Завальна Дар'я

керівник Гвасалія Д.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Бюджетні відносини та їх сутність

Проблеми організації міжбюджетних відносин, фінансового вирівнювання розвитку регіонів, зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування входять до кола наукових інтересів багатьох учених. Зокрема, даній проблематиці присвячено праці вітчизняних науковців С. Буковинського. О. Василика, О. Кириленко, І. Луніної, В. Опаріна та інших.

Україна взяла на себе зобов'язання будувати власну систему місцевих фінансів відповідно до принципів Європейської хартії про місцеве самоврядування і іншими міжнародними правовими актами, що визначають міжнародні стандарти організації місцевих фінансів. Однак прийняті за роки реформ законодавчі акти не створили механізм гарантій фінансової самостійності і незалежності для органів місцевого самоврядування. Основними проблемами регулювання міжбюджетних відносин в Україні залишаються:

- незбалансованість бюджетних ресурсів і державних зобов'язань;

- відсутність механізму стимулювання адміністративно-територіальних одиниць до найбільш повного використання власного податкового потенціалу й скороченню неефективних витрат;

- відсутність закону про мінімальні державні соціальні стандарти, які б дозволили перейти до формування міжбюджетних відносин на більш об'єктивній основі;

- відсутність закону відносно депресивних територій, у якім були б закладені правові основи фінансової підтримки по державному бюджету депресивних територій, головні критерії депрессивности територій;

- непрозорість використання міжбюджетних трасфертів.

Актуальність оброної теми полягає у тому, що дохідний потенціал різних регіонів України є неоднаковим, тому неоднаковими є можливості здійснювати зазначені видатки. "Багатші" регіони можуть дозволити їх фінансування на рівні навіть вищому за мінімальний, в той час, як "бідніші" не можуть забезпечити ці видатки навіть у мінімальному обсязі. За такої ситуації, мінімальний рівень соціальних видатків на одного мешканця, гарантом яких виступає держава і які мають забезпечуватись приблизно на однаковому рівні по всій її території, значною мірою залежить від місця проживання громадян. Оскільки держава гарантує, визначає обсяг та порядок здійснення видатків, то вона повинна перебрати на себе їх фінансування шляхом забезпечення централізації коштів на соціальне забезпечення в державному бюджеті.

Врегулювання міжбюджетних відносин у державі має відбуватися в напрямку децентралізації бюджетних коштів, що передбачено Конституцією України і Законом України „Про місцеве самоврядування". Для цього необхідно:

-чітко розмежувати компетенції органів влади на рівні держави, області, району, міста, селища, села;

-забезпечити самостійність місцевих бюджетів шляхом гарантування їм джерел надходжень;

-створити прозорий та автоматичний порядок надання дотацій, у випадку, якщо закріплених бюджетних ресурсів недостатньо для фінансування мінімального бюджету [1].

Завдання міжбюджетних взаємовідносин розглянуто на рисунку 1.

						Різні форми взаємовідносин, що виникають у процессі виконання бюджетів (векселі, взаємозаліки, бюджетні позики тощо)
Розмежування видатків бюджетів відповідно до розподілу повноважень між державою і органами місцевого самоврядування			Підтримка «бідних» у фінансовому розуміні територій (з відповідних бюджетів)

лр

Забезпечення бюджетів доходами, достатніми для виконання покладених на них завдань

Вилучення коштів у відносно «багатих» у фінансовому розумінні територій (з відповідних бюджетів)

Рисунок 1 - Завдання міжбюджетних взаємовідносин в Україні.

Підставою для існування міжбюджетних відносин є:

- визначений у законодавстві розподіл повноважень між державною виконавчою владою та органами місцевого самоврядування;

- гарантія фінансування витрат на реалізацію наданих повноважень з боку держави органам місцевого самоврядування;

- діючий порядок розмежування доходів і видатків між рівнями бюджетної системи і місцевими бюджетами різних видів;

- фінансова підтримка місцевих бюджетів у зв'язку зі значними коливаннями рівнів податкового потенціалу окремих територій та об'єктивними розбіжностями в обсягах видатків [2].

Розглянемо визначення міжбюджетних відносин за різними авторами, що наведено у таблиці 1.

Талиця 1

Визначення міжбюджетних відносин за різними авторами

№	Автор	Визначення міжбюджетних відносин
1	Н.Гайдис, Л.Фурдиченко	-відносини, які виникають у процесі розподілу бюджетних ресурсів між бюджетами різних рівнів, основою яких є розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи держави. Удосконалення механізму міжбюджетних відносин здійснюється шляхом збільшення обсягу видаткової частини місцевих бюджетів.
2	О. Василик	- це відносини між державою, Автономною Республікою Крим і органами місцевого самоврядування щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та законами України.
3	В. Алієва	- це відносини між державою, АР Крим і органами місцевого самоврядування, що стосуються забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України й законами України.
4	В. Щвець	-це система взаємовідносин між держвавою та місцевивим самоврядуванням щодо розподілу повноважень державних органів влади й органів місцевого самоврядування, а також розподілу видаткових зобов'язань і дохідних джерел між бюджетами різних рівнів.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які мають забезпечувати виконання цих повноважень, тобто перерозподіл бюджетних ресурсів. Іншими словами, основною метою міжбюджетних відносин визнається проведення перерозподілу бюджетних ресурсів.

Головним завданням міжбюджетного регулювання є вибір найбільш ефективної моделі, яка надасть кінцевим споживачам рівний доступ до бюджетних послуг.

Згідно з Бюджетним кодексом України від 21 червня 2001 р. (ст. 2, п. 5), бюджетна система України - це сукупність державного і місцевих бюджетів. Вона побудована з урахуванням економічних відносин державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Регулювання міжбюджетних відносин державного бюджету з місцевими бюджетами здійснюється шляхом надання з державного бюджету дотацій, субвенцій, субсидій, відрахувань від регулюючих податків, а також закріплення в цілому або частково за місцевими бюджетами загальнодержавних податків і зборів, бюджетних позичок на покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів. Дотації, субвенції, субсидії й міжбюджетні взаєморозрахунки є трансфертами.

Одним із методів бюджетного регулювання є надання фінансової допомоги бюджетам у формі бюджетних трансфертів (дотацій, субсидій, субвенцій). Трансферти у зарубіжній практиці тлумачаться як "передавальні платежі", "односторонні перекази", характерними рисами яких є те, що рух коштів у вигляді трансфертів не супроводжується зустрічним одержанням товарів, послуг або грошей [3].

По даним офіційного сайту Рахункової палати України серед місцевих бюджетів, які мають міжбюджетні відносини з державним бюджетом, переважна більшість (близько 90%) є дотаційними, що наведено у таблиці 2.

Таблиця 2

Склад бюджетів, які мали міжбюджетні відносини з державним бюджетом (2002—2008 роки)

Показник	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Усього бюджетів, що мають відносини з державним бюджетом	686	686	689	690	690	691	691
3 них:
бюджетів-донорів(усього)	89	77	56	55	41	46	46
у т.ч. бюджетів міст — обласних центрів	23	16	12	12	10	10	11
бюджетів інших міст	55	52	37	38	27	32	28
бюджетів областей	3	4	3	2	1	1	1
бюджетів районів	7	4	3	2	2	2	5
бюджету Києва	1	1	1	1	1	1	1
Частка бюджетів-донорів у загальній кількості бюджетів, %	13,0	11.2	8,1	8,0	5.9	6,7	6,7
Частка дотаційних бюджетів у загальній кількості бюджетів, %	87,0	88,8	91,9	92,0	94,1	93,3	93,3
Частка міжбюджетних трансфертів у дохідній частині державного бюджету, %	6,47	4,30	2,26	1,39	1,18	2,62	н.д.

Аналізуючи наведені дані у динаміці спостерігаємо подальше збільшення частки дотаційних бюджетів і, відповідно, скорочення бюджетів-донорів. Так, у 2002 році налічувалося 89 бюджетів - донорів, або 1З % від їх загальної кількості, а до 2008-го їх залишилося тільки 46 або 6,7 %. Бюджети-донори у різні роки забезпечували від 1,18% до 6,47% дохідної частини державного бюджету. Основними бюджетами-донорами виступають бюджети міст: у 2008 році таких було 40 із 46. При цьому внесок ціх бюджетів є неоднаковим , що представлено у таблиці 3 [4].

До таблиці 3 було включено бюджети, частка яких у загальній сумі вилучень із місцевих бюджетів хоча б за один із розглядуваних періодів, дорівнювала або, перевищувала 2%. Найбільшу частку в складі міжбюджетних трансфертів дохідної частини державного бюджету за всі наведені роки забезпечував бюджет Києва (від 28,7% до 76,1 %), вагомим також був внесок бюджетів таких обласних цетрів, як Запоріжжя, Донецьк, Харків, Дніпропетровськ та деякі інші.

Таблиця 3

Основні бюджети-донори та їх частка у загальній сумі міжбюджетних трансфертів дохідної частини державного бюджету (2002—2008 роки), %

Місцевий бюджет	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Києва	35,4	28,7	49,7	73,0	76,1	35,4	28,7
Запоріжжя	8,9	8,7	5,7	2,8	2,2	8,9	8,7
Донецька	3,6	7,2	6,7	3,9	4,5	3,6	7,2
Маріуполя	5,2	6,9	6,3	2,9	1,8	5.2	6.9
Харкова	5,3	6,7	5,4	2,1	1,3	5.3	6,7
Дніпропетровська	5,0	6,7	6,0	3,9	3,9	5,0	6,7
Дніпропетровської області	3,6	3,9	1.5	-	-	3.6	3,9
Кривого Рогу	2,9	3,3	-	-		2,9	3,3
Львова	2,6	3,0	2,3	1,6	1,2	2.6	3,0
Одеси	4,2	1,5	-	-	-	4.2	1,5
Донецької області	-	1,4	-	-	-	-	1,4
Миколаїв	2,1	-	-	-		2.1
Разом за наведеними бюджетами	79,0	80,0	83,7	90,2	91,1	79,0	70,0

З метою подальшого вдосконалення міжбюджетних відносин потрібно:

- проводити чітке розмежування повноважень між органами державної влади і місцевим самоврядуванням, відповідно до якого має здійснюватися розмежування фінансових ресурсів;

- забезпечувати органи місцевого самоврядування бюджетними ресурсами, достатніми для виконання делегованих повноважень державної влади;

- формувати сприятливі умови для нарощування власної дохідної бази місцевих бюджетів, як основного джерела фінансування власних повноважень;

-розробляти механізм компенсації втрат власних доходів місцевих бюджетів, які виникають у зв'язку з наданими державою пільгами за податкам та іншими платежами;

- законодавчо визначати порядок коригування власної дохідної бази місцевих бюджетів і встановлювати перелік чинників, які можуть при ці,ому бути враховані;

- під час визначення обсягів видатків місцевих бюджетів ширше застосовувати коригуючі коефіцієнти з метою врахування місцевої специфіки;

- законодавчо визначати на кожний бюджетний рік перелік депресивних територій з метою проведення ефективного фінансового вирівнювання;

- розробляти дієвий механізм стимулювання регіонів-донорів державної скарбниці;

- у процесі бюджетного регулювання поступово переходити до оцінювання податкової бази територій, як сукупності об'сктів, що підлягають оподаткуванню;

- створювати прозорий і зрозумілий механізм визначення обсягів субвенцій місцевим бюджетам із державного бюджету.

Таким чином ми надійшли висновків, що застосована в Україні система формування доходів місцевих бюджетів та фінансування видатків є досить недосконалою: обсяги функцій і повноважень, які покладаються на місцеві органи влади, не відповідають фінансовим можливостям їх реалізації; має місце місце нечітке розмежування повноважень між органами державної та місцевої влади.

Список використаних джерел

1. Державні фінанси: Теорія і практика перехідного в Центральній Європі-К.: Основи, 2008.-507 с.

2. Шах А. Реформування міжурядових бюджетно-фінансових стосунків у країнах,де зароджується й розвивається ринкова економіка.-К., 2009.- 4 с.

3. Фінанси України.- Лісовська Л.П. Місцеви бюджети-2007.-№2.-40 с

4. Чуприна О.В. Місцеви податки-справа державна-К.:2009.-301 с.