Проблеми інтеграції  України в Європейський Союз

Веклич Т.В.  Чернівчан М.М.

Україна, м. Чернівці

Буковинська Державна Фінансова Академія

Науковий керівник: к.е.н.,Господінова О.І.

                                                  

Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану , нового типу цивілізації третього тисячоліття. В майбутньому велике значення буде мати  інтеграція України в Європу. Україна широким фронтом виходить на західноєвропейський соціально-економічний простір.

 

Постановка завдання.  Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні.

Характерною рисою сучасного світового соціально-економічного розвитку є бурхлива динаміка інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема. При цьому навіть ті країни, які не входять до складу інтеграційних об’єднань, неминуче відчувають на собі їх відчутний вплив. Це відкриє нові можливості для поглиблення співпраці, та водночас і змусить відповідати на нові виклики. В даній роботі викладені найголовніші міркування й аргументи на користь європейської інтеграції України та пропозиції щодо наступних першочергових ініціатив з боку нашої країни.

Аналіз основних досліджень і публікацій. При вивчені цієї проблеми були детально розглянуті стан і перспективи розвитку стосунків Україна – ЄС. В наукових працях авторів, як І. Бураковський, Г. Немиря, О. Павлюк, В. Маштабей висвітлені сучасні проблеми і тенденції розвитку стосунків Укрвїни-ЄС.                                                                                                          

Виклад основного матеріалу. Розходження в рівнях економічного розвитку країн ЄС і в ступені їхнього бажання брати участь в інтегрованих областях привели ще в 80-і роки до появи ідеї Європи "концентричних кіл" і Європи з “змінюваною геометрією", і надалі обговорювалися і розвивалися. Однак найбільшу актуальність вони придбали тоді, коли встало питання про приєднання до ЄС Центральної і Східної Європи (ЦCЄ).

На сесії Європейської ради в Копенгагені в червні 1993 р. було прийняте рішення про те, що держави, які мають статус асоційованих членів ЦСЄ, що побажають ввійти в ЄС, зможуть зробити це, як тільки будуть мати змогу виконати відповідні вимоги [1]. Найбільше наполегливо за якнайшвидше включення центрально- і східноєвропейських країн у ЄС рятує Німеччина, що швидко розширює свій вплив у цих країнах і активно освоює їхні ринки. До числа активних прихильників розширення ЄС на схід відноситься і колишній президент Європейського банку реконструкції і розвитку Жак Атталі, у свій час він неодноразово заявляв, що Європа складається не з дванадцяти, а із сорока держав.

Свій погляд на проблему розширення ЄС висловив і Жак Делор. Ще будучи головою  КЄС, Делор заявив, що "границі об'єднаної Європи проходять по границях Радянського Союзу, а це значить, що до об'єднаної Європи можуть належати Польща, Чеська Республіка, Угорщина, Словаччина, Словенія, Болгарія, Румунія, Албанія, Кіпр і Мальта". Він додав: "Не можна забувати про три балтійські держави, а потім, якщо в колишній Югославії знову запанує світ, чому би не включити Боснію, Хорватію, Македонію і те, що тепер стало союзом Сербії і Чорногорії. У Європейського союзу немає вибору, і інтеграція є єдиним способом який дає можливість вижити в цьому новому світі, повному небезпеки, але також і надій".

В Угоді про партнерство і співробітництво прямо не йдеться про перспективи приєднання України до ЄС. Не визначено перс­пективи набуття Україною повноправ­ного членства в Європейському Союзі і в Спільній стратегії ЄС щодо України. ухваленій на Гельсінському саміті Євросоюзу 11 грудня 1999 року. Разом з тим у цьому документі Європейський Союз вперше визнав "європейські прагнення України" і привітав її “проєвропейський вибір". Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна як найліпше від­повідає інтересам Європейського Союзу, було, зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і співробітництво є передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи та допоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність [2].

На сучасному етапі Україна ставши членом СОТ,більшою мірою інкорпорована у світове господарство.Однак сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України та її невід­повідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є зако­номірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ - роки тупцювання на місці залишили Україну позаду тих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Доміну­вання "декларативної" і брак "імплементаційної" культури в органах вико­навчої влади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріори­тетності політики європейської інтег­рації у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейської інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угоди про партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.

Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби компенсувати брак структурних реформ всередині країни. Не можна вважати серйозним аргументом пояснення розриву між намірами і деклараціями, з одного боку, та їх імплементацією, з другого, передовсім у сфері європеїзації українського законодавства, лише тяганиною парламентських процедур чи, тим паче , "неконструктивною опози­ційністю" Верховної Ради [3].

Корпоративна закритість системи державного управління, високий рівень корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадян­ського суспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми, що викли­кали критику Ради Європи, відсутність стабільного національного консенсусу з ключових питань внутрішнього розвитку і зовнішньої політики утворюють вкрай негативне тло для відносин України з ЄС і загрожують перетворити Україну на країну-аутсайдера.

Подібні загрози і непевності є і в сфері економіки. Наявне правове поле й інституційна інфраструктура не створюють достатньої безпеки для інвесторів і кредиторів, сприяють виникненню торговельних суперечок і обмежують потенціал регіонального економічного співробітництва.

Основними формами співробітницт­ва України та Європейського Союзу сьогодні є технічна допомога, торгівля та інвестиційна діяльність. За обсягами технічної допомоги з боку ЄС Україна займає друге місце після Росії.

Необхідно виділити окремі етапи розвитку взаємних економічних відносин. Таких якісно різних етапів можна визначити, принаймні, три:

Перший етап створення передумов для розвитку співробітництва, в який Україна вступила в 1994 році. На цьому етапі слід вирішити завдання успішного проведення внутрішніх еко­номічних перетворень в Україні з метою створення ринкового середовища, здатного до взаємовигідного співробітництва з ЄС та його країнами-членами та інтеграції в європейські економічні структури.

Головним змістом другого етапу має стати прискорений вихід і закріплення на спільному з країн Західної Європи українських ви­робників товарів і послуг у пріоритетних міжнародно-спеціалізованих сферах і секторах української економіки.

Нарешті  на третьому етапі - етапі комплексної інтеграції в європейські економічні структури можна було б вирішити найбільш складні проблеми інтеграції економіки України в цілому в європейські економічні структури [4].За всіма ознаками Україна вже є еволюції світового господарства.Разом з цим необхідно поліпшити власне позиціювання у світовому господарстві і впершу чергу,через посилення регуляторної функції держави у сфері зовнішньоекономічного співробітництва за всіма геополітичними векторами.

Висновки і пропозиції.

Можна виділити слідуючі ключеві проблеми розвитку зв'язків України з країнами  ЄС, які потребують першочергового рішення:

1. Подолання негативно вліяючих зовнішніх факторів, тобто господарського кризису, політичної та соціальної нестабільності.

2. Поліпшення якісних характеристик вітчизняних товарів:

- наращування обсягів та перехід в категорію класифіцируючих товарів;

         - пресічення обігу сурогатів та незаконної діяльності.

3. Підвищення ролі держави, для чого потрібно:

-         створення державної довгострокової концепції та політики дій в галузі відновлення зовнішніх зв'язків та його регулювання;

-         формування согласованої системи державного регулювання;

-         прискорене создання регулятивної інфраструктури та правової бази.

4. Підвищення якості продукції та надання товарного виду.

5.Зниження рівня інфляції в українській економіці.

Список використаної літератури:

1. Европейский союз – ваш сусід.  Брюссель-Люксембург. 2008 р.

2. Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу // Урядовий Кур’єр,  2007 р. 18 червня.

3. Указ Президента України Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 587/2000 від 12.04.2000) // Урядовий кур’єр,   2000 р. 16 липня.

4. Бураковський І., Немиря Г., Павлюк О. Україна і Європейська інтеграція // Економіка України, 2009, № 8.