Берегеч К.Г.

Науковий керівник: Раца О.Б.

Буковинська державна фінансова академія

Енергетичне співробітництво ЄС та України

Одним з найпріорітетніших напрямів співробітництва України та ЄС є енергетика. Енергетичне співробітництво в енергетичній сфері набуває дедалі більшого значення і містить значний потенціал для майбутнього зближення та поглиблення співпраці.

Мета даної статті полягає у проведенні аналізу взаємовідносин ЄС та України в енергетичній галузі, а також охарактеризувати роль України у геоекономічному трикутнику Росія – Україна – ЄС.

Сьогоднішнє енергетичне співробітництво між Україною та Європейським Союзом здійснюється в рамках Угоди про партнерство та співробітництво. Стратегію співпраці України з ЄС у сфері енергетики закладено в положеннях Меморандуму про взаєморозуміння щодо співробітництва в енергетичній галузі, підписаного 1 грудня 2005 р. Меморандум охоплює такі сфери розширеного двостороннього співробітництва: ядерна безпека; інтеграція ринків електроенергії та газу; підвищення безпеки енергопостачання та транзиту вуглеводнів; структурна реформа, підвищення стандартів із техніки безпеки та охорони довкілля у вугільній галузі; енергоефективність.

Значення Меморандуму полягає в наявності спільних завдань енергетичної політики ЄС та України, які зорієнтовані на втілення стратегічних інтересів у сфері диверсифікації та безпеки постачання енергоресурсів, а також електроенергетики. Поступове зближення енергетичної галузі України з внутрішнім енергоринком ЄС залишається спільною стратегією України та ЄС.

Майбутнє розширення співробітництва з ЄС в енергетичній галузі спрямоване як на реформування та модернізацію сектору, так і на покращення інвестиційного клімату та залучення інвестицій з боку міжнародних фінансових організацій та приватного сектора. Отже, енергетична галузь України має стратегічне значення для економічного та соціального розвитку країни.

Стратегічне значення енергетичної галузі вимагає від України та ЄС розширити співпрацю за такими напрямами: диверсифікації та підвищення безпеки постачання енергоресурсів, розвиток і модернізація інфраструктур енергетичної галузі, реформування енергоринку, ядерна безпека, енергоефективність і використання відновлюваних джерел енергії.

З позицій української сторони, співробітництва в енергетичній галузі набуває стратегічного змісту. Головним чином це має знайти відображення у запровадженні механізму ведення діалогу та узгодженні співробітництва сторін з питань енергетичної безпеки, а також із стратегією енергетичної безпеки ЄС (відображеної, зокрема, у Зеленій книзі ЄС від 8 березня 2006 р.8), а також розширенні можливостей співробітництва за допомогою запровадження додаткових фінансових інструментів.

Слід підкреслити позицію України щодо пошуку узгоджених відповідей на такий спільний виклик, як загроза енергетичній безпеці. Так в рамках політичного діалогу українська сторона вважає суттєвим елементом Нової посиленої угоди закріплення гарантій ЄС поважати та захищати незалежність та суверенітет, територіальну цілісність та непорушність кордонів України, а також запровадження механізму консультацій у разі виникнення загрози порушення цих принципів.

З метою посилення енергетичної безпеки, зазначені принципи мають бути відображені шляхом запровадження механізмів забезпечення солідарності у випадках виникнення загрози енергетичній безпеці України .

Російська Федерація є одним з найбільших торгових партнерів ЄС у всіх питаннях, пов’язаних із енергетикою. Цей факт відіграє важливу роль не тільки в двосторонніх відносинах ЄС – Росія, але певною мірою в ставленні ЄС до східноєвропейських сусідів, у тому числі до України.

Розширення ЄС підвищило ступінь його вразливості в питаннях енергетичної безпеки, оскільки більшість нових членів ЄС залежать головним чином від російських енергопостачань.

Після приєднання Румунії та Болгарії до ЄС у 2007 р., а також із заміною вугільних енергетичних станцій у Польщі, Естонії і Болгарії та планами закрити атомні реактори у Німеччині, Литві, Словаччині та Болгарії зростає залежность ЄС від російських енергоносіїв. При цьому Росія прагне подальшого зміцнення власних позицій на енергетичному ринку ЄС.

У відповідь на зазначені виклики ЄС ухвалив Зелену книгу “Європейська стратегія щодо сталої, конкурентоздатної та безпечної енергетики”, спрямовану на підвищення скоординованості дій у спільній зовнішній енергетичній політиці країн-членів ЄС. Такий підхід ЄС спрямований на досягнення таких цілей: чіткої політики щодо забезпечення і диверсифікації енергопоставок; енергетичного співробітництва із країнами-виробниками, транзитерами та іншими міжнародними гравцями; розробки нових ініціатив щодо країн виробників/постачальників; поширення Пан-Європейського Енергетичного Співтовариства в межах політики сусідства; ефективного реагування на зовнішні енергетичні виклики; інтеграції енергетики в інші сфера політики, зокрема зовнішньої; використання енергетичних проектів для підвищення добробуту, особливо у країнах, що розвиваються; координація механізмів взаємодопомоги на випадок енергетичної кризи; політика “єдиного голосу” у відносинах із третіми країнами, інтенсифікація діалогу не лише по осі “споживач-виробник” але і по лінії “споживач-споживач”; прозорий діалог із Росією щодо доступу енергетичних інвестицій ЄС в Росію тощо.

Проте, країнам-членам ЄС й надалі не вистачає єдності та скоординованості дій у реалізації спільної зовнішньої енергетичної політики. Тут слід враховувати наступні виклики енергобезпеці ЄС:

- потреба “вирівнювання” диверсифікації постачання енергоресурсів між Східноєропейськими країнами-членами та країнами Західної Європи;

- потреба укріпити здатність ЄС долати проблему перебоїв з енергопостачанням (шляхом інтеграції внутрішнього ринку та посилення принципів конкуренції);

- необхідність позбавлення послаблюючого впливу на всю зовнішню політику ЄС газових відносин Росія – ЄС.

При цьому ЄС підкреслює стратегічну важливість енергетичного діалогу з РФ. Оскільки зазначені переговори прямо чи опосередковано впливатимуть на позицію ЄС у переговорах з Україною, особливо з таких питань, як гарантії енергобезпеки та проектів з диверсифікації джерел та шляхів енергопостачання до ЄС в обхід Росії.

Однак крім зовнішнього впливу, істотними гальмівним чинниками виступають внутрішні проблеми України. Основними з яких є: інституційна неспроможність і політична нестабільність. Зазначені чинники негативно позначаються на всіх аспектах реалізації кроків та зобов’язань, передбачених співробітництвом з ЄС в цілому та в енергетичній галузі зокрема.

Але, незважаючи на суперечливу ситуацію в геоекономічному трикутнику Росія – Україна – ЄС, та внутрішньополітичні чинники, що гальмують прогрес у поглибленні співробітництва Україна – ЄС, подальше співробітництво між Україною та ЄС в енергетичній сфері має значні перспективи поглиблення.

Література:

1. Кротюк С. Східний напрям політики “нового сусідства” Європейського Союзу // Вісник Київського міжнар. ун-ту. Серія: міжнародні відносини. – 2009. – Випуск 4. – с. 5-16.

2. Мельник А. Україна – ЕС: кроки у напрямку зближення // Журнал європейської економіки. – 2006. – № 6.

3. Тодоров І. Україна на шляху до європейської та євроатлантичної спільноти: Монографія. – Донецьк: ДонНУ, 2006. – 268с.