Економічні науки/ 14. Економічна теорія

Мельниченко Ірина Василівна

Буковинська державна фінансова академія, Чернівці, Україна

Природні монополії в Україні: приватна чи державна власність?

Природні монополії як стратегічно важливі підприємства відіграють суттєву роль у функціонуванні та розвитку економіки та забезпеченні життєдіяльності не лише громадян, але й підприємств суміжних і не суміжних галузей.

Згідно Закону України «Про природні монополії» природна монополія – стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) [1].

За даними Антимонопольного комітету України до природних монополій на загальнодержавному рівні відносять: Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго", Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця), Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Відкритого акціонерного товариства "Укртранснафта" та Дочірньої компанії "Укртрансгаз", Державне підприємство обслуговування повітряного руху України "Украерорух", Відкрите акціонерне товариство "Одеський припортовий завод", Українське державне підприємство поштового зв'язку "УКРПОШТА", Концерн РРТ, Відкрите акціонерне товариство "УКРТЕЛЕКОМ" [2].

Сьогодні в Україні досить гостро стоїть питання приватизації державних підприємств природних монополістів перш за все для погашення дефіциту бюджету, виконання умов МВФ для отримання наступних траншів.

Проте існує ряд «за» і «проти» приватизації, а тому власне і постає запитання яка форма власності буде оптимальнішою для природних монополій?

Перевагами державної форми власності є: по-перше, держані сітьові структури природних монополій сприяють веденню підприємництва у різних галузях економіки, крім того держава робить вигідною експлуатацію сітьових структур, оскільки для неї основним є не одержання прибутку, а досягнення ефективної роботи виробничої сфери, що значною мірою залежить від функціонування інфраструктури; по-друге, державна власність забезпечує менші трансакційні витрати, посилює владу держави над природною монополією, міру впливу на тарифи, доходи, інфляцію витрат, підвищує ефективність фінансування, шляхом перерозподілу доходів; по-третє, державна власність забезпечує можливість рівного доступу всіх споживачів до товарів природних монополій, тому що вони, як правило, не мають субститутів і є необхідними для суспільства; по-четверте, державна власність забезпечує реалізацію державних інтересів і потреб, реальний і адміністративний контроль, стратегічну безпеку держави та її обороноздатність [4].

Недоліки державної форми власності: відсутність стимулів до економії, збільшення прибутку і зменшення витрат; неефективність системи управління природними монополіями, політизація їх регулювання, лобіювання монопольних інтересів і створення додаткового тиску на споживачів; відсутність гнучких тарифної і цінової політики; недостатнє фінансування інфраструктури, пов’язане з кризою, дефіцитом бюджету та нестабільним економічним становищем [4].

Звичайно, багато недоліків державного регулювання і управління природними монополіями могла б вирішити приватизація, але монопольне становище нейтралізує дію багатьох факторів, що стимулюють менеджерів, зокрема конкуренція між командами за більший прибуток, кращий результат, вищу винагороду, зниження витрат за рахунок інновацій. Тому враховуючи сучасний стан розвитку української економіки є необхідним збереження у державній власності певної частини акцій або контрольний (не менше 51%) або блокуючий (25% + 1 акція) пакет акцій, залежно від галузі та особливостей діяльності природної монополії [3].

Сьогодні, науковці говорять про реформування сфери природних монополій, використовуючи закордонний досвід, зокрема практику активного і пасивного реформування.

Активне реформування – це системна трансформація інфраструктурних галузей, яка передбачає масштабні зміни в природних монополіях, причому основним є виділення природно-монопольної (інфраструктурні мережі, послуги) та потенційно-конкурентної (виробництво) сфер з організаційним відокремленням у майбутньому, а також лібералізація тарифної системи, що означає перехід до вільного ціноутворення у наданні послуг природних монополій [5].

Пасивне реформування – несистемна трансформація, що має адаптаційний характер та передбачає здійснення реформ у міру виникнення конкретних проблем. При цьому не передбачаються різкі зміни структури власності – зменшення частки державної власності на основі приватизації, а тому важливого значення набуває розвиток державно-приватного партнерства на основі концесійних угод (надання права органом державної влади суб’єкту підприємницької діяльності створити (побудувати) об’єкт концесії на строковій, платній основі з метою задоволення громадських потреб) [5].

Тому, основним завдання української економіки є, враховуючи її сучасний стан, хоча б проведення пасивного реформування природно-монопольної сфери, з визначення об’єктивного співвідношення державної і приватної власності на природні монополії, визначення меж державного контролю та основних умов приватизації для забезпечення суспільства життєво необхідними товарами для його ефективного функціонування та розвитку.

Література:

1. Закон України «Про природні монополії» № 1682-ІІІ від 20 квітня 2000 року [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1682-14.

2. Перелік природних монополій, визначений Антимонопольним комітетом України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.amc.gov.ua/amc/control/uk/publish/article%3fshowHidden=1&art_id=173881.

3. Пузіна Г. В. Приватизація природних монополій як стратегічно важливих підприємств / Г. В. Пузіна // Держава та регіони. – 2006. – № 6. – С. 254 – 259.

4. Гречко А. В. Виявлення оптимальної форми власності природної монополії (на прикладі системи залізничного транспорту) / А. В. Гречко // Держава та регіони. – 2007. – № 3. – С. 71 – 74.

5. Лагутін В. Д. Природні монополії і суміжні ринки в Україні: особливості функціонування та ймовірні сценарії реформування / В. Д. Лагутін, Ю. І. Зігліна // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 9 (75). – С. 45 – 56.