Арцибашева Ю.Ю.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Стратегічні напрямки розвитку соціальної політики України

у ринкових умовах

Сьогодні суспільне усвідомлення цінності людського життя, важливості повноцінного та гармонійного розвитку кожної особистості, її фізичних, моральних і духовних здібностей, а також необхідності створення умов для самореалізації людського потенціалу вимагають від науки і органів виконавчої влади об'єктивного та своєчасного визначення основних стратегічних напрямів та пріоритетів соціального розвитку України.

Актуальність даної теми в тому, що підвищення якості життєдіяльності населення є нагальною потребою сучасної України, зумовленою необхідністю консолідації суспільства, об'єднання зусиль усіх його верств для реалізації цілей соціального розвитку з орієнтацією на досягнення високих соціальних стандартів та нормативів. Необхідно критично переосмислити світовий досвід формування нового соціально-економічного простору відповідно до національних потреб і запитів, передбачивши заміну старих способів розв'язання соціальних проблем принципово новими, більш ефективними.

Соціальна політика – це діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні [1]. Вона є сукупністю соціально-економічних заходів держави, підприємств, місцевих органів влади, які за допомогою системі правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів країни спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знецінення трудових заощаджень.

Існує шість основних моделей соціальної політики держави: модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту в адміністративно-командній економіці, американська, шведська, німецька, японська та англосаксонська моделі ,кожна з яких має свої особливості, позитивні і негативні сторони [1]. Відносно до України, в умовах глобалізованої економіки виникла необхідність постійно оновлювати діючі моделі соціальної політики з урахуванням історичних традицій, соціокультурної ідентифікації населення, а також місця нашої країни у світовому господарстві.

Генеральною стратегічною метою сучасної соціальної політики України є підвищення якості життя населення [4]. На її реалізацію повинна бути спрямована діяльність всієї системи державного управління.

Слід вказати, що значний вплив на рівень розвитку і напрями соціальної політики має глобальна світова економічна криза, через яку, перш за все, відбулися значні негативні зміни в грошовій, кредитній, фіскальній, валютній сфери в Україні. Саме з розвитком цих сфер відбувається становлення і розвиток соціальної політики держави [3]. Це дає привід стверджувати, що неспроможність держави, в даному випадку України, досягати усіх стратегічних цілей її соціальної політики відбувається не тільки через національні причини серед яких одне з головних місць займає проблема політичної нестабільності.

Але не дивлячись на перешкоди, сьогодні країна ставить перед собою наступні стратегічні напрямки розвитку соціальної політики:

- збільшити увагу на демографічну політику держави, яка виконуватиме функцію регулювання психологічної схильності людей до тієї чи іншої демографічної поведінки, яка водночас потребуватиме соціального захисту і допоможе розв’язати ряд питань соціальної політики;

- створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;

- захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;

- обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;

- погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;

- розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді тощо [2].

Таким чином, поступальний та динамічний розвиток України, сьогодні, повинен орієнтуватися на соціалізацію економічної системи з найповнішим урахуванням потреб, інтересів населення, його стимулів до продуктивної трудової діяльності з метою реалізації власного професійно-кваліфікаційного потенціалу, всебічного розвитку, одержання гідної винагороди за результати праці. Пріоритетність вирішення соціальних завдань логічно випливає з об'єктивної необхідності створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України, їх оптимальної інтеграції до світового економічного простору, який висуває нові вимоги до процесу відтворення населення, формування соціально-трудових відносин, розвитку всіх сфер життєзабезпечення населення та його основної складової - робочої сили. У зв'язку з цим необхідно трансформувати функції держави в управлінні соціальним розвитком; еволюція сучасних методів державного регулювання повинна відбуватися у напрямі зростання їх гнучкості, зміщення акцентів з регламентуючих та обмежуючих заходів на суто стимулюючі.

Список використаних джерел

1. Іванова О.Л. Соціальна політика : теоретичні аспекти. – К.: Академія, 2003. – 107с.

2. Лібанова Е.М. Ринок праці: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: ЦНЛ, 2003.- 224 c.

3. Спікер П. Соціальна політика : теорії та підходи. – К.: Фелікс, 2000.-400с.

4. Ліванська О. В. Стратегічні напрямки розвитку соціальної політики України у ринкових умовах. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу .< http://intkonf.org/livanska-ov-strategichni-napryamki-rozvitku-sotsialnoyi-politiki-ukrayini-u-rinkovih-umovah/>.