Економічні науки/3. Фінансові відносини

Донських М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

ЕКОНОМІЧНА КРИЗА – ВДАЛИЙ ПЕРІОД ДЛЯ РОЗВИТКУ АГРОСТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

Агрострахування є дуже корисним для фермерів, оскільки, завдяки виплатам страхових компаній, дозволяє пережити неврожайний період, повернути борги і не стати банкрутами. Однак в Україні система страхування аграрних ризиків недостатньо розвинута.

Негативні природні наслідки – страховий випадок, від якого страхуються фермери. Фермер підписує угоду страхування зі спеціалізованою компанією і зобов’язується сплатити їй певний страховий внесок, за такою схемою в ідеалі працює агрострахування. Від суми страхового внеску залежить сума виплати, яку аграрій отримає від страхової компанії у разі настання страхового випадку. Страховим випадком може бути повінь, засуха чи інше негативне природне явище, яке завадило отримати запланований врожай. Сума внеску визначається страховою компанією з урахуванням багатьох ознак, головною з яких є ймовірність настання певної події. В регіоні, де часто бувають повені, страхування ризику втрати врожаю від повені буде дорожчим, ніж страхування від посухи. У 2008 році сума страхового внеску в Україні коливалася від 4 до 4,7% від вартості врожаю. Тобто, якщо фермер хотів, щоб страхова компанія повернула йому 100 тисяч, то він мав сплатити їй внесок у розмірі близько 4,5 тисяч. Страхові компанії відшкодовують лише частину збитків. Ця умова передбачається у договорі страхування і називається франшизою. Якщо після повені страхова компанія мала б повернути фермеру 100 тисяч гривень, а в договорі страхування вказується, що франшиза становить 30%, то компанія виплатить не 100% від суми, а 70%, тобто — 70 тисяч гривень [1, с. 39].

Головним чинником, що гальмує розвиток агрострахування, є відсутність закону, який би регулював відносини між страховими компаніями і сільгоспвиробниками. Сьогодні в державі агрострахуванням формально займається майже 500 страхових компаній. З них лише 70 мають достатньо досвіду та ресурсів і можуть виконати свої обов’язки. Також держава мала б закладати в бюджеті кошти на відшкодування фермерам частини витрат, але сьогодні це не виконується..

Проблемою для компаній, які займаються агрострахування в Україні є й те, що в державі відсутні умови для визначення збалансованої суми страхового внеску. Страхові компанії не мають можливості отримати достовірні прогнози погоди на той чи інший період, через що підвищують страхові внески, щоб покрити свої ризики. Більше того, через невизначеність умов страхування, страховики відмовляються покривати ризики дрібних господарств, земельні угіддя яких менші 10–15 гектарів.

Страхові компанії не стануть страхувати декілька гектарів землі через те, що витрати на відрядження страхового агента будуть більшими за можливий прибуток компанії. Для фермера ціна страхування буде надто високою, бо компанії необхідно буде покрити свої витрати. Щоб страхування було вигідним для обох сторін, дрібним фермерам варто об’єднуватися у спілки. 

Вирішення цих та інших проблем українського агрострахування має ініціюватися самими аграріями [2, с. 61].

Першим кроком на шляху до європейських стандартів агрострахування в Україні є прийняття закону про «добровільне агрострахування». З кожним роком все більше фермерів страхують свої ризики і саме вони мають спонукати владу швидше вирішувати питання, пов’язані з страхуванням сільського господарства.

Враховуючи унікальність та технічну складність агрострахування порівняно з іншими формами страхування, необхідно розробити і запровадити спеціальне регулювання для системи страхування сільськогосподарських ризиків, яке визначатиме:

- рівень технічних знань (а також механізми збору та моніторингу даних про цей рівень), який повинні мати страхові компанії, щоб бути спроможними надавати послуги страхування сільськогосподарських ризиків;

- рівень платоспроможності, відповідні механізми його обліку та моніторингу, що дозволятимуть визначити ті страхові компанії, які спроможні утримувати ризики, притаманні схемам страхування сільськогосподарських ризиків, зокрема, катастрофічні ризики;

- рівень технічних знань та сертифікаційні вимоги до осіб/фірм, що надають системі страхування сільськогосподарських ризиків підтримку з андеррайтингу та врегулювання збитків;

- необхідні елементи угоди страхування сільськогосподарських ризиків у розрізі конкретних форм агрострахування;

- базову інформацію, яка має збиратися на рівні господарства, зберігатися і включатися в щорічну звітність для забезпечення функціонування конкретних форм страхування сільськогосподарських ризиків;

- базові настанови для забезпечення конфіденційності приватних даних та інформації, що надаються системі страхування сільськогосподарських ризиків споживачами послуг агрострахування;

- практичний механізм арбітражу для вирішення спорів між сторонами угоди страхування сільськогосподарських ризиків.

Література:

1. Р. Мартин. Агрострахування в період економічної кризи // Вісник НБУ. – 2009. - № 3. – С. 39

2. О. Іщенко. Чи захищений сьогодні український фермер? // Вісник НБУ. – 2009. - № 3. – С. 61