Жигло І.В., викладач-методист

багатопрофільний ліцей № 37 м. Донецька

Жукова О.С., к.п.н.

Донецький державний університет управління

КУЛЬТУРА МОВНОЇ ПОВЕДІНКИ ЯК СТРУКТУРНА СКЛАДОВА ВЕРБАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ІНДИВІДА

Останнім часом предметом особливої уваги в лінгвістиці, психології і педагогіці стала мовна (вербальна) поведінка, закріплена в номінативних, граматичних і стилістичних одиницях. Подібний інтерес невипадковий, тому що поведінка людей регулюється різними уявленнями про те, як людині належить поводитися в типових ситуаціях відповідно до їх соціальних ролей. Саме тому однією із структурних складових вербальної культури особи є культура мовної поведінки (надалі КМП).

КМП визначається, перш за все, національно-культурною специфікою мовного спілкування. На думку А. А. Леонтьєва, національно-культурна специфіка мовного спілкування складається з системи чинників, що обумовлюють відмінності в організації, функціях і способі опанування процесів спілкування, характерних для даної національно-культурної спільності. Ці чинники "додаються" до процесів на різному рівні їх організації, і самі мають різну природу, але в процесах вони взаємозв'язані, перш за все з чинниками власне мовними, психолінгвістичними і загально психологічними.

А. А. Леонтьєв вважав, що основними чинниками, що складають національно-культурну специфіку мовного спілкування і впливають на культуру мовної поведінки особи, є такі, що:

· пов'язані з культурною традицією (дозволені і заборонені типи і

різновиди спілкування, а також стереотипні ситуації спілкування);

· обумовлені соціальною ситуацією і соціальними функціями

спілкування (функціональні сленги і форми етикету спілкування);

· співвідносяться з етнопсихологією у вузькому сенсі, тобто з

особливостями протікання психічних процесів і різних видів діяльності;

· залежать від специфіки денотації;

· визначаються специфікою мови даної спільноти (стереотипи, образи,

порівняння і т. д.).

На думку педагогів, КМП визначається:

1) мірою відповідності актуальної мовної поведінки індивіда, прийнятою в наявній мовній спільноті (мовній культурі), нормам вербального спілкування і поведінки;

2) правилами мовного етикету на конкретному етапі суспільного розвитку;

3) загальними нормами культури спілкування і конкретною соціальною роллю людини.

Будучи багатоплановим явищем, КМП включає декілька компонентів, серед яких головне значення мають:

· культура мовного етикету, яка є не що інше, як мікросистема

національно-специфічних вербальних одиниць, прийнятих і наказаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримки спілкування у вибраній тональності;

· культура мислення – процес формування і вирішення розумових,

комунікативних завдань;

· культура мови як впорядкованість в індивідуальному досвіді системи

фонетичних, лексичних і граматичних засобів вираження думки;

· культура мови як спосіб формування і формулювання думки за

допомогою мови в процесі говоріння;

· культура соматичної (тілесною) комунікації як сукупність всіх

невербальних засобів (жест, міміка, пантоміма).

Для того, щоб зрозуміти значущість КМП в структурі вербальної культури особи, доцільно детальніше розглянути кожен з вище перелічених компонентів.

Культура мовного етикету визначається автоматичністю, реактивністю вибору адекватних по меті, змісту і умовам спілкування вербальних форм (слів, фраз) його організації. Згідно Н. І. Формановською існують декілька сфер вживання мовного етикету, наприклад, знайомство, звернення, вітання, прощання, вибачення, прохання і ін., у виборі одиниць якого відбивається облік офіційності (неофіційності), обстановки спілкування, особливостей того, хто говорить і слухає (адресанта - адресата), наприклад, їх вік, ролеві стосунки. Порушення прийнятого і узуального в мові може вести до положення, протилежного поняття етикету, – руйнуванню ввічливого спілкування, створенню грубості (з наміром або без), до руйнування контакту взагалі.

Культура мислення є другим і одним з основних компонентів культури мовної поведінки. Що розуміється у вузько психологічному плані як процес постановки і вирішення розумових завдань, мислення, наприклад, в діяльності студента виступає, зокрема, у вигляді формування і вирішення завдань педагогічного спілкування в групі, студента і викладача, тобто комунікативних завдань. Виходячи з визначення завдання спілкування як мети, на досягнення якої в даних конкретних умовах направлені всілякі дії, що здійснюються в процесі спілкування, перш за все слід зазначити завдання передмовного орієнтування. Згідно А.А. Леонтьєва, вона є орієнтуванням:

1) у цілях і мотивах спілкування;

2) у співбесідниках, тобто в специфіці аудиторії;

3) у тимчасових, просторових і інших умовах спілкування.

Іншими словами, культура мислення людини в його спілкуванні з іншими людьми виявляється в тому, що він може правильно і точно відобразити і оцінити ситуацію спілкування з ними і прийняти адекватні цій ситуації рішення. Культура мислення виявляється також у виборі і розкритті предмету вислову - думки і в її розумінні. Високий рівень сформованості, самостійності, продуктивності, гнучкості і критичності мислення, що визначає культуру мислення мовної особи, дозволяє їй розвивати думку в повній відповідності з конкретною ситуацією спілкування і внутрішньою логікою фактів, що викладаються, і положень.

Культура мислення виявляється і у відборі мовних засобів і способів формування і формулювання думки, що викладається. Внаслідок того, що мова як засіб і мова як спосіб формування думок є самостійні, хоча і тісно взаємозв'язані явища, вони виступають як окремі компоненти культури мовної поведінки.

Культура мови (як третій компонент культури мовної поведінки) виявляється в бездоганності дотримання орфоепічних (вимовних), словотворчих і граматичних норм, в правильності, точності, прудкості відбору лексичних одиниць, їх комбінування по правилах лінгвістичного поєднання. Для людини тут виникає певна проблема, бо якщо він/вона, навіть відрізняючись високою культурою мислення, декілька неточний, наприклад, в наголосі в словах, фразах, то це може відволікати увагу співбесідника на незвичність форм вислову, не дозволяючи йому/їй зосередитися на розумінні змісту вислову.

Як вказувалося вище, четвертим компонентом КМП є культура мови. На думку І. А. Зимній, даний компонент є способом формування і формулювання думки – предмету мовної діяльності. Вона підкреслює, що в такому плані розгляду культура мови того, що говорить характеризується, щонайменше, чотирма показниками. По-перше, вона визначається підпорядкуванням всього тексту одній головній думці, що відображає задум вислову. Подібне правило єдності вигадування наголошується всіма психологами мови - П. П. Блонським, Н. І. Жінкіним, А. Р. Лурія. По-друге, важливим показником є зв'язність всіх думок усередині мікротеми і зв'язність мікротем між собою в цілому тексті. У третіх, культура мови як способу формування і формулювання думки визначається комплексированістю, тобто з'єднанням думок в один складніший вислів за рахунок використання відособлених зворотів, дієприслівників, ввідних частин і так далі. Крім того, культура мови характеризується також гнучкістю зміни композиційної структури тексту, зокрема, місця його зав'язки, кульмінації, зміною його ступінчастої або спіральної структури.

Необхідно підкреслити, що в цілому культура мовного етикету, культура мислення, мови виражається в сукупності професійних вмінь людини, що здійснює спілкування взагалі, і професійне, педагогічне спілкування, зокрема, А. А. Леонтьєв до подібних вмінь відносить вміння швидко і правильно орієнтуватися в умовах спілкування, правильно спланувати свою мову, вибрати зміст спілкування, знайти адекватні кошти для передачі думки і сформувати механізм зворотного зв'язку.

Значиму роль в здійсненні вищезазначених вмінь грає культура «соматичної комунікації», виступаючої як п'ятий компонент загальної культури мовної поведінки. Розгляду даного компонента КМП присвячені роботи Ж. Е. Амбарцумової, Е. М. Верещагіна, в яких вони вводять поняття «Соматична мова» (від грецького «сома» - «тіло»), тобто системи соматів. Так, згідно Ж. Е. Амбарцумової до складу соматичної мови входять одиниці статики – пози, вираз обличчя – і відповідні ним одиниці соматичної динаміки – жести і міміка. Цілком очевидно, що адекватне володіння соматичною мовою істотно підвищує рівень загальної культури спілкування.

Таким чином, вищесказане дозволяє нам зробити висновок про те, що культура мовної поведінки має тісний взаємозв'язок з національно-культурною специфікою мовного спілкування, робить вплив на становлення особових мовних сенсів і традицій і є невід'ємній складовій вербальної культури особи.