УДК 325. 134

Буковинська Марія Петрівна

Д.е.н., ст. викладач

Національний університет харчових технологій

Умови і принципи функціонування

в освіті соціального партнерства

Анотація. В статті розкривається сутність соціального партнерства в освіті, яка є важливою сферою реалізації його принципів і основним інструментом забезпечення і прискорення перетворень. Обґрунтовується роль соціального партнерства, як механізму компетентного підходу у добровільному пошуку консенсусу при вирішенні виникаючих проблем.

Ключові слова: соціальне партнерство, освіта, людські ресурси, соціально-трудові відносини, суспільство, працівники, роботодавці.

І. Вступ. Криза у соціальній політиці України, про яку так часто говорять, зумовлена багатьма чинниками, як насамперед, відсутністю тактики і стратегії дій держави у цій сфері, прогнозу соціальних наслідків прийняття управлінських рішень органами державної влади [1].

Продовж тривалого періоду, соціально-економічні зміни супроводжуються докорінними змінами в економічних і соціально-трудових відносинах. За роки реформ була зруйнована попередня система державного регулювання соціально-трудових відносин. Проте, нової системи, відповідної ринковим відносинам, так і не створено. Більш того, сьогодні в сфері соціально-трудових відносин проходить наростання протиріч і конфліктів, що є серйозною небезпекою для стабільного розвитку економіки країни.

Високий рівень безробіття, виробничого травматизму і професіонального захворювання, зниження соціального захисту і реальної заробітної плати, велика диференціація у доходах окремих соціальних груп, яка веде до глибокого розшарування суспільства, росту злиденності і бідності, - все це дестабілізує економічну і політичну ситуацію в країні, створює загрозу втрати керування соціальними процесами і окрім цього, є стримуючим фактором переходу до стійкого економічного розвитку.

Держава, яка приймає сьогодні тягар з організації управління і фінансування витрат в соціальній сфері, очевидно не може справитися з цією глобальною і усеосяжною задачею. Навіть у самій розвинутій державі неможливо вирішити всі проблеми суспільства з допомогою діяльності державного апарату. В усіх розвинутих країнах на сьогоднішній день (і уже протягом більше 30 років) основний упор у соціальній сфері робиться на розвиток соціального партнерства.

ІІ. Постановка задачі. Мета дослідження — розкрити сутність соціального партнерства в освіті, обґрунтувати роль соціального партнерства, як механізму компетентного підходу у добровільному пошуку консенсусу при вирішенні виникаючих проблем.

ІІІ. Результати. Соціальне партнерство в найзагальнішому трактуванні - це система відносин у соціально-трудовій сфері, що спрямована на узгодження та захист інтересів найманих працівників і роботодавців [2].

В наших умовах термін «соціальне партнерство» частіш всього використовується владою, коли вона нагадує бізнесу про його соціальну відповідальність; або владою коли вона звертається до некомерційного сектору за політичною підтримкою; або некомерційними організаціями, коли вони просять будь що у влади. Повноцінного партнерства поки не виходить ні в одному секторі.

Частіше соціальне партнерство зводиться до вирішення економічних проблем суспільства, до соціально-трудової сфери. Тут зазначаються відносини між працівниками і роботодавцями, або взаємовідносини між державою (так названий перший сектор економіки) в особі органів його влади, підприємцями (другий сектор) і профспілками (третій сектор).

Більш вірною, здається, точка зору про те, що методи соціального партнерства можуть використовуватися не тільки у трудових відносинах, але і в тих областях, де інтереси різних груп пересікаються. Ф. Гайнулліна відмітила: «Соціальне партнерство є обов’язковою складовою механізму функціонування багатьох інститутів Європейського союзу. Суб’єкти соціального партнерства на регулярній основі беруть участь у керівництві і виробленні основних направлень діяльності різних рад, комітетів і фондів»[3].

Дослідженню соціального партнерства присвятили свої праці Джон-Стюарт Мілль, Жан-Жак Руссо, Роберт Оуен, Людвіг Ерхард, Г. Байдаченко, Н.Ничкало, Л. Пуховська, Л.Луговський, С. Вершловський, П.Сорокін, В. Кісельов, В.Міхєєв, В. Смольков, Ф. Гайнулліна, та інші.

Необхідною умовою соціального партнерства є наявність ринкових відносин і громадського суспільства – стабільних традицій підприємництва та дотримання принципів, з метою договірного регулювання соціально-трудових і пов’язаних із ними економічних відносин, досягнення взаєморозуміння та громадської злагоди в Україні.

До основних принципів соціального партнерства відносять [4]:

- дотримання норм законодавства;

- повно важність представників сторін;

- рівноправ’я сторін у свободі вибору і обговорені питань, які складають зміст колективних договорів і відносин;

- добровільність сторін в прийнятті на себе зобов’язань;

- обов’язковість виконання досягнутих домовленостей;

- систематичність контролю і відповідальність за виконання зобов’язань.

В Україні поступово формується система процедур вирішення колективних і трудових спорів, примирення і посередництва, трудового арбітражу. В межах цієї системи головними питаннями соціально-трудових відносин є: забезпечення ефективної зайнятості, покращення умов і охорони праці, постійне підвищення кваліфікації і навчання найманих працівників, які вирішуються на ґрунті договірних відносин між соціальними партнерами.

Освіта є важливішою сферою, визнаної культивувати ідеологію і в той же час реалізувати практику соціального партнерства. Одвічно в рамках так названої класичної школи менеджменту, людину розуміли не як особистість, а як безпосередню продуктивну силу, як трудовий ресурс. Відповідно і потреби людини частіше сприймалися менеджерами як досадна завада при мінімізації витрат у роботі підприємств та у вирішенні задач підвищення прибутковості. За більш як півтора віковий період існування науки стратегічного менеджменту, відношення до людського фактору в управлінні якісно трансформувалося. Цю трансформацію можна виразити наступною формулою: від управління кадрами - через управління персоналом – до управління людськими ресурсами. При стратегічному підході до управління людськими ресурсами мотивація, розвиток і підтримка тих, хто може краще виконувати роботу, ніколи не були більш важливою справою, чим зараз. Цілеспрямована, інтелігентна і творча робоча сила сьогодні часто є тим, що відрізняє одну корпорацію від іншої.

Суб’єктами соціального партнерства в освіті при регіональному підході вважають промислові підприємства, бюджетні організації, установи професійної і додаткової освіти, а при галузевому підході – органи виконавчої влади усіх рівнів, працедавці, працівники освіти і профспілки. Значна частина російських викладачів вважають, що соціальне партнерство в освіті потрібне для того, щоб викладачі, студенти (учні) і їх батьки керували учбовим закладом; щоб викладачі могли об’єднатися для боротьби з владою за свої права; щоб соціально-економічно розвивалася територія тощо.

Перш за все підкреслимо, що соціальне партнерство замінює боротьбу між його учасниками добровільним пошуком консенсусу і багатосторонньої згоди при вирішенні усіх виникаючих проблем. В створені цих передумов соціального партнерства освіта повинна внести свій вагомий вклад. В світі широко визнано, що освіта стає основним інструментом забезпечення і прискорення перетворень. Роль освіти у усесторонній модернізації пострадянського суспільства важко переоцінити. Необхідно тільки щоб вона більш повно і більш послідовно виконувала властиві їй функції. В надзвичайно складних умовах переходу пострадянського суспільства до нового якісного стану, особливе значення набувають його соціальні функції: соціально-економічна, соціально – політична, соціально-культурна.

Соціально-політична функція освіти, у сучасному її змісті зводиться, по-перше, до забезпечення особистих передумов формування громадянського суспільства, демократії і самоуправління людей і, по-друге, до сприяння інтеграції суспільства, його цілісності і стабільності. Не освічена, не грамотна людина не може бути повноцінним членом суспільства, громадянином, господарем своєї судьби, вона завжди буде об’єктом маніпулювання.

В ході проведеного, автором, соціологічного дослідження, в Нижньогородській області Росії, на тему «Соціальні технології як спосіб регулювання трудових відносин в корпораціях», де прийняли участь 20 корпорацій, їх керівники, представники профспілок та 336 працівників [5], виявлено, що в зв’язку з дефіцитом висококваліфікованих кадрів, багато із яких перестали працювати з приводу досягнення пенсійного віку, або перейшли на інше місце роботи з підвищенням заробітної плати, багато корпорацій зустрічаються з кадровим «голодом», виникла необхідність залучати молоді кадри чи відпрацьовувати заходи по утриманню кваліфікованих кадрів.

Структура програм навчання на підприємствах

	Необхідність засвоєння нових технологій
		Наставництво	Атестації

З залученням молоді, корпорації зустрічаються з новою проблемою – навчання нових співробітників, або підвищення їх кваліфікації. Способи навчання, або підвищення кваліфікації використовуються самі різні, починаючи від різних курсів, семінарів, атестацій і закінчуючи інститутом наставництва, або фінансуванням навчання у ВУЗі. Вибір певного способу залежить від самої компанії, в деяких корпораціях практикується комбінування різних способів навчання. В таких галузях, наприклад, як у фармацевтичній, регулярне підвищення кваліфікації співробітників є необхідною умовою роботи в корпорації. В ході цих курсів оцінюються не тільки знання співробітників, але, що не менш важливо, співробітник може зростати по кар’єрній східці.

Можливості розвитку освіти в Україні з допомогою партнерства будуються на наступних механізмах:

- відкритість і співробітництво, спілкування і обмін ідеями;

- наявність розробленої філософії освіти і підхід до розвитку суспільства;

- можливість для місцевих жителів, шкіл, місцевих організацій стати активними партнерами у вирішенні проблем в освіті і суспільстві;

- надання батькам можливостей приймати участь у процесі навчання і студентському житті їх дітей;

- співробітництво з добровольцями, направлене на збільшення кількості послуг, наданих суспільству.

З точки зору прискорення соціальної динаміки освіта повинна забезпечити умови розвитку матеріального і нематеріального виробництва, формуючи кваліфіковані робочі сили, здатні до постійних перемін у праці, вдосконалення її характеру і якості; забезпечувати оперативні зрушення у професійно - кваліфікованому складі населення у відповідності із змінами суспільних потреб. З цієї точки зору освіту можна розглядати як своєрідний «підготовчий цех» економіки і суспільства у цілому, як специфічну галузь народного господарства. Слід відмітити, що в даний період ця функція реалізується далеко не в повній мірі. Про серйозне неблагополуччя свідчить той факт, що з одержаної спеціальності працевлаштовуються не більше 40% випускників вищої школи.

Соціальне партнерство по відношенню до освіти слід розуміти так:

- партнерство в середині системи освіти між соціальними групами даної професійної спільності;

- партнерство, в яке вступають працівники системи освіти, конкуруючи з представниками інших сфер суспільного відтворення;

- партнерство, яке ініціює систему освіти, як особливу сферу соціального життя, робить вклад у становлення громадського суспільства.

Останнє розуміння партнерства є найбільш значимим, яке дозволяє міняти, проектувати, апробувати і встановлювати нові суспільно значимі функції системи освіти.

Новий економічний час, поява ринків праці, капіталу, інтелектуальних і освітніх ресурсів у корні міняють всю систему підготовки кадрів. В цих умовах все більш актуальним стає питання формування нової системи відносин між освітніми закладами і підприємствами, союзами роботодавців, об’єднаннями трудящих, службами зайнятості, студентами і їх батьками, тобто тими, хто стає не просто споживачами «продукції» освітніх установ, але і повинен бути джерелом його фінансового добробуту.

Сьогодні одна із головних задач системи освіти, у зв’язку з ростом вимог до кваліфікації і якості підготовки спеціалістів, є повний облік вимог працедавців. Швидко реагувати на зміни кон’юнктури ринку праці можливе тільки при створені системи соціального партнерства, яка зможе об’єднати всіх вище перерахованих суб’єктів з урахуванням інтересу до взаємодії з освітніми закладами на основі партнерських відносин.

Для того щоб зацікавити своїх партнерів, система освіти повинна готовити випускників, які володіють поряд з професійними характеристиками -розвинутими особистими якостями, такими як ефективне спілкування, креативність, відповідальність.

Ефективна взаємодія з роботодавцем можлива в тому випадку, коли наряду з вимогами до рівня підготовки спеціалістів роботодавець надає адекватну фінансову підтримку. Причому річ іде не про разову акцію. Соціальне партнерство передбачає розробку пакету нормативно-правових документів, які відповідають потребам замовника і сучасним технологіям навчання направлених на стимулювання цього партнерства.

Соціальне партнерство для системи освіти повинно стати природною формою існування. В умовах ринкової економіки тільки в тісному контакті з працедавцями, іншими освітніми закладами, громадськими організаціями, органами управління і самоуправління освітні заклади зможуть виконувати своє головне призначення – давати якісну професійну підготовку по спеціальностях, затребуваних на ринку праці.

Держава – це партнер особливого роду, вона може виступати каталізатором змін у соціально-економічному житті, фінансово підтримувати громадські ініціативи, на яких засновано партнерство. Держава створює законодавчі і нормативні умови для реалізації інновацій, розвитку місцевого самоуправління, некомерційного сектору, доброчинної діяльності. Вона формує цільові програми розвитку соціальної сфери і об’єднує для їх реалізації різні ресурси.

Некомерційні організації, професійні асоціації пропонують нові ідеї і рішення, соціальні технології, забезпечують громадський контроль за діями влади, приваблюють до роботи волонтерів. Громадські об’єднання виражають інтереси відповідних груп населення (молодь, інваліди і ін.) і висувають нові цінні орієнтири (екологічний рух, правозахисний рух, ін.).

Бізнес і асоціація підприємців надають благочинні пожертвування, а також можливість використовувати досвід і професійність компетентних менеджерів в вирішені суспільно значимих проблем.

Соціальне партнерство, встановлення і укріплення зв’язків з підприємствами відкривають для освітніх систем додаткові можливості випереджаючого розвитку:

- спрощення доступ до інформації про ринок праці;

- забезпечення обліку вимог працедавців до змісту підготовки фахівців;

- спрощення процедури коректування старих і розробки нових учбових матеріалів і програм, які відповідають вимогам працедавців;

- відкриваються широкі можливості для організації практики студентів;

- розширяються можливості працевлаштування випускників.

Безумовно, можливості, а, відповідно, і роль сторін в рамках соціального партнерства неоднакова. Необхідно підкреслити, що зацікавленість усіх учасників системи соціального партнерства була би реалізована, якщо:

- буде вироблена на рівні регіональних властей законодавча база, яка сприяє формуванню такого партнерства;

- буде прийнятий пакет нормативно-правових документів про податкові пільги і стимули підприємств, які забезпечать не тільки виробничу практику для студентів, але і на основі договірних відносин, які беруть участь в заказі необхідних їм спеціалістів за рахунок фінансових перерахувань.

В цілях здійснення комплексного підходу до розвитку системи соціального партнерства в сфері освіти є доцільним:

- систематично вивчати і узагальнювати наявний зарубіжний досвід організації системи соціального партнерства у сфері суспільства;

- визначати критерії і соціальні показники для аналізу стану і основних тенденцій розвитку соціального партнерства;

- розширювати соціальне партнерство в сфері освіти з урахуванням стратегічних напрямків і національних пріоритетів розвитку людських ресурсів у сфері безперервної освіти, змісту учбових програм, професійної кваліфікації, атестації педагогічних і керівних кадрів, їх працевлаштування, стандартизації, акредитації учбових закладів;

- приділяти постійну увагу проблемам: підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів, вивченню ринку праці тощо.

ІY. Висновки. Таким чином, для подальшого вдосконалення системи соціального партнерства в Україні повинні бути представлені такі позиції як: соціальний захист; соціальні гарантії; соціальне стимулювання; соціально-нормативна база з метою приведення її у відповідність із нормами міжнародного права; мотивація роботодавців до участі в соціальному діалозі (податкові пільги та стимули); підвищення поінформованості широких мас суспільства про соціальне партнерство. Для того, щоб всі ці складові мали місце у реальній практиці необхідно державі пройти шлях від авторитарного власника до рівноправного партнера соціально-трудових відносин. З іншої сторони, всім учасникам соціального діалогу необхідно взяти на себе необхідну долю відповідальності за конкурентоспроможність системи освіти, її відповідність міжнародним стандартам і вимогам. Таким чином, соціальне партнерство на ринку освіти стане ефективним тоді, коли представники трьох секторів будуть працювати разом, усвідомлюючи її вигоду для кожного із учасників і суспільства в цілому.

Література

1. Управлінські аспекти соціальної роботи: курс лекцій. – К., Вид-во МАУП, 2002. – С.376.

2. Данюк В.М. Менеджмент персоналу / Данюк В.М., В.М.Петюх – К.: КНЕУ, 2006, – С.341.

3. Гайнуллина Ф.И. Региональный социальный диалог в условиях глобализации экономики / Ф.И. Гайнуллина // Труд и социальные отношения. 2002, – № 3 – С. 91-97.

4.http://www.dialog.lviv.ua/socialpartnership/articles/12/

5. Буковинська М.П. Социальные технологии как способ регулирования трудовых отношений в корпорациях. / Диссертация д.е.н., М.,ФГОУ ВПО «РАГС при Президенте РФ», 2008, с. 268-269.