Юнчак Г.Г.

Науковий керівник: Гудима Р.Р.

Буковинська державна фінансова академія

Проблемні аспекти розвитку нафтогазової промисловості України

Нафтогазова промисловість є однією з найважливіших складових частин економіки України, що визначальною мірою забезпечує як функціонування всіх інших галузей, так і ступінь добробуту нашого населення. Вона відіграє важливу роль в економічному розвитку України, в її безпеці, енергетичній залежності, в сільському господарстві та інших галузях. Сьогодні ми живемо в такий час, коли особливо важливими стали проблеми у сфері нафто- та газовидобування, оскільки саме ці природні ресурси є основними в енергетичному забезпеченні галузей, та мають здатність вичерпуватись.

Нафтогазова галузь в сучасних умовах перебуває в тяжкому стані. З кожним роком залягання нафтових та газових родовищ вичерпуються, продуктивні горизонти стають глибшими, що визначає умови їх видобування, зменшуються обсяги поставки і переробки нафти. Ці проблеми українські громадяни відчувають чи не щодня, адже вони позначаються на цінах пального, оплаті комунальних послуг, при обробітку присадибних ділянок, при оплаті за проїзд у транспорті тощо [2, с.44].

Незважаючи на вигідне географічне розташування України, з виходом до Чорного і Азовського морів, і побудовану протягом багатьох років одну з найбільших у Європі розгалужену транспортну інфраструктуру, нафтогазова промисловість має більше проблем, ніж перспектив.

Майже 95% нафти і газу, що видобувається на території України припадає на підприємства НАК «Нафтогаз України», яке є монополістом на даному ринку. Ця компанія розробляє стратегію розвитку галузі, здійснює структурну перебудову галузі відповідно до ринкових умов господарювання, забезпечує потребу промислових споживачів та населення, забезпечує транзит нафти і газу до країн Європи. Але в останні роки ця компанія показала неефективну діяльність, надмірний штат, велику заборгованість [4, с.38].

Серед основних проблем нафтогазової промисловості можна виділити такі основні:

– скорочення обсягів загального видобування нафти і газу в Україні;

– неефективність диверсифікації газо- та нафтопостачання в Україну;

– великий об’єм споживання природного газу в Україні;

– залежність від монопольних постачальників;

– неповна завантаженість вітчизняних нафтопереробних заводів;

– криза неплатежів, особливо в газовому секторі;

Нафтогазова галузь України характеризується високим ступенем монополізації, недостатньою прозорістю і недосконалою організаційною структурою управління, недостатньо розвинутою конкуренцією. На відміну від нафти, газ не потребує суттєвої попередньої переробки перед використанням, але його потрібно відразу постачати споживачеві. Газ головний вид палива, до 80% його споживають на багатьох підприємствах різних галузей промисловості України, таких як електроенергетика, хімічна і металургійна промисловості, які розвивають економіку країни [5, с.109].

Значні перспективи видобутку нафти і газу є на шельфі Чорного і Азовського морів, проте в нашій державі існує брак коштів для розробки нових родовищ. А залучення іноземних інвестицій стримуються низкою чинників, серед яких нестабільність політичного курсу, недосконалі механізми видачі ліцензій на розвідку і розробку родовищ, а з ними й значні ризики щодо повернення вкладених інвестицій і одержання прибутку.

Недосконала структура національної економіки, застарілий морально і фізично виробничий потенціал та перевантаження України енергоємними виробництвами стали причиною дуже високого рівня енерговитрат в економіці та низької ефективності виробництва. З переходом на світові ціни, Україна сплачує значні суми за імпорт газу Росії, що спричиняє навантаження на економіку України. Тому в цих умовах треба більше використовувати і розвивати власну сировинну базу – вугілля, атомну енергетику, збільшувати добування власних нафти і газу, тоді і гроші залишатимуться в Україні [1, с.13].

Переробка нафти і виробництво нафтопродуктів здійснюється на нафтопереробних заводах, в Україні їх є шість, але п'ять з них “застарілі” і вони відстають від країн Європи за технологічними рівнем. І тільки один Кременчуцький завод здійснює повний цикл переробки нафти. Крім того, сировини для всіх заводів не вистачає, тому всі вони залежать значною мірою від імпорту. Та ще й кожен з цих заводів повністю, або частково контролюється російськими транснаціональними компаніями. Частково на цих заводах проводиться реконструкція, модернізація, але з частою зміною уряду в нашій країні приходять нові власники, які не дуже поспішають модернізовувати, вкладати гроші в докорінну реконструкцію заводів, а лише завдають непоправної шкоди нафтогазовій промисловості України.

В Україні за роки незалежності спостерігалася тенденція до падіння рівня фактичного споживання нафтопродуктів, що значною мірою було зумовлене безперервним зростанням світових цін на нафту. Це призвело до падіння обсягів переробки нафти через застосування застарілих технологій на вітчизняних переробних заводах, до збільшення частки імпорту, причому з одного джерела – Росії. А це була помилка, яку наші уряди не можуть виправити й досі. Зростання імпортної залежності призводить до позбавлення українських НПЗ важливого джерела фінансування – прибутку від реалізації вироблених нафтопродуктів, інвестуючи його у розвиток заводів.

Розглядаючи стан нафтопереробки України доводиться стверджувати, що за роки незалежності України в галузі нафтозабезпечення не відбулося поліпшення якісних показників, а значною мірою погіршилось кількісне забезпечення нафтою більшості нафтопереробних заводів. Враховуючи те, що нафтогазова промисловість забезпечує потреби України приблизно тільки на 20%, та ще й той факт, що запаси залягають на великих глибинах, коштів на освоєння нових родовищ немає – то надіятись на повну енергетичну незалежність недоцільно [3,c.52].

Світова фінансова криза принесла в Україну «нові» ціни на нафту і газ, економіка України дістала більше навантаження, що призвело і до зупинки підприємств, і до збільшення цін на товари і послуги. Тому джерела одержання ресурсів слід шукати як в Україні, так і за її межами. Уряду слід виважено, прозоро підходити до переговорних процесів з іншими державами, зацікавленими в спільних проектах видобутку та постачанні нафти та газу в Україну і до країн Європи.

Список використаної літератури:

1.Адаменко С.В. Нафтопровід «Одеса-Броди» як чинник енергетичної безпеки України / Адаменко С.В. // Держава та регіони. – 2009. – №3. – с.13-18.

2.Бурлака Г.Г. Стратегія нафтопродуктозабезпечення як складова енергобезпеки України / Бурлака Г.Г. // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №9. – с.43-49.

3.Витвинський Я.С. Рентоутворюючі фактори у сфері видобування нафти і газу (на прикладі Західного нафтогазоносного регіону України) / Витвинський Я.С. // Регіональна економіка. – 2008. – №3. – с.49-56.

4.Козак С.В. Статистичні оцінки ринку газу в Україні / Козак С.В. // Статистика України. – 2009. – №4. – с.35-42.

5.Сіднєва Ж.К. Проблеми розвитку підприємств нафтопереробної промисловості в сучасних умовах / Сіднєва Ж.К. // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. – №2. – с.107-111.