Серед
основних факторів економічного зростання сільського господарства України важливе
місце належить її кредитному забезпеченню. Об'єктивна необхідність та особлива
роль кредиту, без якого галузь не може існувати, зумовлені специфікою його
відтворювального процесу. Нині, за умов обмеженості бюджетних коштів,
інвестиційної непривабливості аграрного виробництва, кредити банків є єдиним
реальним джерелом покриття потреби підприємств у кредитних ресурсах. За їх
допомогою збалансовується потреба в капіталі з наявними в його розпорядженні
власними коштами.
Багато
вітчизняних вчених досліджували проблеми та розвиток кредитування, а саме такі
як: О.Василика, Н.Внукової, Б.Івасіва, І.Малого, А.Мороза, М.Савлука,
С.Науменкової, А.Пересади, В.Ходаківської, В.Шелудько та багато інших. Утім, в
українській економічній літературі ще немає комплексного
дослідження функціонування інституту небанківських фінансових посередників.
Кредитування
аграрних підприємств базується на певних таких принципах, що і галузей
національної економіки, але має суттєві особливості.
Одні з цих особливостей мають сталий характер
(сезонність сільськогосподарського виробництва, підвищена потреба аграрних
підприємств в основному капіталі тощо), інші - зумовлені сучасним станом
аграрного сектора економіки (незадовільний фінансовий стан більшості
підприємств, значний фізичний і моральний знос основних засобів тощо).[2 c.209]
Для
сільськогосподарських підприємств проблема банківського кредитування стоїть
гостро, так як на кредитному ринку
аграрного сектора виникла кризова ситуація, яка мала
негативні наслідки і для сільського господарства – (надходження кредитів в аграрний сектор припинились), – і для банків – (втрачали потенційно
кредитомісткий сегмент економіки).
Причинами цього є: низька кредито - і платоспроможність аграрних підприємств, відсутність кредитної історії, відсутність застави, надто малий розмір позики на стислий термін, значний ризик і незначні прибутки в абсолютному вираженні, порівняно з кредитуванням серйозніших позичальників. Отже, самі собою сільськогосподарські підприємства сьогодні не є привабливими клієнтами для банків. Водночас ставки кредитних ресурсів, котрі діють на ринках, надто високі для суб’єктів господарювання, роблять банківські кредити недоступними.
Для вирішення
цієї проблеми необхідно розробити державну політику, спрямовану на часткову
компенсації відсоткової ставки за кредитами комерційних банків для підприємств
АПК, підтримку короткострокового кредитування, пільгове довгострокового
кредитування, надання кредитів аграрним підприємствам із незадовільним
фінансовим станом під гарантії уряду, зниження вартості кредитів, розвиток
лізингового кредитування [3].
Враховуючи
вищенаведені підсумки пропонуємо:
1.
Оскільки гальмує розвиток кредитних відносин комерційних банків з
підприємствами АПК неврегульованість таких питань, як оборот земельних ділянок
сільськогосподарського призначення, реальна експертна грошова оцінка земельних
ділянок, іпотека землі, випуск та обіг цінних іпотечних паперів, створення і
функціонування спеціалізованих кредитних установ, тому особливо важливо
створити Державний іпотечний банк з функціями інвестиційного та кредитного
обслуговування сільськогосподарських товаровиробників, у тому числі
кредитування під заставу земельних ділянок і майна, майнових та інших прав
користування.
2.
Для розширення обсягів кредитування, необхідно розвивати нові фінансові
інституції - кредитні спілки, які повинні відігравати ключову роль у
мікрокредитуванні сільськогосподарського виробництва, а в майбутньому мають
стати надійною підставою для створення кооперативних банків в Україні.
3. Для стабілізації
фінансово-кредитної системи необхідно:
- здешевити кредити для
підприємств агропромислового комплексу до 5-7% річних;
- механізм визначення
процентних ставок за кредит пов'язати з технологічною особливістю здійснення
сільськогосподарського виробництва і періодом надходження виручки за
реалізовану продукцію;
- дозволити ширший перелік
використання коштів, ніж визначений Порядком про використання коштів через
механізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів, а саме використання їх
на виплату заробітної плати;
- продовжити строки повернення
кредиту не 1 грудня поточного року, а до 1 лютого, коли ціни на
сільгосппродукцію дещо вищі.
Таким чином, реалізація цих
заходів щодо кредитування поліпшить ситуацію зі складним фінансовим
забезпеченням підприємств, що дасть їм змогу активніше виконувати свої основні
функції: забезпечувати зайнятість значної частини населення і робити внесок у
зростання валового внутрішнього продукту.
ЛІТЕРАТУРА
1.
Бачурина І. Умови, ставки та спеціальні
програми/І. Бачурина// АгроПерспектива. - 2006. - №3. - С. 14-15.
2. Актуальні
проблеми економіки/О.А. Кириченко,В.Д. Кудрицький// Кредетування
аграрного сектору економіки в умовах глобальної фінансової кризи.-
2009.-№5- с.207-221
3. Гречаний В.М.
Формування корпорацій в АПК / В.М. Гречаний // Економіка АПК. – 2008. - №7. –
С.24-27.