Потяк Ю.І., Гончарук Н.С.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

ТАНСКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ

Вступ. Останнім часом на теренах нашої країни підвищився інтерес до питання розвитку транскордонної співпраці. Транскордонне співробітництво – це основна перспектива розвитку українських регіонів. Тому потрібно орієнтується не стільки на підтримку депресивних регіонів за рахунок регіонів-донорів, скільки на створення умов для мобілізації місцевого потенціалу та ресурсів. Транскордонна співпраця має відбуватись не дивлячись на часту віддаленість кордонів від великих культурних центрів. Співробітництво в територіальному розвитку визначається особливо здатністю до мобілізації та ефективного використання потенціалу прикордонних регіонів, і поєднанням потенційних можливостей ресурсів територій двох або більше країн зі спільним кордоном. Саме такий розвиток визначає вектор руху до інтеграції.

Актуальність теми. У статті розглянуто проблеми створення та важелі діяльності транскордонної співпраці. Головною проблемою є поєднання інтересів держав зі спільним кордоном, їх інтересів й особливостей інтеграційної політики.

Висвітлення проблеми. Транскордонна співпраця базується на принципах дружби і довіри, а також партнерства, рівноправ'я, самоврядування і добровільності. Важливим є те, що країни співпрацюють за принципом невтручанні у внутрішні справи один одного. Діяльність України у рамках єврорегіонів дозволяє вирішити багато проблем у галузі будівництва, промисловості, енергетики і транспорту, торгівлі, агропромислового комплексу, екології, облаштування прикордонної інфраструктури, міграції і зайнятості населення, взаємодії при надзвичайних ситуаціях [3].

Танскордонна співпраця - співпраця в різних сферах діяльності (економіка, освіта, екологія, культура тощо) у межах двох або більше держав, які мають спільний кордон. Основним документом, що визначає правові основи відносин між європейськими державами є Європейська рамкова конвенція «Про транскордонну співпрацю територіальних співтовариств і властей», що була підписана 21 травня 1980 р. у Мадриді.

Особливо важливе місце у сфері регулювання міжнародної співпраці є визначення кластерної політики як системи засобів, механізмів, інструментів та дій щодо створення та підтримки розвитку транскордонних кластерів. Центральним етапом формування кластерної політики є розробка кластерних стратегій, які повинні формуватися на рівні держави (макрорівні), регіонів (мезорівні), транскордонних регіонів і суб'єктів кластерів (мікрорівні). В Україні слід вибрати комплексну модель кластерної політики на основі ринкового середовища, підтримки підприємництва, розбудови співпраці між бізнесом, наукою та владою.

Особливістю транскордонних кластерів є те, що учасники кластерів розміщені в різних податкових, митних, законодавчих середовищах сусідніх країн, однак можуть мати спільні підприємства та організації, користуватися спільною інфраструктурою і функціонують, насамперед, на транскордонних ринках [1].

Особливою формою співпраці прикордонних територій є єврорегіони. Єврорегіон - це форма транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, спрямованого на координацію спільних зусиль і здійснення ними узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності відповідно до національних законодавств і норм міжнародного права, для розв'язання спільних проблем і в інтересах людей, що заселяють його територію по різні сторони державного кордону [2].

Єврорегіони сприяють інтеграції країни до європейських структур, дають змогу вирішувати проблеми, пов'язані з становищем національної економіки.

Розробка проблем транскордонного економічного співробітництва розпочалася ще в часи СРСР, на початку 80-х років ХХ століття, стимулом для посиленої уваги до цієї проблематики стала можливість здійснювати обмежені товарообмінні операції із зарубіжними партнерами по обидва боки державних кордонів.

Проблема формування єврорегіонів та розвитку транскордонного співробітництва набувають ще більшої гостроти через: наближення кордонів ЄС безпосередньо до західних кордонів Україні; заснування протягом 2003 р єврорегіонів «Дніпро» і «Слобожанщина»; точного поняття єврорегіону досі немає, що створює труднощі дослідження цього явища.

Розвитку співпраці в рамках єврорегіонів заважає рівень свобод регіональної влади. Якщо в Польщі він досить високий, то в Україні і Румунії - недостатній. Головні питання Діяльності єврорегіонів вирішуються в Києві, Братиславі або Бухаресті. Не дивлячись на протистояння все частіше законодавство країн Центрально-східної Європи враховує регіональні інтереси і переходить до принципів самоврядування, що збільшує можливості прикордонної регіональної співпраці.

При створенні єврорегіонів долаються проблеми пов’язані з відмінностями в правових базах, рівнях економічного розвитку, мовні, етнокультурні, історичні та політичні бар'єри.

Важливо сконцентрувати увагу на укладанні міжнародних угод, що є компетенцією центральних властей, а в організації прикордонної співпраці беруть участь місцеві власті, які повинні діяти чітко в межах національного законодавства, також існує необхідність перерозподілу обсягу повноважень між «центром» і «регіоном». Прикладом такого перерозподілу є країни Західної Європи, що пройшли період стабілізації. В них такий перерозподіл може призвести до негативних наслідків. Виходом може стати створення правової бази, що дасть змогу для праці в рамках єврорегіонів.

Єврорегіонам рекомендується використовувати моделі угод, розроблених створеним при Раді Європи комітетом радників з питань транскордонної співпраці Центральної і Східної Європи. Рада Європи також розробляє конкретні контракти. Ще однією правовою проблемою, з якою стикаються учасники прикордонної співпраці, є невідповідність законодавчих баз країн учасниць, зокрема, митного і податкового [2].

Важливою сферою транскордонного співробітництва займає прикордонна торгівля. Механізм такої торгівлі в СРСР базувався на товарообмінних операціях із ширшими правами безпосередніх учасників порівняно з іншими національними постачальниками експортної або одержувачами імпортної продукції. Якісно нова ситуація в транскордонному економічному співробітництві виникла тільки після розпаду союзу, в умовах переходу України до ринкової економіки.

Поряд з торговельними та коопераційними відносинами в розгляданий період використовувались і такі форми, як взаємний обмін фахівцями й технікою під час обирання врожаю, вивчення практики господарювання та виробничих процесів у зарубіжних партнерів, обмін кращими сортами насіння і садивного матеріалу, породами худоби. Розвивалося також науково-технічне співробітництво між вищими навчальними закладами та дослідницькими організаціями прикордонних територій, причому не тільки в технічній та природничо-науковій сферах, а й у гуманітарних науках [3].

Транскордонна співпраця сприяє розвитку економічних, культурних відносин між країнами, а також сприяє зміцненню політичної стабільності, поглибленню добробуту сусідських відносин між державами. Звичайно ця співпраця здійснюється в межах національного законодавства. Так згідно з протоколом, прийнятим з Європейською рамковою конвенцією з транскордонної співпраці, місцеві органи влади мають право підписувати міжнародні угоди строго в рамках транскордонної співпраці. У цьому документі також сказано, що співпраця здійснюється в межах національного законодавства, що і є стримувальним чинником у розвитку і функціонуванні єврорегіонів в Україні, перешкоджає ухваленню регіональних проектів на користь прикордонних територій і громадян, що проживають тут. Це пояснюється тим, що ці питання відносяться до компетенції центральної влади. Особливістю цих відносин є те, що регіональні проблеми ніхто краще за місцеві органи самоврядування не знає і займатися ними не буде.

Висновок. Отже, однією з важливих нових рис підходу до транскордонного співробітництва стала орієнтація не на особливі, як це було раніше, а на загальноєвропейські основи та принципи його здійснення. Дуже сприятливим для України останнім часом спостерігається підвищення інтересу до питань щодо створення євро регіонів і транскордонної співпраці. Транскордонна співпраця – Інструмент просторового розвитку. І розширення участі прикордонних регіонів Україні в ньому повинне розглядатися як підґрунтя для сталого розвитку, як уздовж її державного кордону, так і країни в цілому.

Транскордонне співробітництво відіграє провідну роль як чинник процесу європейської інтеграції й творення Європи без внутрішніх кордонів.

Список використаної літератури:

1. Мікула Н.А. Транскордонні кластери / Н.А.Мікула, О.І.Пастернак // Регіональна економіка - 2009. - №2. - С. 228-229.

2. Цеханогвіч В.Б. Єврорегіон як форма транскордонного співробітництва / В.Б. Цеханогвіч // Держава та регіони – 2008. - №6. - С.226-229.

3. Будкін В.І. Сутність характеристики та форми транскордонного економічного співробітництва / В.І. Будкін // Світогосподарські зв’язки: тенденції розвитку - 2009 - №3 - С.52-63.