Особливості і тенденції міжнародної трудової міграції та місце України в даному процесі

ст. Білан І.С.

Львівський державний інститут новітніх технологій та управління ім.В.Чорновола, Україна

Особливості і тенденції міжнародної трудової міграції та місце України в даному процесі

Еміграція робочої сили з України стала важливим чинником соціально-економічних стандартів життя населення окремих регіонів країни. В умовах сукупного впливу економічної, соціальної та демографічної криз на населення України, не може бути ефективним традиційний підхід до регулювання міграції в умовах розвитку України як цілісного державного утворення. Таким чином, дослідження головних елементів міжнародної міграції трудових ресурсів сьогодні, аналіз різних підходів до їх регулювання, формулювання впливу стану економіки та соціальної сфери на динаміку і обсяги міжнародної трудової міграції в Україні, а також вивчення міжнародного досвіду набувають актуального значення.

Вагомий внесок у процес дослідження теорії і практики міжнародної трудової міграції, удосконалення організаційних, економічних та правових важелів її регулювання, зокрема, зробили вітчизняні вчені: О.Власюк, В.Геєць, А.Кравченко, Е.Лібанова, Ю.Макогон, О.Малиновська, Н.Марченко, А.Мокій, С.Писаренко, М.Романюк, А.Румянцева, Л.Симів.

Негативними аспектами, які сприяють зростанню міграційних потоків з України за кордон є:

- вищий рівень життя населення європейських країн;

- політика сприяння урядами країн ЄС у легалізації трудових мігрантів;

- міграційна політика країн Центральної та Східної Європи [2].

Останнім часом набула розвитку так звана „човникова” міграція. При цьому значну частку трудових мігрантів з України складають мешканці її Західного регіону. Так, за даними офіційної статистики, сальдо міграції із Західних областей України складає у Львівській області – -407 осіб, Волинській – -432 осіб, Закарпатській – -805 осіб, Рівненській – -771 осіб [2].

Іноземні робітники впливають на динаміку загального рівня ВВП країни імміграції. Використання ж ресурсу нелегальних іммігрантів можливе лише у тіньовій економіці. Тому, як зазначає Ваврищук Н.Г., неконтрольований притік нелегальних трудових мігрантів у країну неодмінно стимулює підприємства, що використовують їхню працю, до зменшення частки задекларованих обсягів виробництва. Зважаючи на те, що частка нелегальних іммігрантів значно перевищує частку легальних іноземних робітників майже в усіх країнах, нелегальна міграція є вагомою перепоною, що стримує детінізацію економіки в європейських країнах [1]. Крім того, неврегульовані мігранти, насамперед жінки та трудові мігранти з низьким рівнем кваліфікації, ризикують потрапити до тенет торгівлі людьми задля трудової та сексуальної експлуатації.

Міжнародна трудова міграції для України має і позитивний характер. Так, за оцінками Світового Банку, обсяги переказаних в Україну коштів складають близько 400 млн. дол. США, при цьому більшу половину складають приватні трансферти трудових мігрантів з країн ЄС, які в Україні використовуються для розвитку приватного бізнесу, придбання та ремонту житла, забезпечення дітей освітою. Крім того, отримавши досвід праці за кордоном та вдосконалені професійні навички, українські мігранти відкривають приватний бізнес та залучають частину працездатного населення, зменшуючи напругу на вітчизняному ринку праці [2].

Важливим напрямом державної міграційної політики є регулювання параметрів відтоку робочої сили за кордон з метою захисту вітчизняного ринку робочої сили і запобігання негативним наслідкам еміграції для демографічних процесів у країні. Регулювання слід здійснювати за допомогою лімітування видачі закордонних паспортів, прямої заборони на виїзд окремої категорії робітників чи введення еміграційних квот. Доцільно застосовувати й економічні методи, зокрема, диференціацію податкових ставок на валютні трансферти мігрантів залежно від їхньої спеціальності, а також застосування систем штрафів за несанкціонований виїзд із країни. Регіональним органам державної влади слід сприяти формуванню інституційного середовища регулювання міжнародної трудової міграції.

Не можна не погодитись із Чайкою-Петегиричем Л.Б. [3], що досить жорсткі вимоги потрібно висувати до фірм-посередників, які займаються працевлаштуванням громадян України за кордоном. Це пояснюється характером їх діяльності, оскільки, по-перше, робота з людьми завжди вимагає особливої відповідальності, по-друге, експорт робочої сили – досить прибутковий вид діяльності і, по-третє, від того, наскільки вдало він організований, залежить входження України у світове співтовариство.

Таким чином, для керівництва України першочерговим стає завдання максимізації позитивних наслідків від міграції працівників через розширення можливостей легального працевлаштування, а також створення передумов для зворотної міграції. Головною метою має бути заохочення повернення висококваліфікованих робітників назад в Україну.

Література:

1. Ваврищук Н. Еміграція робочої сили з України: теоретико-методологічні аспекти // http://www.library.ukma.kiev.ua/e-lib/NZ/NZV56_2006/10_vavryshuk_ n.pdf

2. Вплив інтеграційних процесів на міжнародну трудову міграцію: регіональний аспект, 22.07.2008 // http://niss.lviv.ua/analytics/71.htm

3. Чайка-Петегирич Л.Б. Організаційно-економічні пріоритети регулювання міжнародної міграції робочої сили // http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/ Nvamu/Ekon/2009_6/26.pdf