Кучковська М.В.

Гвасалія Д.С.

Донецький національний університет

економіки та торгівлі імені

Михайла Туган-Барановського

Соціальні стандарти якості життя населення в соціальних умовах ринкової економіки

Проблема підвищення якості життя населення стає особливо актуальною в сучасних умовах розвитку України. Забезпечення гідної якості життя людей є найважливішою метою діяльності уряду нашої країни. Важливість проблеми забезпечення високої якості життя населення зростає з огляду на те, що людський ресурс в умовах кризи є найдефіцитнішим ресурсом.

В наш час питання удосконалення механізмів забезпечення високої якості життя населення в умовах розбудови ринкової економіки залишаються недостатньо дослідженими. Відсутній системний погляд на умови, що мають забезпечити покращення життя населення України. Тому в цій статті авторами будуть розглянуті питання підвищення якості життя населення та умови їх поліпшення.

Метою статті є аналіз складових якості життя населення у сучасних умовах розвитку України та визначення пріоритетів соціальної політики щодо забезпечення його гідного рівня.

За останні роки науковцями багато уваги приділялось розробці концептуальних засад забезпечення якості життя людей, визначенню факторів, що впливають на її рівень, розробці системи показників визначення рівня життя людей, трансформації соціальної політики на засадах сучасних поглядів на забезпечення якості життя людей з урахуванням закордонного досвіду. Дослідженням цих питань багато уваги приділяють такі вчені як Д.П. Богиня, О.А. Грішнова, А.М. Колот, В.М. Шамота, В.О. Мандибура, І.Ф. Ломанов, М.В. Семікіна, С. Мельник та інші [2].

На сьогодні недостатньо розкриті питання відносно визначення поняття соціальні стандарти. Одне з визначень, соціальні стандарти - це показники, які характеризують досягнуті й бажаний рівень життя. Дають уявлення про матеріальні та соціальні блага або їх сукупність, що забезпечують «нормальний» (для даної країни та даного часу), «гідний» (з точки зору населення) рівень і якість життя. Вони не встановлюються законодавчо, але діють примусово їх можна аналізувати і враховувати при формуванні соціальної політики [3]. Розглянемо ще одне поняття соціальних стандартів відповідно до закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», державні соціальні стандарти – це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій [4].

На нашу думку поняття соціальні стандарти наступне, – це певний мінімум благ цивілізації, розроблений на основі узгодження з суттєвих питань соціальної політики між більшістю зацікавлених сторін, прийняті та затверджені відповідним органом. Для того, щоб розкрити питання соціальних стандартів необхідно розглянути структуру соціальних стандартів. Відповідно до закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» до соціальних стандартів відносять:

1. Державні соціальні стандарти (прожитковий мінімум).

2. Соціальні норми і нормативи:

- Соціального обслуговування;

- Транспортного обслуговування та зв’язку;

- Охорони здоров’я;

- Забезпечення навчальними закладами;

- Обслуговування закладами культури;

- Обслуговування закладами фізичної культури та спорту;

- Побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування;

- Соціальної роботи з дітьми, молоддю, центрами соціальних служб.

3. Державні соціальні гарантії:

- Мінімальна заробітна плата;

- Мінімальна пенсія;

- Розміри соціальної допомоги.

Розглянемо детальніше структуру соціальних стандартів.

Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Обсяг прожиткового мінімуму містить два елементи — фізіологічний та соціальний. Фізіологічний мінімум — це вартісне вираження матеріальних цінностей, край необхідних для її існування. В світовій практиці він становить 85-87 % загального прожиткового мінімуму, а решта припадає на соціальну частину — певний набір духовних цінностей мінімально прийнятого рівня життя.

В Україні прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу. Крім того, прожитковий мінімум визначається диференційовано залежно від вікового критерію або ж залежно від соціальної та демографічної групи осіб. Розглянемо зміну прожиткового мінімуму за 2000 - 2009 рр., що наведено у таблиці 1.

Таблиця 1

Прожитковий мінімум на 2000 - 2009 рр. (грн.)

Прожитковий мінімум	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Розмір прожиткового мінімуму на одну особу	270,10	311,30	342	342	362,23	423	472	532	648	648
Дітей до 6 років	240,71	276,48	307	307	324,49	376	418	470	557	557
Дітей від 6 до 18 років	297,29	345,66	384	384	404,79	468	536	604	701	701
Працездатних осіб	287,63	331,05	365	365	386,73	453	505	568	669	669
Осіб, які втратили працездатність	216,56	248,77	268	268	284,69	332	366	411	496	496

З наведеної таблиці можна зробити висновок, що протягом останніх 10 років прожитковий мінімум на території нашої країни збільшувався. Так, наприклад, прожитковий мінімум для дітей до 6 років у 2000 році становив 240,71 грн., а в 2009 вже становив 557 грн; для дітей від 6 до 18 років у 2000 році – 297,29 грн., в у 2009 – 701 грн.; для працездатних осіб у 200 році – 287,63 грн., у 2009 році – 669 грн.; для осіб, які втратили працездатність у 2000 році – 216,56 грн., а у 2009 році – 496 грн. [1].

Такий поділ зумовлений особливостями людського організму, у його потребах в залежності від віку та фізичних можливостей.

Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.

Соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування встановлюються для визначення переліку соціальних послуг, які можуть надаватися громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, дітям-сиротам, дітям позбавленим батьківського піклування, безпритульним, самотнім, іншим соціально-незахищеним громадянам, що перебувають у складних життєвих обставинах.

Для якісного обслуговування одиноких громадян похилого віку та інвалідів в будинках-інтернатах, дитячих будинках-інтернатах, психоневрологічних інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, інших закладах, що діють у складі управлінь праці та соціального захисту населення, встановлені норми харчування і забезпечення медикаментами, норми строку носки одягу та взуття, користування твердим інвентарем та норми миючих і обробляючих засобів.

Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв’язку спрямовані на забезпечення гарантованими та якісними послугами, що надаються суб’єктами підприємництва, які мають ліцензію (дозвіл) на право надання цих послуг у відповідності до чинного законодавства при обслуговуванні населення на умовах загального і пільгового користування ними.

Державні соціальні нормативи спрямовані на забезпечення якісною і ефективною медичною допомогою населення України, доступності та рівноправності при її отриманні, визначають обсяги і види профілактичних, діагностичних, лікувальних заходів при наданні медичної допомоги дитячому і дорослому населенню, критерії якості результату лікування. Ці нормативи визначають рівень забезпеченості дитячого і дорослого населення стаціонарними ліжками за профілями медичної допомоги, медикаментами в закладах охорони здоров’я, в т.ч. пільговим забезпеченням окремих категорій населення лікарськими засобами, харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров’я, санаторно-курортним лікуванням. Видатки зведеного бюджету у сфері охорони і здоров`я можна розглянути на рисунку 1.

Рисунок 1. Видатки зведеного бюджету України у сфері охорони і здоров`я у 2004-2008 рр., %

Аналізуючи дані, можна зробити висновок, що видатки у сфері охорони і здоров`я є невеликими. Протягом 5 років видатки демонструють свою різноспрямованість. У 2004 р. вони становлять 11,98% , у 2005 вони зменшуються на 1,06 %. У 2006 р. видатки зростають відносно 2005 р. на 0,34%, але не досягають видатків 2004 р. У 2007 вони вже становлять 11,81%, або збільшуються на 0,55% відносно попереднього року. І в 2008 р. видатки впали на 1,05% [2].

Пріоритетами державної політики в освіті є: особистісна орієнтація освіти; розвиток системи неперервної освіти та освіти впродовж життя; створення рівних можливостей для дітей і молоді в здобутті якісної освіти; доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; створення умов для ефективної професійної діяльності, підтримки працездатності та збереження здоров’я педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їхнього соціального статусу.

Освітня мережа підпорядкована задоволенню широкого діапазону індивідуально-освітніх потреб кожної людини.

Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури – це встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами норми і нормативи, що визначають мінімально достатню кількість закладів для забезпечення потреб людини у культурних послугах.

Державні соціальні норми і нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної культури і спорту повинні систематично переглядатись по мірі покращання соціально – економічного розвитку держави. Їх числові значення і розміри визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту з урахуванням відомчих особливостей їх впровадження та застосування.

На основі державних соціальних норм і нормативів у сфері обслуговування закладами фізичної культури і спорту проводяться: розрахунки витрат коштів при формуванні бюджету галузі, місцевих бюджетів; щорічний моніторинг рівня галузевих стандартів в коштах, на базі яких визначаються рівні гарантій держави у сфері фізичної культури і спорту.

Державні соціальні нормативи у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування спрямовані на забезпечення гарантованими та якісними послугами, що надаються населенню у цій сфері.

Впровадження державних соціальних стандартів і нормативів у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування дасть можливість суттєво підвищити ефективність діяльності центрів соціальних служб для молоді як спеціальних закладів, що уповноважені державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики шляхом проведення соціальної роботи з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей.

Література

1. Україна в 2005-2009 рр.: стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: Монографія/ За аг. Ред. Ю.Г. Рубана.-К.:НІСД, 2009.-655с.

2. Вісник соціально-економічних досліджень. Випуск 37/ Одеський державний економічний університет; Редкол.: Звєряков М.І., проф. Ковальов А.І. та ін.- Одеса: ОДЕУ, 2009.- 343 с.

3. Золотогоров В.Г. Экономика: Энциклопедический словарь.- Минск: Интерпрессервис; Книжный Дом, 2003.- 720с.

4. Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» № 2017-III від 5 жовтня 2000 року; зміни, внесені згідно із Законом N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78