Левченко Ю. М.

Полтавський національний педагогічний університет

імені В. Г. Короленка

ПРОБЛЕМА ІДЕАЛУ ОСВІТИ ЛЮДИНИ-ГРОМАДЯНИНА У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ КСЕНОФОНТА

Негативне ставлення мудреця до демократії, до демократичних цінностей суспільства стало основою формування його педагогічних поглядів. Досліджуючи життєвий шлях перського царя Кіра, Ксенофонт звернув увагу на організацію виховання персів. Ідеалізуючи їхню систему виховання, мислитель обґрунтував власний ідеал освіти, що стосувався лише аристократичної верхівки суспільства.

Ксенофонт уважав, що освіта і виховання мають чітко підпорядковуватися законам держави, які забороняють негідні та аморальні вчинки. Держава повинна повністю піклуватися про підготовку підростаючого покоління до виконання державних та суспільних обов’язків. Тому система виховання у Персії повністю відповідала уявленням мислителя про взірець освіти вільного громадянина.

Більшу частину свого життя представники перської знаті проводили на “Вільному Дворі”, доступ до якого мали лише вільні громадяни. “Вільний Двір” – це площа, яка складалася з урядових установ, споруд державного значення. Вона поділялася на 4 частини, кожна з яких відповідала етапові виховання: перша призначалася для дітей від 7 до 16 років, друга – для ефебів (від 17-27 років), третя – для дорослих (від 28 до 52), четверта – для старійшин (після 52 років). Ні ремісники, ні купці з торговцями не мали можливості перебувати на цій території, бо своїм криком та нешляхетною поведінкою вони негативно впливали на благородне виховання вільної людини [2, с. 7].

На першому етапові виховання діти відвідували школу, де постійно вчилися справедливості. Виховання високих моральних чеснот у персів підліткового віку Ксенофонт ототожнював з навчанням читанню і письму у греків. Основним методом навчання цього періоду був судовий вирок. Через оголошення судового вироку педагоги-керівники призначали покарання для дітей. До вчинків, за які передбачалося покарання, належали: звинувачення у крадіжці, пограбуванні, обмані, у кривді словом, невдячності. До невдячних громадян належали ті, котрі зневажливо ставилися до релігії, предків, вітчизни та друзів, тому наставники вважали цю ваду причиною решти людських дефектів. Особливо вони переймалися вихованням у дітей моральних навичок, організовуючи для цього спостереження за благородною та етичною поведінкою представників інших вікових груп. Дітей навчали підпорядкуванню та шануванню старших, особливо наставників, які були для них прикладом та ідеалом. Дотримуючись правил поведінки у “Вільному Дворі”, дітей привчали легко долати голод і спрагу. Окрім цього навчали стрільбі з лука, метанню дротиків, що було основою наступного етапу навчання — виховання ефебів.

Навчання ефебів тривало десять років. Основними заняттями юнаків цього періоду були охорона державних будівель та царське полювання, яке уподібнювалося, на думку персів, до військових операцій. Полювання привчало переносити холод та спеку, сприяло загартовуванню тіла. Полюючи на звіра, доводилося вправлятися у стрільбі з лука та метанні дротиків. Щомісячні полювання царя сприяли вихованню мужності, оскільки іноді доводилося вступати у сутичку зі звіром з близької відстані, а іноді — проявляти свої найкращі якості при нападі звірів. Під час полювання молодь продовжувала удосконалювати навички у доланні голоду та холоду, спеки та спраги.

Частина ефебів, яким не пощастило брати участь у полюванні, залишалася при царському дворі. Вони продовжували займатися тими вправами, яких навчилися, будучи ще дітьми. Вони організовували між собою змагання зі стрільби з лука й метання дротиків. Перевіркою та заохоченням отриманих знань слугували публічні змагання. Ксенофонт наголошував, що громадяни з великою повагою та шаною ставилися до педагогів-керівників. Жоден ефеб не залишався поза увагою своїх керівників. Окрім полювання та охорони державних установ, вони займалися пошуком і затриманням розбійників й злочинців та іншими заняттями, які потребували швидкості, сили, кмітливості [2, с 9].

Після закінчення навчання у школі ефебів, розпочинався період дорослих мужів. Упродовж двадцяти п’яти років колишні ефеби виконували такі обов’язки: брали участь у вирішенні важливих державних справ, військові зобов’язання (участь у походах, війнах). З дорослих (зрілих) мужів формувався командний склад перського війська.

Дорослі мужі, котрим виповнилося п’ятдесят два роки, належали до розряду старійшин. Це — завершальний етап освіти та виховання громадян, які вже не потребували настанов і вказівок керівників-педагогів. Вони входили до бюрократичного апарату перської держави і обіймали різні державні посади. Старійшини брали участь у військових походах, але у межах лише своєї держави. У мирний час вони приймали рішення у суспільних та приватних справах, виносили смертні вироки і обирали керівників усіх рівнів державної служби, позбавляли звання громадянина на все життя у разі порушення останнім законів перської держави.

На думку Ксенофонта, всі перси формально мали рівні права, але по суті скористатися такою системою виховання могла лише знать. На навчання до “Вільного Двору” відправляли дітей лише ті перси, які могли утримувати своїх нащадків, не примушуючи їх працювати [2, с. 10]. Решта — доступу до виховної установи не мала, і найбільше, чого могли досягти такі діти у суспільстві — стати ремісниками, дрібними купцями, або залишитися рядовими солдатами перського війська.

Ремісничі професії вважалися на той час негідними вільної людини, ними займалися лише раби та метеки: “Ремесло шкодить тілу і робітників, і наглядачів, примушуючи їх вести сидячий спосіб життя, без сонця, а інколи доводилося проводити весь час біля вогню. Це призводило до знесилення тіла та слабкості душі” [1, с. 208].

Виховання дівчат відбувалося у сімейному колі, при суворому нагляді матері. Дівчину готували до подружнього життя на основі покірності, підпорядкованості своєму господареві. Мислитель підкреслював, що дівчина виходила заміж у ранньому віці (15 років), а до того проживала під суворим контролем, щоб менше могла бачити, чути та говорити [1, с 218]. До заміжжя дівчина була прекрасно привчена до помірності у їжі, що, на думку самого Ксенофонта, було найважливішою наукою як для жінки, так і для чоловіка.

Роль жінки в античному суспільстві була другорядною. Ксенофонт це пояснював божественною природою жінки, яку бог пристосував до домашніх турбот та клопотів. А основним призначенням чоловіка були військові походи [1, с. 220]. Жінка слідкувала за веденням домашнього господарства, нерідко навчала прислугу окремим видам ремесла, інколи й сама вчилася у своїх підлеглих.

Таким чином, при розгляді педагогічних поглядів Ксенофонта прослідковується вплив спартанської системи виховання. Головною метою ідеалу освіти та виховання мислителя можна вважати формування мужньої, сильної і моральної людини-громадянина. При цьому досягти такого результату можна за умови використання вузького спектру методів навчання. Простота, скромність поміркованість, стриманість — з одного боку, з іншого — аристократичне походження людини — це основні складові успішного виховання громадянина античного суспільства.

Література:

1. Ксенофонт. Домострой / Ксенофонт; [пер. с древнегреч. С. И. Соболевского] // Воспоминания о Сократе. — М.: Наука, 1993. — С. 197-262. — (Памятники философской мысли).

2. Ксенофонт. Киропедия / Ксенофонт; [изд. подгот. В. Г. Борухович и Э. Д. Фролов; ответ. ред. Е. Л. Утченко]. — М.: Научно-издат. центр “Ладомир” — “Наука”, 1993. — 333 с. — (Литературные памятники).