АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ У ПОДАТКОВІЙ СИСТЕМІ ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЙОГО РЕФОРМУВАННЯ

Бойко І.А.,Камінська І.В.

Україна, м.Чернівці

Буковинська державна фінансова академія

Науковий керівник: Дикан М.І.

У даній статті проаналізовано основні проблеми у системі оподаткування та необхідність його перебудови для стимулювання економічного розвитку країни.

Постановка проблеми. Метою даної роботи є визначення основних проблем та напрямів удосконалення системи в Україні для державної підтримки розвитку економіки.

Аналіз досліджень та публікацій з проблеми. Це питання широко розглядається у публікаціях вітчизняних науковців, бо воно дійсно є актуальним сьогодні, особливо в умовах розгортання кризових явищ.

Значне місце даному напрямку наукових досліджень приділено у роботах таких авторів, як Кучерявенко Н.П., Федосов В.М., Опарін В.М., Крисоватий А.І., Мельник П. та інші. Разом з тим, слід відмітити, що ряд проблем потребують подальшого розвитку, а саме необхідність реформування податкової системи в Україні та проблем до формування механізмів податкового регулювання економіки країни.

Метою дослідження є визначення основних проблем та напрямів удосконалення податкової системи.

Викладення основного матеріалу. Накопичений досвід свідчить про те, що вітчизняна податкова система не склалася як єдиний організм, у якому узгоджені всі функціональні підсистеми. Реалії українського сьогодення у сфері оподаткування - це:

1) внутрішня неузгодженість складових системи;

2) нестабільність, складність;

3)порушення принципів економічної, соціальної справедливості та рівномірності;

4) незадовільне вирішення фіскальних завдань;

5) негативний вплив на стан національної економіки;

6) низький рівень податкової дисципліни[1,c.172-173].

У результаті загальної дії перерахованих факторів податкова система об’єктивно не може реагувати на класичні для ринкової економіки регулюючі впливи. Віднайти шляхи подолання аномалій, характерних для сучасного вітчизняного оподаткування, не можна без відповідного узагальнення причин, що їх спричинили. На основі цього стануть очевидними проблеми, які гальмують глибинні перетворення в Україні. Позитивна та ефективна трансформація українського суспільства можлива лише на основі комплексного використання усіх фундаментальних факторів суспільного прогресу.

Названі суперечливі тенденції, породжені дією об’єктивних та суб’єктивних чинників. Незважаючи на тісний діалектичний зв’язок, їх розмежування виявляється надзвичайно суттєвим для визначення практичних кроків на шляху реформування податкової системи. В іншому разі зменшується ймовірність досягнення позитивних результатів.

До найбільш характерних рис недосконалості діючої податкової системи, що склалися з об’єктивних причин, необхідно віднести:

1) порівняно низьку можливість акумулювати законодавчо встановлений обсяг податкових доходів. Це відбулося внаслідок підриву об’єктивних можливостей реального сектора економіки як основного сукупного платника податків за рахунок збитковості підприємств, загального розладу фінансових обігів та падіння частки “живих” грошей;

2) переміщення податкового тягаря на все більш вузький сектор та коло платників податків. У результаті безпрецедентної нерівномірності фіскального навантаження на різні групи суб’єктів господарювання створюється суттєвий податковий тиск, а в суспільстві виникають думки про надмірність рівня оподаткування з подальшими неадекватними вимогами щодо його зниження. Усе це супроводжується масовим наданням податкових пільг, що, в свою чергу, формує масове небажання інших суб’єктів господарювання сплачувати податки;

3) перетворення податкової системи у чинник пригнічення економічного зростання та інвестиційної активності, стимулювання ухилення від сплати податків та відтік капіталів за кордон. Основне податкове навантаження припадає на найбільш життєздатну частину рентабельних підприємств, які працюють у легальному секторі[4,c.46].

Статистичні дані більшості країн світу показують, що за останні роки частка податків у ВВП зросла приблизно у 3-4 рази: якщо на початку 2000 року вона не перевищувала 8-10%, то сьогодні по різних країнах коливається в межах 30-50%. У цілому по розвинутих країнах обсяг податків, зібраних з фізичних осіб, на початок ХХІ ст. Приблизно у 5- 6 разів перевищив надходження податків від юридичних осіб.

Реформування податкової системи повинно відбуватися відповідно до довготривалих макроекономічних цілей розвитку України. З одного боку, це побудова соціально орієнтованої економіки, а з іншого – стимулювання розвитку виробництва. Виходячи із зазначених цілей розвитку, головні характеристики, які має набути податкова система в процесі реформ, – це соціальна орієнтація та висока ефективність її регуляторного потенціалу.

Що ж до реальної ситуації, то процеси, що відбуваються у податковій сфері, взагалі можуть бути кваліфіковані як рух у протилежному від фундаментальних вимог напрямі. Нами вже зверталася увага на недостатню роботу з формування мети податкового реформування як на початкових етапах становлення, так і в подальших трансформаційних заходах. Ні в базисному Законі “Про систему оподаткування”, ні в наступних доповненнях до нього взагалі не сформульована мета, яка ставилася перед податковою системою. На практиці вона фактично отримала фіскальну спрямованість. Це, без сумніву, стало вирішальним фактором неефективності податкової системи.

Основний зміст податкової реформи зводиться до зниження податкового навантаження на товаровиробників при одночасному нівелюванні можливих негативних впливів на стан бюджетного балансу. Зниження податкового навантаження стало основним мотивом усіх дискусій. Водночас це не абстракція, а конкретний показник. Зараз вважається, що найбільш прийнятним показником є відношення податків до ВВП. Але, такий показник повинен обов’язково уточнюватися, виходячи з сучасних макроекономічних реалій. Зокрема, як уже зазначалося, при коригуванні податково-бюджетної системи існує об’єктивна необхідність урахування наявності державного боргу, рівня податкової заборгованості, сплати фінансових санкцій. Внаслідок ухилення від сплати податків, замість фактично існуючого рівня перерозподілу через бюджет 25–30 % ВВП, частка податків, які стягуються з окремих платників, здатна досягати 40–45 % їх доходів.

Однак у даному випадку це зумовлено не власне структурою податкової системи, а недоліками адміністрування податків. Тобто, віддаючи належне привабливості ідеї зниження податкового тягаря, зміщення пріоритетів у податковій політиці на зниження податкового навантаження не повинно абсолютизуватися. Воно повинно відбуватися поступово, розраховуючи на компенсацію бюджетних втрат за рахунок розширення податкової бази через зменшення обсягів тіньового сектора та загального пожвавлення виробництва.

Сьогодні в Україні альтернативи суттєвому зниженню податкового тягаря немає. На шляху реалізації такої політики стоять наступні проблеми:

1) наявність значного державного боргу, що включає зовнішній, внутрішній борг та рівень кредиторської заборгованості бюджетних установ;

2) дефіцит бюджету, який сьогодні набув латентного характеру;

3)великі обсяги загальнодержавного споживання, здійснити значні обмеження якого у короткостроковий період не вдасться[3,c.33-34].

Аналізуючи всі ці вимоги, можна дійти висновку, що податкова реформа має відбуватися еволюційним шляхом. Кардинальна реформа податкової системи у найближчий час недоцільна через відсутність:

1) реальних умов здійснити відчутне і швидке зниження податкового навантаження;

2) впевненості, що вивільнені внаслідок зменшення податкового навантаження кошти будуть спрямовані на виробничі потреби;

3) адекватності між отриманими вигодами та втратами (матеріальними і моральними), що виникнуть внаслідок реалізації податкових змін;

4) умов для запобігання ухиленням від сплати податків;

5) виваженої державної політики видатків.

Сьогодні у податковій сфері слід максимально використати наявні можливості вдосконалення податкової політики, щоб при мінімальних втратах податкових надходжень до бюджету досягти як пом’якшення протиріч у податкових відносинах, так і нарощування можливостей зростання податкової бази. З цією метою, крім зазначених вище кроків, необхідно, з одного боку, створити ряд передумов для досягнення ефективності податкових реформувань, а з іншого – здійснити ряд конкретних заходів, спрямованих на вдосконалення власне податкової системи.

По-друге, до вирішальних завдань, які стоять перед концепцією податкових реформувань, як видається, слід віднести гармонізацію загальнодержавних інтересів та інтересів платників податків. Саме ступінь володіння механізмом погодження інтересів сторін податкових відносин у результаті визначає ефективність оподаткування та його спрямованість на суспільний розвиток. Це активізує максимальне обмеження тиску на здійснення єдиної податкової політики окремих політичних партій, рухів, груп, зацікавлених суспільних об’єднань і організацій, а також сприяє адекватності системи податкового адміністрування і визначеним напрямам цих реформувань[2,c.37].

Таким чином, сприяти створенню та втіленню раціональної податкової стратегії можна в умовах відображення концепцією податкової системи як:

1) складної сукупності суспільних відносин;

2) органічної складової економічної системи;

3) системного утворення;

4) знаряддя співвідношення інтересів соціальних сил у суспільстві[1,c.176].

Теоретично, і в цьому переконує зарубіжний досвід, формування податкових систем, переваги підвищення ролі прямого оподаткування та відповідного зменшення непрямого є достатньо обґрунтованими. Це пов’язано з тією обставиною, що в прямих податках більшою мірою втілено регулятивний потенціал. Водночас, зважаючи на специфіку та стан економіки України, рухатися у такому напрямі нам поки що неможливо. Головна перешкода полягає у тому, що в Україні необхідна глибока структурна реформа економіки. Її необхідність зумовлює постійне зростання і одночасно високий рівень збиткових підприємств у національній економіці і, як наслідок, зменшення загальних обсягів прибутку.

Висновок.Таким чином, базовими напрямами формування раціональної податкової системи необхідно визнати наступні положення.

По - перше, основні групи податків, які формують внутрішню структуру податкової системи не повинні підлягати докорінному реформуванню:

По – друге, раціоналізація структури податкової системи має відбуватися за рахунок: скорочення другорядних у фіскальному плані податків (наприклад, плата за надання послуг на право виїзду за кордон, податок на промисел тощо); скорочення оборотних податків, які сплачуються з обсягів реалізації; пошуку альтернативних об’єктів оподаткування; легалізації латентних форм оподаткування.

По – третє, удосконалення механізму функціонування окремих податків з метою посилення їх регулятивного потенціалу шляхом оптимізації бази оподаткування, спрощення порядку обчислення та стягнення.

Вчетверте, упорядкування податкових пільг. Видається обґрунтованим уніфікувати ці пільги, різко скоротити їх кількість, зробити більш прозорими та підвищити їх стимулюючі й регулюючі властивості.

Список використаної літератури

1.Брижань І.А. Реформування податкової системи як один із заходів державної підтримки розвитку підприємств// Економіка і регіон – 2009. - №2(21). – С.171-176.

2.Кирієнко О. Порядок переходу на спрощену систему оподаткування підприємств//Вісник НБУ – 2009. - №2. С.34-37.

3.Соколов М. Сучасні тенденції в політиці оподаткування юридичних і фізичних осіб//Фінанси. Податки. Кредит. - 2009. - №1. С.30-41.

4.Прокопенко Н.С. Актуальні проблеми і підходи до побудови податкової системи//Інвестиції: практика та досвід – 2009. - №17. С.45-47.