Государственное управление / 2.Современные технологии управления

Набільська Є. М.

Смольц С. П.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», м. Київ, Україна

Ефективна інформаційна політика як запорука успішного державного управління.

Обговорюючи національну безпеку держави, особливо в інформаційній сфері потрібно враховувати всі аспекти життєдіяльності, як суспільства так і держави. Сучасне розуміння державної безпеки та захисту національних інтересів має полягати не тільки у військовому захисті кордонів, успішній економічній, міжнародній політиці та територіальній цілісності. Проблема національної безпеки в глобалізованому світі, в першу чергу базується на державницькій інформаційні політиці як у внутрішньому інформаційному полі країни так і в зовнішньому. Медіапростір в інформаційному суспільстві стає не тільки площею для продажу медіапродукту, а й набуває властивостей поля бойових дій. З допомогою медіа здійснюється інформаційно-психологічний вплив на ворога, на будь-яку особистість, на будь-яке суспільство. Даний вплив може спричинити руйнування національних, політичних, економічних, громадських утворень, без застосування зброї в її класичному розумінні. А може й нейтралізувати ворога або ж перетворити його на зомбованого виконувача чужої волі. Наразі, в українському медіа просторі відбуваються процеси деградації. Вони характеризуються експансією дешевої, примітивної продукції в інформаційний простір. Дешеві одноманітні серіали, ток-шоу для домогосподарок, мусування теми насилля та підтримка страхів, фобій, підтримання в аудиторії стану знервованості, страху і жаху, дані технології виконують важливу роль в контролі за громадськістю, та її обезволенням, нівечать психіку людини та мас. Техніки новин, що змушують, скеровують людину, натовп до паніки регулярно здійснюються у нашому медіа просторі.

Медіахолдинги націлені на швидкий прибуток, тому пропонують виключно дешеві серіали та розважальні програми. В рейтингах топових програм останні й займають верхні позиції. Конкуренцію їм, лише, час від часу, можуть скласти спортивні події. Інтелектуальний продукт за останні декілька років був повністю витіснений або ж підмінений псевдо інтелектуальними програмами-шоу. Закупівля в іноземних держав продукції примітивної, порівняно дешевої, проте з надвисокою рентабельністю фінансово посилює їхні медіа корпорації, що надає їм можливості для створення пропагандистського продукту. Тобто власні фінансові ресурси ми затрачаємо для підтримку вороже налаштованих інформаційних систем. Ще одна проблема сучасної української масової комунікації знаходиться в журналістській сфері. Полягає вона в джерелах новин, з яких черпають наші ньюсмейкери, тобто в їхній однобокості. Вони обмежуються виключно російськомовними ресурсами. Незнання мови та фінансова неспроможність делегувати власних кореспондентів до місця подій, не дають змогу отримувати інформацію з першоджерел або ж, хоча б з різних точок зору. Все це призводить до однобокого, частіше заангажованого висвітлення подій. Цитування, наповнення власної інформаційної бази чужими повідомленнями, ретрансляція думок і бачення іншого інформаційного простору є дуже небезпечним, проте присутнє і властиве нашим медіа. Однак дана ситуація, нажаль пояснюється не тільки «незнанням мов» чи фінансовою неспроможністю, а фактором власників ЗМІ. Господарі, фінансові групи використовують медіа як засоби тиску та впливу і скеровування громадської думки в потрібному напрямку, необхідному для них. Медіахолдинги, що знаходяться в так званих сферах впливу (тих чи інших) відповідно подають інформацію під необхідним кутом, тобто вони носять характер заангажованих. Часто, так званні, групи впливу є іноземними або ж пов’язані із закордонними структурами. Така ситуація тільки сприяє, тому що український медіа простір продовжує знаходитись в орбіті впливу російського, що не може не турбувати. Адже кожна країна має власну стратегію розбудови та розвитку, що часто суперечить інтересам інших держав, будь-яка держава має свої національні інтереси і чужих відстоювати не буде.

Знаходячись в сфері чужих впливів, ворожого інформаційного простору, Україні буде важко не те, що захищати власні національні інтереси, а й постає питання цілісності держави. Руйнівний вплив на наш медіа простір та наших громадян ворожої агітації та пропаганди вже чітко простежується, особливо яскраво в Криму та південно-східних областях України. Там місцеві ЗМІ знаходяться під впливом або ж повністю належать проросійським (російським) структурам і подача інформації відповідна. Та перелік проблемних регіонів на цьому не вичерпується. Сучасні трансформації які переживає Україна, відчутно відбиваються на нашому соціумі. Українське суспільство, в якому постійно відбуваються зміни, підміни традиційних цінностей, духовних орієнтирів, національних традицій, звичаїв − знаходиться в стані кризи і політичної дезінтеграції. Масмедійний вплив насаджує брехливі орієнтири, формує спотворену картину світу в особистості, в процесі соціалізації, корегуючи, ведучи особу і суспільство у вигідному (для третіх осіб) напрямі. На фоні падіння якості освіти, всі вищезгадані процеси лише посилюють негативний вплив, тому що людина, що не навчена мислити сприйматиме будь-яку інформацію за істинну. Вектор руху сучасної освіти спрямований в бік звуження, обмеження, «механізації» як самого процесу навчання, так і освіти та знань, що даються. Особистість внаслідок такого освітнього процесу постає безвольним гвинтиком у відлагодженій системі, державних чи глобальних структур. Її перетворюють на немислячий механізм, придатний лише для задоволення потреб «суспільної машини». Отож, нав’язати потрібні стереотипи та змусити думати у вигідному для когось напрямку не складає особливих труднощів. Тому тут чітко простежуються мотиви певних інтеграційних процесів, які відбуваються в нашій освіті, їхня кінцева мета та завдання.

Проаналізувавши проблеми інформаційної безпеки нашої держави, вбачаємо єдиним виходом для України у виробленні національної стратегії інформаційної безпеки, що повинна в собі містити програму підвищення якості освіти, захисту та регулювання медіа простору (в тому числі шляхом створення суспільного телерадіомовлення), і побудови доктрини інформаційної безпеки держави. Необхідність захисту повноцінної національної освіти є нагальним питанням, що потребує вирішення і рішучих дій вже сьогодні. Не можна допускати подальших руйнівних процесів у вітчизняній освіті. Інтеграцію, долучення до світових стандартів треба проводити зі збереженням кращих вітчизняних традицій, щоб не перетворювати освітній процес на конвеєр випуску «гвинтиків». Потрібна освітня програма, яка б охоплювала процес соціалізації особистості від дошкільного періоду і до формування повноцінного, мислячого, члена суспільства, громадянина, який не був би легкою мішенню, для інформаційно-психологічних операцій і впливів.

Створення системи суспільно-правових інструментів регулювання медіа – важливий засіб впливу на процеси демократизації суспільства, ґарант забезпечення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Інститут суспільного мовлення як один з найбільш ефективних механізмів забезпечення свободи слова є невід’ємним атрибутом демократичного суспільства та може покласти кінець сваволі нечесних й продажних мас-медіа в Україні та обмежити або взагалі знівелювати вплив ворожої пропаганди і інформаційно-психологічного зомбування. Оскільки суспільне телерадіомовлення має відповідати загальним смакам та інтересам громадян, приділяти особливу увагу розвитку національної ідентичності та загальній меті консолідації суспільства, його вдосконаленню та демократичним трансформаціям, саме воно здатне вирішити проблеми збереження та відновлення національної самобутності українського інформаційного простору, захисту його від негативних, деструктивних впливів.

В системі державного управління має бути налагоджений чіткий механізм скоординованої інформаційної політики державних органів влади, посадовців, що передбачав би єдині і всезагальні правила діяльності і взаємодії в рамках поставлених задач, цілей і мети, як конкретного органу влади, так і загалом держави. Формування умов для підвищення інформаційно-аналітичної підтримки підготовки і прийняття рішень. Організація постійної комунікації з населенням через ЗМІ (в тому числі суспільне телерадіомовлення), а також напряму на професійному рівні. Регулювання сфери Інтернету, і налагодження інтерактивної комунікації в мережі. Організація скоординованої інформаційної взаємодії із закордонними структурами, як державними так і не державними, через державні канали, та за посередництва неурядових організацій, фундацій (досвід провідних країн свідчить про велику ефективність такого підходу) − задля просування політики України на світовій арені та підвищення її впливу. Широка інформаційна підтримка соціально значущих і публічних дій влади і її представників. Постійний моніторинг суспільних настроїв, для швидкої, чіткої і належної реакції, в разі необхідності. Всі вищезазначені позиції повинні впроваджуватись комплексно і діяти узгоджено в рамках національної доктрини інформаційної безпеки України. В розробці якої повинні брати участь галузеві експерти вищого класу. Доктрина не повинна обмежуватись виключно загальнотеоретичними положеннями, а містити зрозумілі і чіткі вказівки зі здійснення і впровадження необхідних заходів.