Жигалкевич Ж.М., ст.викладач НТУУ «КПІ»

Євсєєва К.О., Поліщук А.С., студенти НТУУ «КПІ»

 

ІННОВАЦІЯ – ПРОВІДНИЙ ЗАСІБ АНТИКРИЗОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

 

Криза, яка і сьогодні продовжує розгортатися в світі, є унікальною як за своїми масштабами, так і за глобальністю впливу. Фундаментальна причина цієї кризи відома – це дисбаланси розвитку світової економіки, які накопичувалися вже не один десяток років. Саме тому наука, освіта та інновації стають сьогодні більш помітними і визначальними сферами розвитку суспільства і держави. Переконливим фактом цього стало те, що 2009 рік проголошений Євросоюзом роком креативності та інновацій.

Наростаюче відставання економіко-виробничих та соціально-економічних показників нашої держави від аналогічних показників більшості країн світу обумовило визначення пріоритетності інноваційного шляху розвитку України. Адже інноваційна діяльність посідає важливе місце не лише у конкурентному ринковому середовищі, але й відіграє ключову роль в економічному і соціальному прогресі всього суспільства. Саме фактор інноваційної діяльності спричинив стрімке економічне зростання більшості країн світу, а підтримка високої інноваційної активності дозволяє їм не втрачати своїх конкурентних переваг.

За умов динамічних змін модель інноваційного розвитку економіки України має стати домінуючою як для окремих суб’єктів господарювання, так і для національного господарства в цілому. Динаміка науково-технічного прогресу в сучасних умовах призводить до глибоких змін. Адже пасивна, сповільнена реакція на розвиток науки і техніки і викликані цим розвитком вимоги до діяльності підприємств означають наростаюче відставання. Тому першочерговим завданням ефективного виробництва повинно бути постійна орієнтація на поліпшення якості продукції, своєчасну диверсифікацію продукції, мінімізацію запасів товарно-матеріальних ресурсів, гнучкість і мобільність технологічних процесів. Щоб досягнути рівня виробництва з такими параметрами підприємствам необхідно постійно впроваджувати новації, здійснювати адаптовані до ринкових умов техніко-технологічні та інноваційні перетворення. Саме це  забезпечує надзвичайну актуальність даної теми.

Дослідженням даної проблеми займаються багато вчених, зокрема: Скібіцький О., Терещенко О., Гальчинський А., Геєць В., Кінах А., Семиноженко В., Чернявський А., Алюшина Н., Василенко В., Котлер Ф., Шумпетер Й., Людва І., Шкварчук Л., Ансофф І., Друкер П., та інші.

Метою зазначеної проблематики є встановлення необхідності активізації інноваційної діяльності в умовах кризи.

Щоб економічно вижити в період кризи потрібно бути успішним, тобто мати конкурентоспроможну продукцію. Практика засвідчує, що досягти необхідного рівня конкурентоспроможності можуть лише ті підприємства, які вчасно реагують на інноваційні вимоги нової економіки, успішно вирішують завдання фінансового забезпечення та якісної інформаційної підтримки відповідних управлінських рішень. Усі інші господарські структури опиняються у стані перманентної боротьби за виживання [1].

Сучасне розуміння антикризового управління доволі неоднорідне та багатозначне. Так само і до визначення інновації існує маса різних підходів. В Законі України «Про інноваційну діяльність» інновація розглядається як результат, а саме, інновація визначена як новостворена (застосована) і (або) вдосконалена конкурентоздатна технологія, продукція або послуги, а також організаційно-технічне рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [2].

Отже, у відповідності до цього визначення поняття «інновація» охоплює не лише нові товари чи технології, але й послуги, організаційно-технічні  рішення комерційного характеру, тощо.

Система інноваційного управління повинна бути спрямована на формування ефективної політики нововведень, що дозволяє функціонувати, уникаючи кризових ситуацій і займати лідируючі позиції [3].

В антикризовому управлінні можна використовувати такі види інновацій: процесні, продуктові, аллокаційні.

До процесних інновацій відносяться нововведення в  взаємодії підприємства з зовнішнім середовищем, процеси управління рухом матеріальних запасів, грошових коштів на підприємстві,  загального менеджменту, а також технологічні процеси випуску продукції.

Продуктові інновації полягають у виборі й освоєнні нових видів діяльності, продуктів. Для їх реалізації підприємству потрібне попереднє розроблення нового продукту та технології його випуску. Такі інновації можуть бути реалізовані власними силами підприємства чи шляхом замовлення у розроблювача.

Аллокаційні інновації полягають в різних схемах реорганізації підприємства, перерозподілі (реструктуризації) матеріальних, фінансових і нематеріальних активів підприємства, перерозподілі відповідальності працівників підприємства.  Такі нововведення є найдорожчими і найскладнішими в реалізації, які повільно окуповуються. Від них можна очікувати як високого і тривалого ефекту, так і радикального всеохоплюючого провалу [4].

Забезпечення органічного поєднання інноваційної активності суб’єкту господарювання і державного впливу реалізується у системі державної інноваційної політики, яка об’єднує економіку, підприємництво і управління. Великі розбіжності в рівнях соціально-економічного розвитку України та інших країн світу з тенденцією їх подальшого зростання вимагають розробки особливих форм та методів державного інноваційної політики України [5].

До форм забезпечення інноваційних процесів можна віднести [6]:

·        технополіси;

·        лабораторії великих корпорацій;

·        організаційні форми на базі банків, бірж, виставково-торгівельних комплексів;

·        консалтингові фірми з проблем організації та управління;

·        інноваційні центри;

·        стратегічні альянси.

Пожвавлення науково-технічних досліджень стало визначником якісних змін розвитку економіки провідних країн. Тому для забезпечення поступу в інноваційній діяльності першочерговим завданням є розробка принципів підтримки науково-технічних досліджень, адже найважливішим напрямком науково-технічної політики держави є стимулювання інноваційних процесів [7].

Інноваційні процеси пов’язані з рівнем та темпами розвитку науки. Високі темпи розвитку наукового прогресу є необхідною, але недостатньою умовою інтенсивної інноваційної діяльності. Однією з достатніх умов існування є високий рівень інноваційного сприйняття. Україна ж характеризується низьким рівнем інноваційного сприйняття. Наука в нашій країні значною мірою працює сама на себе. Основна частина досліджень і розробок не використовується у виробничих процесах, а значить не дає очікуваних результатів. Тому у завдання держави входить підвищення з одного боку науково-технічної активності в державі шляхом розробки пріоритетних напрямків фінансування інноваційної діяльності, які є найбільш перспективними і мають високий технологічний і економічний потенціал, а з іншого боку – підвищити ступінь інноваційного сприйняття в країні [5].

Отже загальні принципи формування державної інноваційної політики [6]:

·        державна підтримка фундаментальних досліджень;

·        правовий захист інтелектуальної власності;

·        свобода наукової та науково-технічної творчості;

·        інтеграція наукової діяльності, науково-технічної діяльності та освіти;

·        підтримка конкуренції у сферах науки та інноваційної діяльності;

·        створення сприятливого інноваційного клімату, спеціальні пільги при впровадженні нових технологій що раніше не використовувались;

·        стимулювання інноваційного розвитку відсталих регіонів;

·        стратегія підготовки та перепідготовки кадрів для нових галузей;

·        розвиток міжнародного співробітництва.

В умовах економічної кризи проблема обмеженості коштів для реалізації інноваційної діяльності стає ще більш відчутною. Тому розрахунку величини фінансових ресурсів, необхідних для впровадження нововведення, приділяється особлива увага. Дослідження, проведені в роботі, показали, що за нинішньої ситуації підприємствам найвигідніше спрямовувати науково-дослідну та дослідно-конструкторську роботу (НДДКР) на покращення якості продукції та ліцензування. Економічна віддача від таких напрямків НДДКР характеризується як висока. Середній показник економічної віддачі характерний для НДДКР, спрямованих на покращення технології та розробку нової (радикально) продукції [5].

Конкретні стимули до проведення інноваційної та інвестиційної (без якої інноваційна діяльність неможлива) діяльностей можна подати:

·        надання тимчасових інвестиційних податкових пільг на придбання нових матеріальних активів та капітальні інвестиції;

·        відшкодування частини витрат на сплату відсотків за кредитами, спрямованими на технологічне переоснащення;

·        прийняття на себе відповідальності державним банком розвитку в розмірі до 80 % кредиту і покриття ним банківських ризиків за контрактами, що були укладені в 2009-2010 роках;

·        зниження процентної ставки за кредитами з метою фінансування інвестицій та оборотного капіталу;

·        направлення капіталу до малих підприємств, сільських областей, на технічні нововведення та індустріальну раціоналізацію шляхом скасування обмежень у розмірах кредитів для комерційних банків;

·        пряме державне фінансування перспективних проектів;

·        залучення прямих інвестицій шляхом створення спільних фондів із зарубіжними партнерами;

·        надання допомоги та кредитів, спрямованих на вдосконалення транспортних засобів та розробку альтернативних видів палива;

·        інвестиції на наукові дослідження та розробки;

·        інвестиції в поновлювані джерела енергії;

·        широке введення податкових пільг для високотехнологічних досліджень, зокрема, досліджень, основна увага яких приділяється промисловості, що не забруднює повітря;

·        збільшення терміну відшкодування податкових кредитів для науково-орієнтованих інвестицій;

·        купівля акцій технологічних компаній, з метою погашення ними боргів; при цьому вони зобов’язані викупати назад свої частки, після того, як їхні труднощі минуть;

·        надання кредитів, атестація продукції, закупівля й маркетингові дослідження для просування нових продуктів для заохочення розвитку енергозбереження, нових технологій і видів продукції;

·        збільшення фінансування університетів, місцевих науково-дослідних інфраструктур та розвитку кар’єри дослідників.

Слід відмітити, що в Україні найвпливовішим поки що стимулюючим заходом є пільгове оподаткування інноваційної продукції та прибутків від її реалізації у розмірі 50% від діючої ставки. Крім того в країні діють стимули, створені на основі використання дотаційних фондів, призначених для розвитку інновацій.  Але ці засоби не є досить дієвими і не забезпечують повною мірою гнучкого підходу до реалізації принципу розвитку інноваційної діяльності в необхідному напрямку. Тому необхідно в якості стимулюючого фактору інноваційної діяльності запровадити пільгове оподаткування доходів підприємств в залежності від об’єму виробництва і реалізації наукомісткої продукції. Адже найважливішою економічною метою передових компаній і країн є підтримання здатності національної економіки до розробки і виробництва наукомісткої продукції. Введення зазначеної пільги може стимулювати вітчизняних товаровиробників до спрямування інноваційної діяльності на наукомісткі види продукції, що підвищить наукомісткість економіки в цілому і в кінцевому випадку приведе до зростання економічної системи.

Таким чином, в умовах загального прискорення науково-технічного прогресу, глобалізації й інтернаціоналізації ринку, посилення конкуренції, що супроводжується скороченням термінів дії конкурентних переваг і необхідністю поділу ринку на сектори, ніші та мікросегменти, інноваційність стає ключовим фактором успіху. А стратегічне управління нововведеннями є найважливішим завданням антикризової політики, виконання якої багато в чому залежить від якості прийнятих інноваційних рішень, від можливості знаходити такі рішення, що організаційно й економічно зможуть забезпечити досягнення поставленої мети із створення конкурентоспроможної продукції. При прийнятті такого роду управлінських рішень варто виходити з особливостей інноваційного процесу, враховувати ступінь новизни нововведень, їхній потенціал, ресурсні можливості підприємства [3].

Існуюча світова криза обмежує ресурсні можливості структурної перебудови: скорочуються потоки інвестицій, погіршуються умови кредитування реального сектора. Вона ще раз показує недоліки і нестійкість сировинної моделі розвитку. Разом з тим, такі ситуації завжди відкривають можливості для появи нових виробництв замість застарілих, які втрачають свою ефективність.

Ситуація в Україні характеризується кризою у сфері інноваційної діяльності, причому кризові явища проявляються як в наукових дослідженнях, так і в процесі їх втілення у виробництво. Крім того проявляється розбалансованість науково-технічного та виробничого прогресу. Причина цього, головним чином, у відсутності цілісної системи управління інноваціями, невідрегульованості механізмів державної підтримки, важкому фінансовому становищі підприємств. Криза інноваційної діяльності обумовила значне зростання використання застарілих морально й фізично зношених основних виробничих фондів. Усі ці обставини визначають втрату Україною своїх конкурентних переваг, а значить відкидання країни на нижчі сходинки економічного розвитку. Саме тому потрібно розглядати інноваційну діяльність як провідний засіб соціально-економічного розвитку й виходу з існуючої затяжної економічної кризи.

Література

1. Терещенко О.О. Антикризовий фінансовий менеджмент – вимога «нової економіки» [Електронний ресурс]:

(http://www.corporation.org.ua/library/publication/).

2. Закон України «Про інноваційну діяльність» [Електронний ресурс]: (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=40-15).

3. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством [Текст]: Навч. посібник. вид. 2-ге, виправл. і доп. — Київ: Центр навчальної літератури, 2005. — 504 с.

4. Валдайцев С.В. Антикризисное управление на основе инноваций [Текст] / Учеб. пособие. – СПб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 2001. – 232 с..

5. Парламентські слухання «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів», Сесійний зал Верховної Ради України, 17 червня 2009 року, 15:00 година  (стенограма) [Електронний ресурс]:

(http://kno.rada.gov.ua/komosviti/control/uk/publish/category?cat_id=46959).

6. Наталія Алюшина «Основи антикризового управління» [Електронний ресурс]: презентація доповіді у Національній академії державного управління при президентові України від 16.10.2009.

(http://napa-portal.academy.gov.ua).

7. Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.02.03 / Л.О. Шкварчук; Управління інноваціями в перехідній економіці України 1999 року. [Електронний ресурс]:  Львів. держ. ун-т ім. І.Франка. — Л., 1999. — 19 с. — укp. (http://disser.com.ua/contents/38744.html).