися на зміну ринкових перетворень.

Для інтенсифікації розвитку та збільшення фінансових ресурсів майже з початку свого існування фінансовий ринок створює фіктивний капітал. Якщо послаблюється, або зникає контроль за його створенням, то на фінансовому ринку починають продукувати фіктивні гроші за рахунок інших фіктивних грошей і так до безмежності. Це призводить до руйнування фінансової оболонки, яка обов’язково залишає за собою глибокий слід зобов’язань. Таку ситуацію створюють фінансові інститути, оскільки вони є головною матеріальною основою та головним посередником у перерозподілі фінансових ресурсів й мають реальні можливості спекуляції на фінансовому ринку.

Спекуляції побудовані на фіктивному капіталі створюють короткочасний сплеск підвищення виробництва, а після чого нестача коштів для подальшого підтримання зростання виробництва та забезпечення відповідного попиту. Далі ланцюг продовжує залежність економіки від витрат домогосподарств за рахунок зростання пропозиції кредитів не забезпечених депозитними вкладами, які різко знижують витрати домогосподарств й в свою чергу прибутки підприємств, що й викликає кризові явища в економіці.

Всі ці явища характеризуються недостатнім рівнем регулювання фінансового ринку. Недостатність регулювання пояснюється тим, що пропускається підвищене використання фіктивного капіталу, а отже відбувається часовий розрив між активами та пасивами фінансових посередників.

Державне регулювання забезпечує правовідносини на фінансовому ринку, проводить його моніторинг та реагує на зміни поведінки фінансових інститутів. Але державне регулювання фінансової системи потребує достатньо великих зусиль для його здійснення та не може швидко реагувати на зміни фінансового ринку. Необхідністю також, є врахування циклічних змін в економіці та прояв необхідних регуляторних реакцій на них.

Одним із видів, який пом’якшує перенесення економікою кризових явищ є ефективно взаємодія державних органів регулювання та саморегулівних фінансових організацій. Саморегулівні організації об’єднуючи учасників фінансового ринку створюють ефективну систему регулювання та контролю діяльності цих учасників. При взаємодії із державними органами регулювання саморегулівні організації отримують повноваження, щодо впровадження на своєму відповідному сегменті фінансового ринку своїх правил та моніторингу функціонування на ньому. Також саморегулівні організації мають перевагу над державними органами регулювання в тому, що вони швидше здатні реагувати на зміну ринкової динаміки, оскільки охоплюють лише певний сегмент фінансового ринку.

Саморегулівні організації діючи на певному сегменті фінансового ринку та контролюючи й здійснюючи нагляд за діяльністю фінансових установ цього сектору надаються повноваження, які відповідають розміру їхнього сегменту де вони діють.

Не зважаючи на те, що розвиток та діяльність саморегулівних організацій являється досить ефективним на фінансовому ринку вони обмежуються діяльністю на міжнародному рівні та в умовах падіння економіки їхні можливості зменшуються.

Державні органи регулювання повинні здійснювати різні типи контролю над саморегулівними організаціями із чітко окресленими повноваженнями не дублюючи їхні функції та не витрачаючи безкорислива кошти виділені для контролю.

Слабкий рівень регулювання фінансового ринку проявляється зростанням ринків, які реально не забезпеченні товарами та послугами. Недостатній контроль за небанківськими фінансовими установами та некерованістю дрібних учасників фінансового ринку. На них, як правило, впливають психологічні фактори. І вони не мають власної стратегії.

Роль держави полягає в сприянні розвитку фінансового ринку. Вона повинна стимулювати надходження інвестицій, які необов’язково повинні бути зовнішніми, та надавати необхідні можливості внутрішнім агентам фінансового ринку, в яких є в наявності грошові кошти, але вони не мають визначеності в подальшому їх використанні.

На фінансовий ринок в країнах з трансформаційною економікою впливають такі групи інституціональних чинників як низький рівень розвитку фінансового ринку та існування тіньового сектору економіки. Як наслідок власники фінансових ресурсів не мають довіри щодо власної самостійності, яка не дозволяє в повну міру використовувати свої фінансові можливості.

Таким чином, виникає потреба в існуванні прав власності , які дозволили б в повному обсязі та не заперечливо використовувати власні фінансові ресурси. Це знову викликає необхідність в розв’язанні проблем розподілу функцій державних органів регулювання та фінансових інститутів, тобто необхідність покриття інституту довіри інститутом відповідальності.

Список використаних джерел:

1. Костіков І., Біляєв М. Фінансові міфи на шляху економічного розвитку // Фінансовий ринок України. -2009.-№9.-с.7-8.

2. Купка І.М. Фінансовий ринок України та міжнародні фінансові потоки // Фінанси України.-2009.-№12.-с.104-116.

3. Міщенко С.В. Проблеми вдосконалення системи саморегулювання на фінансовому ринку// Фінанси України.-2009.-№9.-с.43-52.

4. Савченко О. Тенденції розвитку фінансового сектора // Фінанси України. -2009.-№11.-с.18-19.

5. Сомагін В. Інституціональні чинники формування фінансового ринку // Ринок цінних паперів.-2009.-№1-2.-с.9-6.

6. Школьнік І.О., Кремень В.М. Вплив міжнародних фінансових конгломератів на розвиток фінансового ринку в Україні //Фінанси України.-2009.-№9.-с.34-46.