Днепропетровск , 7-9 июня 2010 года
Тематика
конференції: Управление трудовыми
ресурсами
Шаманська О.І.
Аспірантка Київського
національного університету харчових технологій
Інноваційно-інтелектуальний
розвиток як чинник прогресу та економічного зростання
Необхідність
вирішення проблем, пов’язаних з інноваційним розвитком економіки України,
набуває особливого значення. На жаль, безрезультатне обговорення цього питання в
нашій державі триває вже багато років. Вчені, підприємці, представники Уряду,
парламентарії, всі – за стратегічний прорив, за якнайшвидший перехід економіки
держави на інноваційний шлях, але реальні зрушення на цей час помітні досить
мало. Без сумніву, в українському суспільстві є розуміння того, що світова
економіка початку ХХI століття характеризується кардинальними
змінами у визначенні напрямів економічного прогресу. Основні акценти переміщуються на завдання прискореного
інноваційного розвитку, переходу до стратегії економіки, що базується на
знаннях. В її основі лежать інтелектуальні ресурси, інтелектуальний капітал,
наука, процеси трансферу результатів творчої діяльності у виробництво
матеріальних та духовних благ. В розвинених країнах
частка секторів економіки з інтенсивним використанням інтелектуального капіталу
сьогодні складає понад 50% і ця цифра постійно зростає.
Інновації
забезпечують дедалі вагомішу складову економічного зростання. Відбувається
більш тісний функціональний взаємозв’язок економіки з наукою, причому більш
висока прогресія приросту знань означає, що вони виступають динамізатором
економічного зростання. Організаційно вплив на зв’язку „економіка-наука”
здійснюється за допомогою комплексу різноманітних заходів, науково-технічних та
інноваційних проектів, освітніх програм тощо. Такі проекти можуть бути
узгодженими як внутрішньо, так і з іншими державними програмами, проектами,
фінансовими, інвестиційними та комерційними заходами по ресурсах, суб'єктах
реалізації, термінах виконання тощо [2, с. 141].
Важливою
тенденцією економічного зростання є те, що змінюються співвідносні ваги
окремих видів ресурсів. Передусім слід відзначити зростання значення ресурсів інтелектуально-духовного
вмісту, і це означає відносне зниження ролі матеріальних
носіїв економічного інтересу людини. Люди все більше вимірюють свій економічний
інтерес у категоріях інформаційних (байти, кіло-, мега-, гігабайти і т. п.),
застосовують безліч професійних або відчуттєвих, емоційних характеристик [3; с. 13]. Інформаційними,
інформаційно-духовними ресурсами є цінності, пов'язані з певними знаннями,
даними, відомостями, етико-естетичними, культурними явищами, які
використовуються в процесах відтворення та становлять основу прогресу у
відповідних сферах нематеріального прогресу [2; с. 29-30]. Одним із
ключових термінів, які позначають сутність сучасного економіко-технологічного
поступу, поряд з інформатизацією є інновації.
Недостатні
темпи інноваційної діяльності підприємств пояснюються нестачею коштів і
ресурсів для впровадження нововведень, слабкою зацікавленістю
виробників у впровадженні нових розробок, руйнуванням виробничого апарату в
промисловості та в інших галузях економіки, що стало причиною зупинки і
закриття багатьох підприємств. Сутність інновацій
пов'язана зі створенням нового продукту, впровадженням технологічного процесу
або економіко-організаційної методики, які спрямовані на вдосконалення
виробництва, покращання якості споживання, рівня життя та які є вираженням науково-технічного
прогресу [1; с. 29].
Інноваціями
можна називати і власне продукт, результат інноваційної діяльності, конкретне
вдосконалення в технологіях, які використовуються в практичній діяльності [2,
С. 138].
Інновація,
нововведення, інноваційна діяльність та інноваційна політика - це нові категорії,
які з'явилися в економічному розвитку України на етапі формування ринкових відносин.
Ще кілька десятиліть тому цих категорій не було у вітчизняній економічній
теорії та практиці. Дане поняття можна також охарактеризувати як використання
результатів наукових досліджень і розробок, спрямованих на вдосконалення
процесу виробничої діяльності, економічних, правових і соціальних відносин у
галузі науки, культури, освіти і в інших сферах діяльності суспільства. Цей
термін може мати різні значення в різних контекстах, і вибір їх залежить від
конкретних цілей вимірювання та аналізу.
Розглядаючи технології як рушій прогресу
сучасних міжнародних економічних відносин, слід зазначити, що вони являють
собою елементи та особливі риси засобів виробництва, а також методи організації
виробничих процесів, які дозволяють переробляти ресурси та виробляти готову
продукцію. Крім того, технології – це і вміння організувати виробничі
відносини, навіть роботу соціальних систем. Для цілей нашого розгляду технології
можна визначити і як знання, які можна використовувати для виробництва товарів
та послуг з економічних ресурсів, або наукові методи досягнення практичних
цілей господарської діяльності [2, с. 204].
Аналіз міжнародного досвіду показав, що інноваційні
зрушення в національних економіках багатьох країн (Фінляндії, Швеції, Японії,
Південної Кореї, інші країни) визначалися не лише науковими та технічними
досягненнями, але й загальним інтелектуальним проривом в цих країнах за рахунок
створення відповідних інституцій соціального, освітнього,
науково-технологічного та маркетингового спрямування, які поєднали інтелект,
виробництво, бізнес [5]. Дуже важливо також об’єднати людей єдиною національною
ідеєю – стати високорозвиненою країною з високою духовністю та гідним
талановитого народу України рівнем життя.
Україна
впевнено набуває авторитету держави з високим інтелектуальним потенціалом. В сучасних умовах в
державі центральну роль у підвищення інноваційної активності підприємств
повинен відіграти Уряд України. Цілями державної та
комерційної політики стосовно інновацій є підвищення ефективності використання
наукового, освітнього, інтелектуального, технологічного потенціалу з метою
прискорення соціально-економічного розвитку та підвищення рівня життя.
Список
використаних літературних джерел
1.
Бутейко О.А. Упровадження інновацій у промислові підприємства України //
Держава та регіони. — 2006, — № 2. — С. 23-25.
2.
Новицький В.Є. Єкономічні ресурси цивілізаційного розвитку. –К.: НАУ, —
2004. — 268 с.
3. Економічна енциклопедія / Під ред. Гаврилишина Б.Д. –Т1. –К.: Видавничий центр “Академія”, — 2002. — 951 с.
4.
Драган І.В. Ефективність науково-технічної політики в Україні // Держава та
регіони. — 2006, — № 2. — С. 89-93.
5.
Безуглий В.В. Економічна
і соціальна географія зарубіжних країн: Навч. посібник для студентів
вищих навчальних закладів. — К.: ВЦ „Аркадія”, — 2005. — 704 с.