Подурець П.А.

Науковий керівник: Ільченко О.О.

 

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕХІДНИХ ЕКОНОМІК ТА ЇХНІЙ ВПЛИВ НА СУЧАСНІ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

 

Сучасний розвиток світогосподарських зв'язків визначається процесами глобалізації та регіоналізації, інтернаціоналізації, темпами науково-технічного прогресу.

Аналіз перехідних економік є необхідним для визначення їхніх місця та ролі у світовій економіці, зокрема в інтенсивних процесах глобалізації та ін­тернаціоналізації. Загалом, перехідними є економіки, які перебувають у про­цесі змін, що ведуть до іншої, стабільної економіки. У 1989-1991 pp. перехід трактувався як скасування державою панування комуністичної партії, припи­нення планового керівництва економікою та впровадження ринкових відно­син. Дані процеси супроводжувалися спадом виробництва, масовим безробіт­тям, зникненням розвинутої системи науково-дослідних і проектно-конст­рукторських робіт, занепадом окремих галузей, підприємств, освіти, науки й культури, декваліфікацією й марнуванням нагромадженого людського капіта­лу, теоретичних та практичних знань.

Питаннями перехідної економіки, концепції та зміст реформ; державне регулювання у перехідному періоді; економічне зростання та його чинники на етапі трансформацій, механізм функціонування перехідної економіки та його результативності) активно займаються такі віт­чизняні та зарубіжні вчені: Ю. Бажал, А. Бузгалін, А. Гальчинський, В. Геєць, С. Глазьев, Я. Корнаї, В. Кудров, Д. Норт, Ю. Пахомов, А. Поручник, Дж. Сакс, В. Сіденко, Л.І. Федулова, А. Філіпенко, В. Чужиков, Я. Ширмер та інші.

У 80-90-х роках XX ст. сталися кардиналь­ні зміни у структурі світової економіки, які визначалися формуванням групи країн із розвинутою ринковою економікою, країн, що розвиваються, соціаліс­тичних країн (країн із плановою економікою.). Віднесення країн до певної ка­тегорії визначається: обсягом валового внутрішнього продукту, національного доходу, сукупним експортом та імпортом і його за розподілом за регіонами світу, сукупними споживчими витратами та їх диференціацію за статтями витрат. У структурі виробництва виділяють частку й динаміку розвитку сільського вироб­ництва, переробної промисловості і рівень її диверсифікації, а також розвину-тість сфери послуг, зокрема транспорту, комунікацій та інформаційних систем. При класифікації країн беруть до уваги історичні, політичні, соціально-культурні особливості. Важливими є показники, які характеризують управлін­ня економікою, методи координації та легітимізації економічного життя цих країн, прийняті ними світоглядні системи, стилі економічної діяльності. Дані характеристики можуть бути застосовані для країн з розвинутою економікою та країн, що розвиваються.

Проте для країн соціалістичної групи головними показниками і крите­ріями є співвідношення політики та економіки, характер економічної систе­ми, методи управління національною економікою, форма власності та її реалі­зація, ступінь відкритості економіки і її місце у світовій економіці.

1989-1995 pp. є періодом появи нового регіону перехідних економік. До нього було віднесено 14 соціалістичних країн, крім Північної Кореї та Куби. Група перехідних економік у 90-х роках XX ст. мала таку структуру: перша гру­па сформована з Чеської Республіки, Словаччини, Польщі, Угорщини, Руму­нії, Болгарії, друга група — Албанія, а також держави, що виникли на теренах колишньої Югославії, третя група - п'ятнадцять держав,  що виникли внаслідок розпаду Радянського Союзу. Держави третьої групи успадкували найбільш консолідовану й довготривалу соціалістичну систему, розклад якої є результатом внутрішніх суперечностей. Майже всі вони, як і Словенія, Сло­ваччина, Хорватія, проходили через стадію формування державності, що на­дає специфічного характеру перехідній економіці у цих країнах. Економічні системи даних країн є частинами колись єдиного господарського комплексу. На сучасному етапі перехідні економіки даних країн, з одного боку, мають схожі характеристики, проте, з іншого - в останні роки простежується розрив між ними.  Розрив обумовлений наданням ринкового статусу економікам

України та Російської Федерації, військовими діями в Грузії, проросійською геоекономічною політикою Узбекистану, Туркменістану, Вірменії, Білорусі.

Перехідний період визначається докорінною зміною соціально-еконо­мічних відносин, утвердженням принципово нової економіки. Економічна ін­фраструктура трансформаційної держави формується на основі фінансової, грошової, бюджетної, банківської, митної та інших систем.

В Україні за останні роки демонтовано підвалини адміністративно-ко­мандної системи. Особливо відчутним став перелом у реформуванні відносин власності. Нині понад 75% від загального обсягу промислової продукції ви­робляється недержавними підприємствами. Здійснено роздержавлення сфери будівництва та транспорту, на приватних засадах розвиваються підприємства торгівлі.

Проведені трансформаційні зрушення відкривають перспективу динаміч­ного зростання та якісного розвитку вітчизняної економіки, підвищення рів­ня життя народу. Проте слід зазначити, шо перехід від адміністративно-ко­мандної системи до ринкової економіки супроводжувався глибоким падінням виробництва, яке у своїй основі було неконкурентним і неефективним.

Серед причин недосконалості трансформаційних процесів України слід звернути увагу на невизначеність теоретичного осмислення шляхів переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової.

Запроваджена в 90-х роках XX ст. модель ринкової трансформації еконо­міки України не мала необхідної соціальної спрямованості. Економічні ре­форми не сприяли досягненню визначальної мети трансформаційного проце­су — становлення середнього класу як основного носія демократії, соціальної та політичної стабільності в суспільстві, економічного прогресу. Не було за­безпечено становлення принципово нової, адаптованої до ринкової економі­ки соціальної інфраструктури. Реформи не сприяли подоланню бідності, гли­бокого матеріального розшарування населення, яке набагато перевищує від­повідні показники розвинених країн і не сприяє утвердженню в суспільстві надійної соціальної та політичної стабільності.

До особливого типу перехідних економік належать Китай та В'єтнам. Де­які дослідники вважають, що Китай є, можливо, найбільш ефективним пере­хідним суспільством, не зважаючи на збереження при владі комуністичної партії і відповідної політичної системи. Швидкий підйом економіки Китаю на основі розширення ринкових відносин і приватного та недержавного секторів свідчить про справжні успіхи перехідної економіки на тлі кризи традиційних перехідних суспільств.

Сукупність перехідних економік як регіону світової економіки нині й далі характеризуватиметься як у відносинах між собою, так і у відносинах із зов­нішнім світом своєрідністю, що вимагає визначення їхнього місця у світовому господарстві.

Перехідні економіки проходили трансформаційні процеси згідно з обра­ними моделями, які передбачали радикальні, але поступові реформи. Ради­кальні реформи — рішучі та швидкі перетворення, спрямовані на найскоріше створення ринкової економіки. Ці перетворення пов'язані з більшими со­ціальними тратами (падіння виробництва, розшарування населення, зниження рівня життя), з труднощами психологічної адаптації населення, але при цьому сам економічний механізм проведення є цілісним і несуперечливим, що дозволяє в стислі терміни провести необхідні реформи. Прикладом таких реформ є метод «шокової терапії» в Польщі.

У різних варіантах під впливом політичних, історичних і соціально-куль­турних обмежень його впроваджували, крім Польщі, у Чехії, Болгарії, Румунії, Хорватії, колишній НДР, Естонії, Латвії, Росії, Литві, Україні, Киргизстані, Албанії.

П'ять років реформування за спорідненою програмою не призвели до ба­жаних результатів. Хоча у деяких країнах зріс приватний сектор, гіперінфляція подолана, досягла певної впорядкованості система обмінних курсів, але це не той рівень показників стабілізації, який був запланований. Цілком зрозуміло, що разом з лібералізацією та приватизацією така стабільність не могла привес­ти до очікуваної реструктуризації економіки.

Надмірний обсяг приватизації за браком інвестиційних ресурсів, нероз-винутості інститутів ринкової економіки та її соціально-політичного, науко­во-освітнього й міжнародного довкілля, за нестабільності, а то й спаду вироб­ництва, слабкості й невпорядкованості державного сектора економіки може стати перешкодою для створення сучасного приватного ринкового сектора.

Приватизація, лібералізація, стабілізація, формування економічних, по-літико-правових, морально-культурних та адміністративних інститутів нової ринкової економіки мають різний часовий період розвитку. Одним з обов'яз­кових завдань перехідної економіки є ефективне поєднання усіх цих процесів з урахуванням часових проміжків дозрівання. Успішний розвиток перехідних економік можливий при застосуванні поступальної моделі, тобто більш трива­лого і менш радикального шляху ринкових перетворень. Такі перетворення ха­рактеризуються меншими втратами у темпах виробництва і соціальній сфері, але більш тривалим періодом співіснування старих і нових форм, що може призвести до суперечностей між ними і до хронічного затягування самих ре­форм.

Головна особливість сучасних трансформаційних процесів у низці держав із середнім і недостатнім рівнем розвитку полягала не у повороті до капіталіс­тичної ринкової системи, який розуміють спрощено, а у орієнтації на загаль-ноцивілізаційні параметри та критерії. Це визначення підтверджується процесам глобалізації сучасного світового господарства та місцем України та країн Центрально-Східної Європи в даних процесах. Визначення сучасного типу економічної системи як змішаної підкреслюється переходом від держав­ного соціалізму до змішаної економіки, від одного способу виробництва до ін­шого, від соціалістичної моделі розвитку економіки до основ ринкової демо­кратії.

Найдосконалішою моделлю сучасного капіталізму вважається змішана економіка, обгрунтована американським економістом Е. Хансеном. Від соціально орієнтованої ринкової економіки вона відрізняється тим, що передбачає розширення меж державної власності (на засоби виробництва, на­ціональний дохід, фінансово-кредитні інститути, об'єкти інтелектуальної власності тощо), здійснення державою контролю за економікою за допомо-

гою націоналізації підприємств; передбачає впровадження систем національ­ного планування та регулювання; певний перерозподіл національного доходу на користь найбідніших верств населення через систему прогресивного опо­даткування та соціального законодавства.

Проте модель змішаної економіки передбачає значні витрати ресурсів — людських, фінансових, матеріальних. Реалізація такої політики потребує бага­то часу, що для економіки України є неприпустимим. У випадку реалізації мо­делі змішаної економіки цей шлях буде ще тривалішим, оскільки відсутній ці­лий комплекс передумов, які існували у різних країнах Заходу (рівень техніко-технологічної культури, дисциплінованості й організованості працівників, на­ціональної самосвідомості, підприємницької етики та культури тощо). Фор­мування основ сучасного типу економіки, характерного для України, відбу­вається під впливом глобалізаційних тенденцій, інтернаціоналізації вироб­ництва, посилення інтеграційних процесів.

Висновки та напрямки подальших розробок. Перспектива розширення ЄС та вступ нових країн до Євросоюзу стали важливим каталізатором ефективних ринкових трансформацій і позитивних структурних зрушень у національних економіках цих країн. Орієнтація на єдиний внутрішній ринок ЄС сприяла мо­дернізації технологічних основ національних економік, додала їм динамічності, підвищила конкурентоспроможність. Як органічні складові економічної систе­ми ЄС нові країни-члени зустрічають виклики глобалізації, ефективно адапту­ються до нових, більш жорстких умов міжнародної конкуренції у XXI столітті, їхній досвід свідчить, що шлях входження малих економік до висококонкурент-них міжнародних економічних утворень повністю себе виправдовує.

Європейський Союз відіграє визначальну роль при формуванні моделей відкритих економік країн Центрально-Східної Європи, механізму співробіт­ництва з ними України. ЄС на практиці виконує роль своєрідного ядра до­центрового руху, відповідно до якого визначаються особливості та динаміка інтеграційного процесу. Об'єднання Європи має бути перспективним для Ук­раїни та створювати сприятливі умови для більш активного входження в про­цеси глобалізації, які повинні були б не тиснути на регіональні процеси Євро­пейського Союзу, а доповнювати собою глобалізаційні тенденції світу.

У процесі адаптації національної економіки до економік країн-членів ЄС збереження незалежності у виборі напрямів, форм, темпів розвитку стратегіч­них галузей є надзвичайно важливим для забезпечення економічної безпеки держави. Відповідно, застосування протекціоністських заходів не дасть змоги вирішити всі проблеми економіки України. Значно більшою загрозою порівняно з іноземними конкурентами є такі внутрішні проблеми національ­ної економіки, як недорозвиненість базових ринкових інститутів, низька кон­курентоспроможність вітчизняних товарів і послуг, висока вартість кредиту та відплив інтелектуального потенціалу за кордон. Тому розробка ефективної стратегії захисту національних інтересів України на внутрішньому ринку в умовах європейської інтеграції має органічно поєднуватися з активною полі­тикою підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, зміцнення національних галузей економіки, а також інтенсивним розвитком демократичних і ринкових інститутів.