История / 1 отечественная история

Піц Ганна Василівна

Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова

Стан радянської кіноїндустрії напередодні та на початку війни

У 30-х р.р. державна політика кіноіндустрії була направлена на централізацію діяльніості галузі.

1930 р. почав діяти єдиний всесоюзний орган управління кіноіндустрією – «Союзкіно». В 1933 р. «Союзкіно» реорганіовано в «Головне управління кіно і фотопромисловості» з безпосереднім підпорядкуванням Раднаркому. Всі кіносценарії тепер мав затверджувати цей главк. 1936 р. «Головне управління кіно і фотопрмисловості» підпорядковано Всесоюзному комітету у справах мстецтва. Офіційною метою цього вчинку було підвищення культурного рівня працівників і поєднання управліня з розвитком мистецтва. Втратив свою незалежність і «Міжробпром» - її перетворено на студію дитячих фільмів «Союздитфільм». Формальним головою всієї кіносправи був Б.З. Шумяцький, аж до 1938 р.

Така централізація не могла позитивно позначитись на кіновиробництві, оскільки сенарії мали затверджуватись у кількох інституціях. Якщо у 1930 р. Було знято 100 фільмів, о у 1935 – 40, а у 1937 – лише 25 кінокартин.

1938 р. Комітет у справах кінематографії виділили у самостійне відомство з правами міністерства. За останні передвоєнні роки виробництво фільмів ледве досгало 40 на рік.

Неминуча війна застала радянську кіноіндустрію у скрутному становищі, непідготовленою до реалій військовогшо часу. Незважачи на всі успіхи кіновиробництва 30-х рр. невирішеними залишались ряд вжливих питань:

· Виробнича база кіноіндустрії лишалась застарілою, ледве не на рівні 20-х рр. Справа полягала у тому, що Борис Шумяцький, тодішній керівник кіноматографії зробив ставку на будівництво «Радянського Голівуду» у Криму. Цими діями керівництво планувало зняти всі проблеми технічного характеру, оскільки планувалось, що в перший же рік після будівництва, ця кінобаза вироблятиме 200 фільмів на рік, а через два-три роки ця цифра підніметься до 400, а на кінець 30-х рр. сягне 800 фільмів на рік. Таким чином вже існучі кінобази з застарілим устаткуванням просто стануть непотрібними.

У 1937 р. при затвердженні будівництва кіноміста у Раднаркомі СРСР проект Шумяцького розкритикували і не завердили, а через рік і самого автора розсріляли. Таким чином ціла ниизка проблем організаційного, технічного та виробничого характеру лише зростала. Радянське кіновиробництво не лише не зростало, але і було нездатним виробляти заплановану невелику кількість картин на рік.

Також на кіновиробництві не могли не позначитись і числені репресії, адже випускаючи нову роботу автори ризикували і власними жттями, тому творчих ідей для кіно вироблялося все менше .

1938 р. радянська кінематографія замість запланованих 90 кінокартин випустила лише 34, 1940 замість 58 – 38. В цей час партійні діячі у своїх промовах говорили, що Радянський Союз скоро зможе наздогнати Голівуд.

· Мережа кіноустановок і кінотеатрів не могла забезпечити всіх потенційних глядачів кіносеансами. І техзнічні можливосі всього устаткування залишали бажаи кращого – на 1938 р. 60% кіноустановок могли демонструвати лише німі фільми.

· Організаційна сисема вимагала негайних змін. Незважачи на зростаючий бюрократичний апарат порядку у контролі за діяльністю не було.

· Не височало професійних творчих кадрів навіть, щоб забезпечити існучий обсяг виробництва а тим більше розширювати його. Режисерська і актоська база кадрів з 20-х рр. лишалась майже незмінною.

· Вичерала себе тематика ідеолгічних фільмів, що у 30-х рр. мали такий шалений успіх («Чапаєв», «Трилогія про Максима», «Депутат Балтики»). Кінофільми на ліричні і побутові тематики знаходили жорстку криику у партійних діячів як дрібнобуржуазні, відірвані від соцілістичної реальності, такі, що не виховуть громадян Радянського Союзу.

· Загальна атмосфера пригніченості, викликана неможливістю висловлвати власні творчі плани у кіно.

На зміну Б. Шумяцькому призначили С.С Дукельського, але і він не зміг нічого вдіяти з цими проблемами.

І.Г. Большаков, призначений у 1939 р. керівником кінематографії, почав раціоналізувати процес кіновиробництва. Колишній управляючий РНК СРСР провів радикальну чистку кадрів ДУКа та його управлінь та рішуче почав перебудовувати всю систему кіновиробницва. Досвічений керівник, Большаков І.Г., досить шидко зорієнувався у організаційно-виробничій сфері, але для художньо-ідеологічної було створено інститут художніх керівників, які відповідали за репертуарну поліику.

Починачи свою діяльність новопризначений керівник одразу ж відчув що кіноіндустрія цікавить багато партійних, державних та суспільних організацій (міськкоми а обкоми партії, республіканські ЦК, різні наркомати та відомства, суспільні організації від профспілок до Созу письменників СРСР). Однак серед багатьох організацій най потужнішим був Агітпроп, який ще з 20-х рр. досить суворо слідкував за репертуаром кіногалузі, а на початок 40-х рр. значно посилив свій вплив, що видно з промови Жданова А.А. на засідані коісії ЦК ВКП(б) по кіно у березні 1941р. «по впросу о положении дел с выпуском кинокарин», де жорстко кртикується низка кіноробіт та пропонується посилити вплив Управління пропаганди а ЦК над випуском кінокартин.

Але Большакову не височило часу для реалізації всіх заходів – почалась війна.

На час початку війни у військово-мобілізаційному відділі Комітету кінематографії були дуже детальні плани як і кому діяти у випадку війни: хто замінить мобілізованих, які картини демонструваи, а які приховати, як зберегти запаси плівок, сировини і палива. Але підчас евакуації ці плани виявилися недієздатними, оскільки були розраховані на інший сценарій воєнних дій.

Великі втрати на фроні та відсуп радянських військ змусили радянську кінематографію, як і інші галузі, терміново евакуюваи кадри і матеріальні цінності. Підчас цього складного і масштабного процесу кінопрацівники зіткнулися з рядом проблем пов’язаних із недосатньою кількістю транспорних засобів, приїзджаючи на місця виявлялось, що по цим адресам уже розміщені інші об’єкти, в дорозі було втрачено багато техніки, кінокартин і документів.

Термінова евакуація порушувала всі організаційні та виробничі зв’зки. Так Комітет у справах кінематографії офіційно був евакуйован у Новосибірськ, хоча реально діяв у Москві, Новосбірську та Куйбишеві, а кіновиробництво концентрувалось у Середній Азії і на Кавказі. Такаж доля чекала і багато кінематографічних сімей.

Багато кваліфікованих працівників були мобілізовані до армії, або пішли на фронт добровільно. Але не зважачи на ці проблеми радянська кінематографія у лічені тижні була евакуйована у тил.

Тяжкою втратою для кінематографістів була і переорієнтація багатьох підприємсв на військові потреби. Робота з виконання військових замовлень стала для працівників кіногалузі першочерговою. Асортимент продукції був різноманітний: від виробництва вибухових запалів для гранат, лодок для десантів та закінчучи особливою кіно- та фотоплівкою для розвідувальних аерофотокінозйомок.

Важких втрат зазнала кіногалузь і на місцях у перші місяці війни, де було зруйновано кінотеатри, кінопідприємства та матеріальні цінності, які не вдалось евакуювати, були використані населенням.

Література

1. Фомин В.И. Кино на войне. Документы и свидетельства – К41 М.: Материк, 2005. ст. 14-59

2. Безклубенко С. Кіномистецтво і політика: Критичний і історико-теоретичний нарис. - К.,1991-1995. ст. 283-284.

3. Любомир Госейко. Історія українського кінематографа. 1986 – 1995 / Пер. із франц. – Київ, KINO-КОЛО, 2005. ст. 108-124.

4. Безклубенко С. Українське кіно. Начерк історії.- К., 2001