Экономіка. Фінансові відносини.

Муза І.М., Карлін О.Л. Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского, Украина Методика оцінки кредитоспроможності позичальника, яку використовують банки України

На сучасному етапі розвитку кредитного ринку розгляд проблем аналізу кредитоспроможності представляє великий інтерес для банків, тому тема статті дуже актуальна. Перед кредитними установами постійно полягає завдання вибору показників для визначення здатності позичальника виконати свої зобов’язання. Сьогодні ця проблема набула особливої гостроти: економічні труднощі серйозним чином впливали на діяльність комерційних банків. Загальноекономічна функція банків з питань трансформації ризиків істотно ослабла. Кредитна діяльність комерційних банків разом з важкою економічною ситуацією ускладнюється відсутністю в багатьох з них відпрацьованої методики оцінки кредитоспроможності.

Метою даної статті є вивчення підходів до аналізу кредитоспроможності на базі вивчення вітчизняного досвіду.[1]

Методика оцінки доцільності надання банківського кредиту, розроблена для визначення банками платоспроможності підприємств, які наділяються позиковими засобами, оцінки можливих розмірів кредитів і термінів їх погашення.[2]

Дана методика призначена для оцінки фінансового становища юридичних осіб з метою визначення їх кредитоспроможності, а також ризиків видачі кредитів. Методика передбачає підключення суб’єктивних факторів, що формуються на підставі заповнення анкет, а також об’єктивних даних, які отримують на основі фінансової звітності. Це забезпечує єдиний підхід, визначеність та оперативність при вирішенні питань оцінки доцільності видачі позик. Застосування методики сприяє обґрунтованому вибору більш надійних позичальників для видачі кредитів і, таким чином, сприяє зменшенню загальних обсягів простроченої та пролонгованої заборгованості.[3]

Найважливішою інформаційною базою аналізу кредитоспроможності є бухгалтерський баланс.

При аналізі дебіторської заборгованості необхідно звернути увагу на терміни її погашення, оскільки надходження боргів може стати для позичальника одним із джерел повернення запитуваного кредиту.

При розгляді пасивної частини балансу найпильнішу увагу має бути приділено вивченню розділам, де відображаються кредити та інші позикові кошти: необхідно зажадати кредитні договори з тих позиках, заборгованість за якими відображена в балансі і не погашена на дату запиту про кредит, і переконатися, що вона не є простроченою. Наявність простроченої заборгованості за кредитами інших банків є негативним чинником і свідчить про явні прорахунки і зриви в діяльності позичальника.

При оцінці стану кредиторської заборгованості необхідно переконатися, що позичальник в змозі вчасно розплатитися з тими, чиїми коштами в тому чи іншому вигляді користується.[2]

Важливим позитивним чинником є наявний досвід кредитування даного позичальника банком, на підставі якого можливо судити про перспективи погашення запитуваного зараз кредиту. У тому випадку, якщо запитуваний кредит є черговим у низці попередніх, своєчасно погашених кредитів, то при прийомі заявки від даного позичальника він може не предоставляти в банк свої юридичні документи, але з обов’язковим повідомленням банку про всіх внесених до них змін.[3]

З метою об’єктивної оцінки фінансового стану позичальника і прогнозування можливості повернення кредиту необхідно враховувати наступні дані: наявність бізнес-плану, наявність висновків аудиторських перевірок, термін функціонування підприємства та його форму власності.

Метою вивчаємої методики є: мінімізувати ризики при кредитуванні, забезпечити ліквідність банку, поліпшити ефективність кредитних вкладень.

При подачі документів на розгляд кредитного комітету необхідно вказувати клас до якого належить позичальник, а так само кількість балів (клас „А” – 60 балів і більше; клас „Б” – від 45 до 60 балів; клас „В” – від 30 до 45; клас „Г” – менше 30 балів).

В цілому методика відповідає сучасним вимогам, що пред’являються до даного методичного забезпечення. Основною перевагою даної методики є оцінка „кредитної історії” підприємства, репутації і кваліфікації керівників позичальника, „арбітражна” історія позичальника, наявність і результати аудиторських перевірок.[4]

Можна зробити висновок, що кредитоспроможність позичальника – це здатність розраховуватися за отриманими кредитами повністю і в строк. Вона і виступає гарантією забезпеченості, поворотності і платності кредиту. До числа способів оцінки кредитоспроможності клієнта банку відносяться: збір інформації про клієнта, оцінка ділового ризику, оцінка менеджменту, оцінка фінансової стійкості клієнта на основі системи, оцінка фінансових коефіцієнтів, аналіз грошового потоку. В українському кредитуванні ще не все систематизовано, є багато недоліків. Але якщо українські банки візьмуть до уваги досвід західних банків, то вони будуть менше ризикувати при видачі кредитів.[1]

Література

1) Илясов Г.Г. Как улучшить финансовое состояние предприятия. [Текст] 2007. - №6. - с.69-76. - ISSN 1605-7988.

2) Методическое пособие «Анализ финансовой деятельности предприятия».[Текст] - К.: Знання, 2008. – с.89-146. – ISBN 966-7634.

3) О.С. Филимоненков, «Финансы предприятия». [Текст] - К.: Знання, 2009. – с.289-346. - ISBN 973-7429.

4) Шульга Н.П. Оцінка кредитоспроможності клієнта: Рекомендації банкіру при видачі кредиту. [Текст] – К.: КІБ"Україна",2008. - ISBN 5-8461-0097.