Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

Науковий керівник: Зибарєва О.В.

Манюк А.М.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

«Механізм державного регулювання інноваційною діяльністю України»

Інноваційний розвиток економіки є одним з найактуальніших питань для України. Серед цілей інноваційної політики в нашій державі є створення соціальноекономічних, організаційно правових умов для ефективного створення, розвитку та використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних еконологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкуретноспроможної продукції. Залучаючи науку, науково-технчні розробки і передові технології, можна розраховувати на успіх у ринковій економіці.[4,с.163]

Сьогодні місце країни в сучасному світі визначається якістю технологій, ступенем використання науки та техніки у виробництві. Також важко розраховувати на увагу інвесторів без пропозиції їм принципово нових варіантів рішень класичної проблеми ефективності – виробництва товарів та послуг в умовах обмеженості ресурсів виробництва. [3, с. 99]

Сучасна інноваційна політика припускає регулювання цієї сфери на міжнародному рівні. Через це державне регулювання сфери досліджень і розробок знаходиться під прямим впливом зовнішніх звязків, а міжнародна науко-технічна політика починає займати центральне місце в зовнішньоекономічній політиці держави. [5, с. 81]

Саме тому комплексний підхід до створення механізму державного регулювання інноваційної діяльності країни є необхідною умовою ефективної реалізації інноваційної політики. Функціональними блоками цього механізму є економічно-фінансовий, нормативно-правовий та організаційний. [1, с.30]

Нині в Україні фінансування сфери науково-технічних робіт не перевищує 1,2% від номінального ВВП, а обсяг видатків на інноваційну діяльність – 1% від номінального ВВП, у той час як цей показник у розвинених країнах становить 2-3% від ВВП. [3, с. 100]

Також слід звернути увагу на той факт, що Україна демонструє відносно високі показники якості робочої сили і має досить непогану інфраструктуру. Адже за даними досліджень конкурентоспроможності України, проведених міжнародною рейтинговою компанією J/E/ Austin Associates (JAA) в 2007 році, Україна є однією з провідних країн у світі по чисельності освічених людей. Україні входить в 3% найбільш освічених націй світу (4 місце серед 133 країн), а також входить у перші 25% провідних країн світу по показнику вчених та інженерів на душу населення. Рейтинг України в індексі людського розвитку ООН – вище середнього. У звіті про глобальну конкурентоспроможність, який розробляється Всесвітнім економічним форумом, Україна займає 19-ту позицію серед 60 країн за рівнем математичної та наукової освіти ,але цей же звіт засвідчує занепокоєність щодо масового «відтоку мізків». За обсягами «відтоку мізків» Україна займає 52 позицію серед 60 країн рейтингу, при чому рейтинг зростає в міру збільшення відтоку. [3, с. 101]

Отже, людський потенціал є міцною основою для розбудови інноваційної економіки в Україні.

В Україні накопичилась значна кількість законодавчих та нормативно-правових актів, які спрямовані на формування, ініціювання та розвиток інноваційних процесів. Тому можна констатувати, що в країні в цілому сформовані правові засади розвитку інноваційних процесів. Це підтверджується у Постанові ВРУ «Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні». Також паралельно діяють й інші законодавчі акти, спрямовані на запровадження моделі інноваційної економіки в Україні, зокрема ЗУ «Про інвестиційну діяльність», «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», «Про інноваційну діяльність», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» та «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій».

Однак вагомим недоліком законодавства України є нескоординованість законодавчих актів між собою та їх невідповідність економічній ситуації в країні для їх реалізації, а також наявність слабкого механізму їх реалізації.

До організаційного виду регулювання відноситься розвиток інноваційної інфраструктури, забезпечення пріоритетності інноваційної діяльності, моральне стимулювання авторів нововведень, підтримка модернізації, розвиток міжнародних зв’язків та інтеграційних процесів. [1, с. 31]

Одним із засобів підтримки інноваційної діяльності в Україні стало створення системи технологічних парків, де запроваджується спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності (СРІІД) строком на 15 років, який передбачає встановлення податкових та митних пільг, надання державнрої підтримки стимулювання діяльності технологічних парків, їх учасників, дочірніх і спільних підприємств, що виконують інвестиційні та інноваційні проекти за пріоритетними напрямами науково-технічної діяльності технологічних парків.

Нині СРІІД запроваджено в таких технологічних парках: «Інститут електрозварювання ім.Є.О. Патона», «Інститут монокристалів», «Вуглемаш», «Інститут технічної теплофізики», «Київська політехніка», «Інтелектуальні інформаційні технології», «Укрінфотекс». Незважаючи на порівняно незначний час функціонування технопарків, у них започатковано 44 інноваційних та 9 інвестиційних проектів, для реалізації яких залучено близько 10 млн. доларів іноземних інвестицій. [3, с.102]

Інноваційна інфраструктура повинна бути активною, тобто брати участь у процесі розробки інноваційних процесів, в пошуку інвесторів-кредиторів, у виборі форм інвестування, страхування проектів, наданні інжинірингових послуг тощо. В умовах України великі наукові центри можна створювати на базі університетів та політехнічних інститутів. Це, в свою чергу, може активізувати інноваційну діяльність в регіонах. [1, с. 32]

Отже, у державному масштабі базою системно-цільового планування мають стати інноваційні проекти конкретних наукових, виробничих і соціальних структур з урахуванням реальностей, у яких їм доводиться працювати, а також перейти від бюджетів проїдання до бюджетів реального розвитку. На всіх рівнях державного регулювання економіки повинно бути розуміння нинішньої ситуації у світі: основою екномічної політики передових і країн, що успішно розвиваються, є інноваційний чинник. [2, с. 18]

Для пожвавлення розвитку інноваційної діяльності в Україні необхідно розробити довгострокову державну стратегію побудови інноваційної економіки. Також необхідно переглянути існуючу інноваційну політику, визначити «точки технологічного росту», окреслити та уточнити загльнонаціональні та галузеві пріоритети. При цьому пріоритети слід обирати таким чином, щоб інноваційний процес мав характер ланцюгової реакції, поступово передаючись із галузі в галузь, із регіону в регіон.

Література:

1. Алєксєєва К.А. Удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання інноваційної діяльності //Економіка та держава.-№9.- 2008-с. 30-32;

2. Криховецький І.З.,Луцька Н.І. Державне регулювання інноваційної діяльності в ринкових умовах//Інвестиції:практика та досвід.-№7.-2009.-с.15-18;

3. Озерчук О.В. Роль державної фінансової політики у стимулюванні розвитку інновацій в Україні //Формування ринкових відносин в Україні. - № 9 (76). – 2007. – с. 99 – 104;

4. Порохня В.М., Рубінчик О.В. Дослідження інноваційної діяльності в Україні та напрями її розвитку // Держава та регіони. - № 4. – 2009. – с.163–166;

5. Чербякова О.В. Концептуальні основи та існуючі підходи до проблеми регулювання інноваційної діяльності на державному рівні // Інвестиції: практика та досвід. - № 17. – 2009. – с. 79 – 81.